Переяслав-Хмельницький (до 1943 р. – Переяслав) – одне з трьох найбільших міст Київської Русі на берегах річок Трубіж і Альта. Вперше воно згадується в угоді Київської Русі з Візантією ще в 907 р. У X – XIII ст. було квітучою удільною князівською столицею, яку в 1241 р. спустошила орда хана Батия. В 1654 р. місто прославила історична Переяславська рада.

Нині Переяслав-Хмельницький – один з найпопулярніших туристичних центрів України. По суті, це музейна “столиця” історико-етнографічного туризму Лівобережної України. Тут діють десятки музеїв (Архітектури Переяслава періоду Київської Русі, Українського народного одягу Середнього Придніпров'я, Історії української православної Церкви, Українського народного транспорту, Кобзарства, Хліба, Лікарських рослин, Українського народного рушника, Декоративно-ужиткового мистецтва Київщини, Г.С.Сковороди й ін.) на чолі із славнозвісним Музеєм народної архітектури та побуту. У ньому, зокрема, поряд зі зразками старожитніх житлових, сакральних і господарських споруд відтворено укріплення справжньої дерев'яно-земляної козацької фортеці-січі.

Над річищем Трубежу збереглися й історичні вали Переяслава давньоруської доби. Ще одією принадою міста є його храми (на чолі з величним Вознесеньським собором у стилі козацького бароко, збудованого у 1700 р. на кошти гетьмана І.Мазепи).

3. Справжньою “перлиною” фортифікаційного зодчества Півдня України є Акерманська фортеця у м.Білгороді-Дністровському Одеської області.

Білгород-Дністровська (Аккерманська) фортеця над Чорним морем має понад тисячолітню історію. У VI ст. до н.е. на ці береги прибули грецькі колоністи. Вони заснували білокам'яне античне місто-державу Тіра – багате торгове поселення на прадавньому торговому шляху вгору по р.Дністрі углиб лісостепових землеробських районів Великої Скіфії та підкарпатського царства Агатірсів. У 330-х рр. до н.е. Тіра увійшла до складу Скіфського царства і карбувала монету його володаря Атея, а після його смерті в битві з македонцями була включена до складу царства Олександра Македонського. З II ст. до н.е. до IV ст. н.е. Тіра відігравала роль стратегічного портового міста Римської й Східноримської імперій. Тут знаходилося командування Понтійського флоту Римської імперії, дислокупалися IV Скіфський, V Македонський, І Італійський та XI Клавдієвий легіони. У 240-і рр. місто сплюндрували готи, у 376 р. – кочівники гуни.

У VII ст. на білокам'яних руїнах давньогрецької колонії Тіри слов'яни (тиверці) побудували нове місто, назвавши його Білим городом, Білгородом. У X – середині ХІІІ ст. Білгород входив у склад Київської Русі, Угорського королівства (кілька років), Галицько-Волинської держави. У 1241 р. місто сплюндрували монголо-татари, відтак воно увійшло до складу ногайського улусу Золотої Орди.

На межі XIII – XIV ст. у Білгороді закріпилися генуезькі мореплавці, заснувавши торгову факторію (у 1261 р. вони викупили це місто у татарського хана й нарекли його Мон-Кастро). Для захисту від розбійних нападів татарів італійці перебудували сплюндровані давньоруські укріплення на кам'яний намок західноєвропейського типу. Його артилерія перекрила входи-виходи у Дністровський лиман (з якого генуезькі купці піднімалися вгору по Дністру у Кам'янець, Галич і Львів).

У 1362 р. генуезців було прогнано, а Білгород оголошено вільним містом. Імовірно, в цей час містом правив князь Юрій Коріатович, і формально воно підпорядковувалося Великому князівству литовському. У 1377 р. відвойований у литовців Білгород увійшов до складу Молдавської держави. Навколо старого замку волоськими воєводами споруджуються потужні кам'яні стіни з бійницями і баштами, насипається величезний земляний вал, територія укріплення обноситься глибоким ровом. З молдавським господарем Стефаном Великим (1457-1504 рр.) історики пов'язують найбільш капітальні розбудови фортець у Білгороді й Хотині, що контролювали торговий Молдавський шлях зі Сходу через Причорномор'я, Хотин і Львів у Велике литовське князівство, Річ Посполиту й країни Зх. Європи.

Турецькі завойовники чотири рази намагалися захопити неприступний Білгород (1420 р., 1454 р., 1475 р., 1487 р.). І лише під час четвертої спроби, коли до стін гордої фортеці підійшов сам “володар світу” – султан Баязет Другий – на чолі 100-тисячної армії яничарів і флоту чисельністю у 100 галер та союзна 70-тисячна татарська орда кримського хана Менглі-Гірея, Білгородська твердиня впала. Чимало історичних свідоцтв пов'язують її здачу із зрадою молдавських бояр, зокрема, згідно з описом Евлія Челебі, на дев'ятий день облоги “з фортеці вишли 12 попів і в коштовній скринці передали 10 ключів від фортеці”. Після здачі міста більшість його населення – а це 20 тис. мешканців – потрапила в рабство (200 хлопчиків віддано в яничари, 200 кращих дівчат відібрано в стамбульські гареми султана і його воєначальників і т.д.) й була розпродана на невільничому ринку Стамбула.

Турецька адміністрація на початку XVI ст. здійснила широкомасштабні реконструкції фортифікацій й оснастила твердиню потужним арсеналом далекобійної артилерії. Таким чином, Аккерманська фортеця стала центром провінції й перетворилася на опору османського панування в Північному І Іричорномор'ї

Запорізькі козаки в 1517, 1541, 1547, 1575, 1595 рр., і пізніше в XVII – XVIII ст. здійснювали безстрашні рейдові удари по Аккерманській та інших морських турецьких фортецях, але закріпитися на звільненій землі вони не могли – бракувало сил. Звитяжну славу під час цих походів здобули гетьмани і кошові отамани І.Покотило, Язловецкий (1575 р.), Кулага, Г.Лобода, С.Наливайко, Корецкий (1615 р.), І.Сулима (походи 1601, 1602, 1609, 1621, 1632 рр.), І.Сірко (походи 1659, 1664, 1671, 1673 рр.) та полковники С.Палій (походи 1684, 1686, 1691, 1693 рр.) і Я.Лизогуб (1694 р.). Вперше до рук запорожських козаків