Крім фортеці, у місті-заповіднику туристам рекомендуємо оглянути: архітектурний ансамбль ринкової площі з ратушею із годинником (2-а половина XVI ст.), оборонний Святотроїцький домініканський костьол (1600 р.), православну Успенську церкву оборонного типу (1-а половина XVII ст.), оборонну синагогу (2-а половина XVII ст.).

За два км. на схід від Меджибожа на лівому березі Південного Бугу Сенявськими було збудовано ще одну фортецю, яка виконувала роль передового фортпосту міських укріплень на стратегічних підступах з боку Дикого Поля. Її рови та високі земляні вали збереглися донині. Фортеця також виконувала митну функцію, збираючи податки з тих хитрих купців, яки намагалися по р. Бозі обминути з крамом м. Меджибіж. Неподалік від фортеці є також руїни костьолу і келій домініканського монастиря оборонного типу, збудованого в 1600 р. (зруйновано споруду у 1962 р. за наказом голови місцевого колгоспу, якому раптом вкрай забракло будівельного каміння).

Меджибіж – це батьківщина релігійної течії хасидизму, тут з 1740 по 1760 рр. мешкав, проповідував і похований засновник хасидизму – Ісраель Бен Еліезер (1698-1760 рр.), який взяв собі духовне ім'я Баал Шем Тов (скорочено – Бешт). Роки духовного становлення пророка, цілителя й каббаліста пройшли в Покутських Карпатах у печері пустельника поблизу смт. Старого Косова. А в 1740-і рр. учитель пішки обійшов усю Буковину, Галичину й Подільську Україну, де на той час мешкала найбільша кількість єврейських общин Європи. Баал Шем Тов проповідував ідеї гуманізму, вчив євреїв, творив чудеса та скрізь знаходив численних учнів та послідовників. Не написавши жодної книги, він став людиною-легендою.

Відтак, цадик осів у Меджибожі, де мешкала числена єврейська громада. Тут він і похований. Могила Баал Шем Топа вже бильш ніж два століття є місцем масового паломництва не тільки хасидів, але й інших ортодоксів і навіть світських євреїв з усього світу.

У Меджибожі також поховано ще одного цадика хасидів – Оптер Рав (ребе Авраам Йегошуа Гешель, 1745-1825 рр.) та внука Баал Шем Това – ребе Борух Тульчинер (1750-1810 рр.).

Сатанівський замок – середньовічна твердиня на р. Збруч за 80 км. на північ від Кам'янця-Подільського, прославлена в історії героїчним опором трьохстотисячній непереможній армаді османського султана Магомета IV.

Сатанів заснований ще в ранньослов'янську добу. На околиці містечка збереглася 30-кілометрова ділянка Троянового валу, яким слов'яни відгороджувалися від алано-ясських й аварських кочових орд, що накочувалися сумнозвісно відомим Волоським шляхом понад Дністром. Назва “Сатанів”, згідно з нашими краєзнавчими розвідками, “приліпилася” до містечка після насильницького запровадження князівською владою християнства у цих “глухих”, віддалених від великих міст землях. Відомо, що саме біля Сатанова на трьох горах-товтрах століттями існував найбільший культовий центр слов'ян Поділля (уличів і тиверців), у центральному святилищі якого (як у поморській Арконі) височів ідол бога Світовида (Збруцький ідол). За даними археологів (знайденими на капищі хрестиками), це святилище проіснувало ще понад сотню років після офіційного прийняття Руссю християнства, і лише в кінці XI ст. його прибічники схоронили (до кращих часів) ідол Світовида у водах Збруча, однак навіть після руйнування культового центру князівськими дружинниками продовжували потай притримуватися дідівських вірувань.

Через це, імовіро, перші ченці-місіонери, прислані у Надзбруччя, охрестили найбільше й найупертіше містечко серед непролазних товтрових нетрів понад Збручем назвиським “Сатанів”. (Пережитки народних вірувань і культової практики цілительства, порчі й “боротьби” з силами зла досі широко побутують у колоритних селах лісистого товтрового Надзбруччя). Інша версія походження назви містечка – від латинського “Sat an non?”, виголошеного римським сотником Тонилієм, є нічим іншим як гарною вигадкою освічених книжників початку XIX ст.

Вперше Сатанів згадується в 1385 р. Міські укріплення розбудували воєводи князів Коріатовичів, які після литовської перемоги над Золотою Ордою в битві під Синіми Водами у 1362 р. успадкували Поділля. У 1404 р. польський король Ягайло після вторгнення на Поділля дарував Сатанів, Зіньків і їхні околиці лицареві Петрові Шафранцю. З 1431 по 1523 рр. ці маєтки належали лицарському родові Одровонжів, а відтак перейшли до Сенявських.

У зв'язку з постійною татарською загрозою Одровонжі в 1430-1440-х рр. на високій кручі над р. Збруч будують родовий замок. У 1561 р. новий власник Сатанова Ян Кристоф Тарнавський після чергового татарського спустошення, що лишило по собі безлюдну пустку, щоб наново залюднити містечко мусив оголосити про звільнення від усіх податків і повинностей на вісім років усіх, хто забажає оселитися в Сатанові. Завдяки цьому Сатанів швидко розбудовується, і в 1590 р. його міщани просили Львівське братство дати їм “порядки братські”, позаяк вони постановили створити в місті українське братство. Найлегендарнішим вихідцем з тих сатанівських міщан став Северин Наливайко – натхненник одного з найбільших в історії України антипольських селянських повстань.

У 1617 й 1618 рр. місто вкотре спустошили набіги татар. Щоб поліпшити його занепалий економічний стан власниця Сатанова Катерина Сенявська надає поселенню магдебурзьке право. Міщани Сатанова активно включилися у Національно-визвольну війну українського народу під проводом Богдана Хмельницького, у 1648 р. здобули й відчинили козакам ворота міста й замку. У 1651 р. козаки й татари взяли замок штурмом

Трагічна сторінка історії Сатанова пов'язана з вторгненням багатотисячної армади османського султана Магомета IV на Поділля. Під навалою найбоєздатнішої у світі турецької