Період X – початку XIII ст. став часом розквіту міста й перетворення його в найбільший торговий центр усього Північного Причорномор'я. Тісні торгові стосунки пов'язували в IX – XII ст. Сурож з приморським давньоруським князівством Тмутараканню, а через нього – з Чернігівським і Київським князівствами та Новгородською землею. Тож про град Сурож залишилося чимало поетичних згадок у билинній фольклорній спадщині Давньої Русі. У VI – XIII ст. Сугдея неодноразово зазнає нищівних навал кочових тюркських племен. Хазари, печеніги, половці, турки-сельджуки захоплювали, плюндрували й обкладали даниною це багате місто.

З кінця XI ст. Сугдея потрапляє під протекторат половців, а в 1217 р. місто захоплюють турки-сельджуки. У 1223 р. під час походу в Східну Європу, монгольські війська вперше Уявилися під стінами Судака. Перезимувавши в Криму, вони повернулися в Центральну Азію.

Наступний раз монголи підступили до стін міста в 1239 р. нажахане небаченою ордою, що затопила собою весь виднокіл, населення на кораблях залишало місто. З утворенням Золотої Орди, Судак в середині XIII ст. входить до складу її Кримського улусу і вимушений щорічно відправляти караван данини в ханську ставку – м. Орду у гирлі Волги.

В 2-ій пол. XIII ст. Монгольська імперія простягнулася від Карпат на заході до узбережжя Китайського моря на сході, від окраїни сибірських лісів на півочі до Перської затоки й середземноморської Сирії на півдні. Монгольська адміністрація на-вела лад на стародавніх торгових шляхах, що зв'язували християнську, мусульманську й далекосхідну цивілізації та всіляко сприяла розвитку торгівлі, яка стала основним джерелом її дармового збагачення. Вигідні умови трансконтинентальної торгівлі, що судила європейським купцям нечувані раніше ба-риші, стали причиною запеклої боротьби за володіння портами на березі Чорного моря між торговцями з італійських міст Венеції, Генуї і Пізи.

З поблажливої згоди золотоординських ханів у Сугдеї закріплюються італійці, і місто входить до складу Венеціанської республіки. (Татари ж стягували з міста данину і час від часу робили розбійницькі набіги на його сільське передмістя). Легедарний мандрівник (і таємний посол) Марко Поло відвідав Сугдею в 1274 р. і відпочивав тут у будинку свого дядька – венеціанського купця Маттео.

Правління венеціанців стало періодом розквіту Судака. Місто стало відоме далеко за межами Криму як найважливіший торговий центр північно-східної європейської ойкумени. Тут товпилися на торжищі й укладали взаємовигідні угоди купці з Західної Європи, Північної Африки, Близького Сходу, Передньої Азії, Закавказзя, Індії, звідси споряджалися каравани в Середню Азію, у Китай та Московію. І навіть Чорне море тогочасні арабські географи називали не інакше як Судацьким морем. Значення Солдайї як міжнародного торгового центру, багатих “воріт до Сходу” Венеціанської республіки було настільки великим, що з 1287 р. у місті постійно перебував уповноважений венеціанський консул.

Місто завжди знаходилося на положенні посиленої охорони. Консул не мав права проводити жодної ночі поза містом. З заходом сонця ворота фортеці замикалися, і звідний міст черезі.і повнений водою рів піднімався. На стінах уночі виставлялася варта з барабанщиком і сурмачем, а вуляцями міста ходили патрулі.

Багатство Сугдайї не давало спокою основним європейським конкурентам венеціанців – Генуезській республіці – яка суперничала й десятками років воювала з Венецією за торгове домінування у Середземному й Чорному морях. Тривалий час нони вичікували слушної нагоди, щоб заволодіти чорноморськими портами. Й от така нагода трапилася. Після проголошення державною релігією Золотої Орди мусульманства, намісник її Кримського улусу Туглук-Тимур у 1350-х рр. проганяє із Сугдеї все християнське населення і руйнує міські стіни, щоб жителі міста не могли чинити опору ординській пладі. А в 1359 р. помирає золотоординський хан Бердибек, і Золоту Орду лихоманить кривава міжусобна боротьба між претендентами на ханський трон. Кращої нагоди годі було сподіватися, і 19 липня 1365 р. генуезьці висаджують десант у Солдайї, проганяють з міста татарський гарнізон і захоплюють ще 18 поселень південнокримського узбережжя. Щоб закріпитися, генуезці негайно беруться активно відбудовувати стару візантійсько-венеціанську фортецю, зміцнюють її новими баштами та мурами.

Результат тієї перебудови – Генуезська фортеця – малоушкодженою збереглася до наших днів. Генуезьку адміністрацію очолював консул, якого палата дожів призначувала на один рік. Однак, при генуезцях Солдайя помітно втрачає своє значення як центр чорноморської торгівлі – генуезці переміщують його в Кафу (Феодосію) – свій головний опорний пункт на узбережжі Чорного моря. А мешканці Солдайї вимушено переорієнтовуються на заняття землеобробітком.

У 1475 р. до Кримського узбережжя прибуває турецька ескадра, висаджує десанти яничарів і раптовими штурмам здобуває десятки приморських міст. Останніми мужньо захищалися генуезькі твердині Кафа й Солдайя, під стінами яких згромадилася вся османська армія й союзна татарська орда. Сили були занадто нерівними, а далека Генуя нічим не могла допомогти своїм віддаленим факторіям. Тож після кількох тижднів облоги, коли в місті закінчилися запаси продовольства, турки увірвалися в Солдайю. Залишки італійського гарнізону на чолі з консулом Христофоро ді Негро забарикадувалися в головному міському храмі, сподіваючись, що турки помилують святиню. Та яничари спалили їх разом із храмом. Турецьке володарювання в Судаку тривало 300 р. Це був період повного занепаду донедавна квітучого міста. Місто поступово руйнується, ліквідуються християнські храми, змінюється етнічний склад жителів. Налякані морськими походами запорізьких козаків жителі беззахисного Судака в XVII ст. масово покидають селище й перебираються під захист мурів більших міст. До кінця турецького панування Судак