Розвиток курортної інфраструктури та поступове перепрофілювання Феодосії з промислово-портового на туристично-відпочинковий центр кримського узбережжя спонукає замислитися над шляхами пожвавлення екскурсійного інтересу до генуезської цитаделі на Карантинному пагорбі. З цією метою варто зосередити зусилля на створенні в межах цитаделі Історичного музею й арсеналу середньовічного артилерійського озброєння. Адже інтерес до величної Кеффе – столиці турецьких володінь у Криму й місця воєнно-морської слави запорозького козацтва – зростатиме з року в рік.

Одна з кращих фортифікаційних пам'яток епохи турецького пануваня в Криму – Ені-Кале (Нова фортеця) – розташована на узбережжі Керченської протоки неподалік від м. Керчі. Її побудували у 1703 р. для контролю протоки і блокування виходу донських козаків у Чорне море. Невдовзі ця фортеця зазнала відчутних руйнувань під час російсько-турецьких війн, однак досі є доволі притягальною туристичною атракцією.

Неподалік Феодосії лежить м. Старий Крим (Солхат) – перша кримсько-татарська столиця, вотчина першого з ханів Гіреїв. Нині це місто приваблює тисячі туристів не оборонними фортифікаціями а величним пам'ятником – мечеттю єгипетського султана-витязя Бейбарса. Це найдавніша і найлегендарніша мечеть на території України. Заснував її в останні роки свого правління могутній султан Захір Сейф-ад-дін ас-Саліх і Бейбарс (правив в 1260-1277 рр.) – повелитель мамлюків, на долю якого випало зустріти в Сирії орду монголо-татарів і вщент розгромити її й відкинути Чингісідів за межі єгипетського султанату мамлюків.

Бейбарс народився в кримському степу в половецькій кибитці. Після запеклої битви монголів з об'єднаними ратями половців і русичів на р. Калці в 1223 р. завойовники винищили більшу половину непокірних половців (частина втекла в Угорщину). І дитинчам Бейбарс потрапив в монгольський полон та був проданий у рабство. Завдяки фізичній силі і вправності раба було відібрано у гвардію першого мамлюцького ватажка, сформовану з білих рабів-неарабів (переважно греків, русичів, половців і кавказців) за принципом особистої відданості. З цими мамлюками в середині XIII ст. було завойовано Єгипет і проголошено мамлюцький султанат. Однак, у переддень монгольської загрози, що накочувалася з Ірану, полководець Бейбарс скинув свого хазяїна і став другим і наймогутнішим султаном Єгипта. В пам'ять про свою далеку половецько-кримську батьківщину султан вислав з Олександрії флот з військом і будівничими й виділив 2000 золотих динарів на будівицтво мечеті у м. Солхаті. Стіни її були покриті мармуром, а купол – золотом.

Місто Бахчисарай - це туристична столиця Гірського Криму зі статусом Державного історико-культурного за-повідника. Туристичною славою Бахчисарай завдячує трьом видатним пам'яткам середньовічного оборонного зодчества: Ханському палацу, печерному Успенському монастиреві та грізному печерному місту-фортеці Чуфут-Кале.

Середньовічний Бахчисарай лежить на дні глибокого каньйону з трьохсотметровими урвищами між Зовнішньою і Внутрішньою грядами Кримських гір на висоті 150-340 м. Засновниками його є перші хани кримських татар, які відкололися від Золотої Орди й у XIV столітті утворили власну державу. Ханською столицею спершу була неприступна фортеця Чуфут-Кале (“Фортеця Коштовностей”), що “приліпилася” до скель на висоті 550-600 м, але зі зміцненням воєнно-політичної могутності ханства її було перенесено нижче в долину, де виросло квітуче місто-сад Бахчисарай, яке з тюркської так і перекладається “Місто-сад”.

У XV – XVIII ст. Бахчисарай славився своїми ремеслами, тут жили ювеліри, мідники, гончарі, чоботарі (виготовляли популярні сап'янові чоботи і східні туфлі) та зброярі, вироби яких – ножі, кинджали, шаблі, рушниці – вважалися кращими за турецькі. Однак, після Кримської війни і приєднання Криму до Російської імперії почалася масова втеча татар у Туреччину, занепали ремесла й місто майже спорожніло. А завершило його занепад примусове виселення татар з Криму за наказом Сталіна.

Нині головна вулиця Бахчисараю не втратила свого середньовічного шарму. По обидва її боки туляться крамниці, ремісничі майстерні, харчевні й тісні житлові булиночки, ліворуч над вулицею нависають скелі, а попід ними досі збереглися середньовічного типу будинки-мушараби. Головна вулиця міста виводить до Ханського палацу і веде далі вздовж каньйону до монастиря й фортеці Чуфут-Кале.

Ханський палац (Хан-Сарай) – це у прямому змісті слова унікальний пам'ятник східної архітектури XVI – XVIII ст., цей кочівницький житловий комплекс середньовічного феодального типу не має аналогів у світі. Син могутнього Менглі-Грея хан Адиль-Сахиб Гірей (правив у 1532-1551 рр.) на початку свого правління переніс ханську резиденцію з ущелини Ашлама-Дере на широке плато долини р. Чурук-Су і заклав тут величний замок з палацом-гаремом, мечеттю, приміщеннями для воїнів і численної челяді. Для цього русло річки було трансформовано і воду пущено в рів, що по периметру оточував стіни ханського замку-палацу. Нині цей палац займає площу трохи більше чотирьох гектарів, але в часи Адиль-Сахиб-Гірея вона була набагато більшою. До оборонної стіни і іахідних воріт палацу прилягали сади, де проводили дозвілля хан та його числені жінки і діти.

Незважаючи на руйнування невблаганним часом і пожежами, архітектурний комплекс Ханського палацу зберігся й з 1990-х років, після поверненя татар на свою історичну батьківщину, активно відновлюється. З 2004 р. відкрила двері для паломницько-туристичного відвідування (як і належить без взуття) велична двоповерхова Велика ханська мечеть (Хан-Джамі) XVI ст. з двома високими шпилястими мінаретами пообіч. її внутрішній декор аскетичний, і головну увагу відвідувачів привертає