У другій половині XVIII ст. почалися затяжні російсько-турецькі війни, ключову роль в переможному ході яких зіграло українське козацтво. В третій раз російські воїни заволоділи Аккерманською фортецею в період російсько-турецької війни 1806-1812 рр. і, згідно з Бухарестською мирною угодою 1812 р., Білгород і все Задністров'я були остаточно включені до складу Російської ісперії. А в 1832 р. Білгород-Дністровська фортеця припинила своє існування як військово-оборонний об'єкт і з того часу почала розбиратися місцевими мешканцями на будівельний камінь. Відновлення фортеці триває з другої половини XX ст.

Загальна площа Аккерманської фортеці близько 8 га., довжина периметру зовнішніх мурів – 2 км., висота стін – до 7 м., а товщина – до 5 м. Вздовж стін розташовані 34 башти (збереглося 26), всередину фортеці ведуть п'ять брам. Головний в'їзд – Кілійські ворота з підйомним мостом та двома решітками-герсами. Ззовні фортечних стін з трьох боків тягнеться рів глибиною 20 м і шириною 14 м. З четвертого боку – скелясте урвище.

Всередині фортеці височіє могутня цитадель у кізантійському стилі. Внутрішніми оборонними стінами фортеця розділена на чотири двори. У Цивільному дворі під час облог переховувалося населення міста. У Гарнізонному дворі стояли казарми, конюшні та склади боєприпасів. Господарський двір використовувався під ремісничий посад (кузні-зброярні, пекарні, шевці, чоботарі і ін.).

Знайомство з Білгород-Дністровською фортецею туристи, як правило, починають від головного входу: звідси найкраще відкривається її панорама. До наших днів добре збереглись: Великі ворота, Перший (Громадянський) двір, мінарет, Башта Овідія або Дівоча башта, Башта-сховище, Гарнізонний двір, цитадель або Генуезький замок.

Поряд з фортецею у місті вартими уваги туристів є поховальний склеп І ст. “Скіфська могила” (біля муру Дністровського порту), Грецька церква ХІІІ – XIV ст. та Вірменська церква XIV – XV ст., синагога й православні собори XIX ст.

Щодо Скіфської могили, існує вагоме припущення, що в цьому збудованому римськими майстрами склепі було поховано зсильного й отруєного за наказом римського імператора поета Овідія та його останнє кохання – гетську принцесу Зою.

Білгород-Дністровська фортеця – один з найатракційніших туристичних об'єктів України. Поряд з Кам'янець-Подільською, Хотинською, Мукачівською і Меджибізькою фортецею вона входить у п'ятірку кращих фортифікацій України, які щорічно відвідують десятки тисяч туристів. Тож її повна відбудова, державна охорона й анімаційно-туристичне відродження – справа честі для нашої держави.

4. Окреме місце у фортифікаційній спадщині України займає Крим. Цей древній край – осередок розвою багатьох античних і середньовічних культур, кожна з яких залишила свій слід на цій благодатній землі. На жаль, лише фундаменти археологічних розкопів залишилися до наших днів від фортець таврів і скіфів. Оборонна стіна – від військово-морського форту римлян у Хараксі. Залишки стін Херсонеса, башти Алустону та ще кілька поодиноких пам'яток – від епохи візантійського домінування на кримському узбережжі. Однак, чимало унікальних пам'яток оборонного зодчества Криму збереглися практично у всій своїй величі й нині притягують до себе багатотисячні туристичні потоки. Це – генуезькі фортеці у Судаку й Феодосії та печерні міста-фортеці Гірського Криму.

Маловідома пересічному туристові атракція очікує на нього в самому Сімферополі. Адже сучасне місто виросло на місці білокам'яного Неаполя – столиці Кримської Скіфії (III ст. до н.е. – II ст. н.е.). Колись її оперізували потужні стіни з зубчатими баштами, вибудувані найманими грецькими зодчими, а в середині містилися просторі кам'яні резиденції скіфської знаті, царський палац, храми та мавзолей-усипальниця царів Скілура й Палака.

Царський мавзолей Неаполя було розкопано в 1930-і рр. Це була велична пірамідоподібна споруда, у піжніжжі складена блоками каміння, а зверху – цеглою. У поховальній крипті мавзолею виявлено ящик-саркофаг з кам'яних плит з рештками царя Скілура у парадному вбранні й озброєні (археологи вилучили з нього 825 золотих предметів). Поруч було не менш багате поховання цариці в різьбленому кипарисовому саркофазі. А обіч в мавзолеї виявлено ще близько 70 інших гробівців, очевидно, членів-нащадків царського роду. Людські поховання доповнювалися похованнями принесених у жертву коней скіфських витязів. А вхід у мавзолей “охороняла” собака, замурована з ритуальними цілями у стіні над дверима.

Значного руйнування місту-фортеці завдало військо полководця Діофанта, послане в кінці II ст. до н.е. володарем Понтійського царства Мітрідатом IV Євпатором проти скіфів. Саме тим часом археологи датували шар згарищ і руйнувань, виявлений при розкопках Неаполя. З II ст. до н.е. почастішали й напади на Неаполь войовничих сарматів.

Армії царів Боспорського царства під час широкомасштабних воєнних операцій-“зачисток” спільно з римськими гарнізонами Західної Таврики в II ст. остаточно розпорошили кримських скіфів та перетворили на руїни їхню степову столицю Неаполь. У 2-й половиш XX ст. стараннями сімферопольських археологів одну з кам'яних башт скіфського Неаполя було відбудовано, і нині вона є своєрідною туристичною візиткою центру кримської автономії.

Актуальним залишається розроблений ще в 1980-і рр. інвестиційний проект зі створення на городищі музейно-туристичного комплексу “Неаполь Скіфський” із перенесенням сюди основих експозиційних площ Сімферопольського краєзнавчого музею. Цей проект надзвичайно вигідний і високоприбутковий з комерційної точки зору, а з культурологічної попросту безцінний. Адже про скіфів чули всі, хто бодай побічно вчив у школі історію, скіфською культурною спадщиною нині пишається Україна, експонуючи скіфське золото на різноманітних міжнародих виставках, отож сотні тисяч туристів, які щоліта прибувають на залізничний вокзал Сімферополя і по 2-4 год. нудьгують тут в очікуванні