Наймогутніша циклопічна твердиня древніх таврів досі збереглася на мисі Ай-Тодор на схід від славнозвісного романтичного міні-замку XIX ст. Ластівчиного гнізда.

Таври називали цю фортецю Бріксаба, римляни – Харакс. Її дугою оперізує потужна стіна, насухо складена з велетенських кам'яних блоків, окремі з яких не під силу припідняти навіть десяткові чоловік. Висота збереженої частини стіни сягає 2,0-2,5 м., довжина – понад 100 м. Довгий час (з V ст. до н.е. до І ст. н.е) це таврське укріплення не могли розгромити ні грецькі десанти з Херсонесу і Феодосії, ні війська боспорських царів (бойові ескадри яких час від часу “чистили” від таврських піратів жвавий морський торговий шлях уздовж південно-бережжя). І лише з приходом римлян таври уступили їм цей чудовий фортпост зі зручною бухтою у підніжжі.

У 63 р. в ході стратегічного зміцнення центуріоном Т.Плавтієм Сільваном римської присутності у Північному Причорномор'ї (згідно з розпорядженням імперотора Нерона) морський десант з Равенської ескадри захопив таврське укріплення на м. Ай-Тодор й обладнав у ньому римську фортецю Харакс. Під час розкопок археологами тут було знайдено кераміку з клеймами із абревіатурою Равенського флота. Того ж року Понтійський корпус Равенської ескадри з трьома тисячами морських піхотинців здійснили ряд рейдових бойових операцій по очищенню Південного берега Криму від таврських піратів. Про це свідчить Іосіф Флавій (промова іудейського царя Агріппи на звеличення Рима). Але щойно в 69 р. римляни забралися з Хараксу (для участі в громадянській війні), сюди знову повернулися таври.

Лише після славетних перемог імператора Траяна у 119-122 рр. морські піхотинці Понтійської ескадри імперії відбудовують укріплений замок-кастел Харакс. Вони будують тут водогін, казарми і невеликі армійські терми, зводять постаменти й вівтарі богам. Гарнізон Хараксу підпорядковувася головнокомандувачу римських морських і сухопутних сил Таврики, штаб-квартира якого знаходилася в Херсонесі. Між 240-244 рр. римляни поспіхом евакуювалися з Хараксу після масштабного готського вторгнення в межі Римської імперії на Дунаї і в Криму та завоювання ними залежного від імперії Боспорсько-го царства. Окремі історичні джерела вказують на те, що готи-тетраксити продовжували використовувати фортецю Харакс, і вона стала одним з фортпостів Кримської Готії.

Херсонес – антично-середньовічне городище, розташоване на морському узбережжі у межах міста Севастополя – це один з найбільш привабливих туристичних об'єктів нашої країни. На початку свого існування грецьке місто-держава Херсонес займало незначну частину півострова, яка межувала з західним узбережжям Карантинної бухти. В подальшому, внаслідок неодноразових розширень кордонів міста, його територія збільшилася майже вдвічі, і на початку першого століття нашої ери підійшла до східного узбережжя Піщаної бухти.

Античне місто Херсонес було могутньою фортецею з потужною лінією оборони, побудованої з урахуванням рельєфу місцевості. У V – IV століттях до н.е., коли Херсонес займав ділянку поблизу Карантинної бухти, він був оточений невеликою за довжиною стіною, яку в кінці IV – на початку III століть до н.е. замінили на нову. Після цього довжина захисних стін Херсонеса складала приблизно 3,5 км при максимальній їх товщині 3,5 – 4,0 м. Висота стін досягала 8 - 10 м, а башт – 10-12 м. Загальна площа міста на той час, оточена захисними стінами з усіх боків, складала приблизно 30 га.

На протязі двох тисячоліть Херсонес неодноразово змінював свій архітектурний вигляд: війни, пожежі, зростання населення, зміна релігій накладали певний відбиток на краєвид міста. Старі та спалені будівлі зносили, а на їхньому місці будували нові, при цьому будівельним сміттям часто засипали залишки будівель, які стояли тут раніше, або пристосовували їх під фундаменти будівель, що споруджувалися заново. Постійні набіги татарів у XIII – XIV ст. підірвали економіку Херсонеса. Після чергової татарської навали в кінці XIV ст., що закінчилася захопленням та руйнуванням міста, Херсонес остаточно припинив своє існування.

У наш час фрагменти могутніх двохярусних оборонних стін Херсонеса візантійського періоду збереглися поблизу входу у заповідник. Є тут і єдиний на території України давньогрецький театр, і величні біломармурові колони церкви-базиліки VI – X ст. над берегом моря, і хрещальня, в якій охрестили руського князя Володимира Великого, і меморіальний дзвін з написом “сей колокол вылит... Святого Николая Чудотворца в Таганроге из турецкой артиллерии весом 351 пуд 1776 года месяца августа... числа”, і чимало інших атракцій. Національний заповідник “Херсонес Таврійський” – чи не найпопулярніше місце масового туристичного паломництва на території нашої країни.

Ще однією твердинею візантійського панування у Південому Криму поряд з Херсонесом стало місто-фортеця Алустон (суч. Алушта). її підвалини лежать у центральній частиш сучасного міста і перекриті пізнішими будівлями. До наших днів збереглася лише дві масивні огруглі наріжні башти дав фортеці (Ашага-Куле і Орта-Куле). Стіни башт товщиною 2-3 м. складені з дикого каменю і, здається, просто непідвладні часу

За свідченям візантійського історика Прокопія Ке-сарійского, в Алустоні в VI ст. було разміщено гарнізон готів-федератів (федерати – союзні племена, що перебували на військовій службі імперії і отримували за це від неї щорічні дотації). У кінці VII ст., коли імперія зав'язла в запеклих війнах з Іраном і арабами, візантійці виводять свій гарнізон з Алустону, і фортеця переходить під контроль Хозарського каганату. Алустон перетворюється на один з основих ремісничо-торгових центрів, купці якого експортують алуштинське вино, візантійські