Відтак, долину і місто успадкував сусідський Солдатський хан Хаджі-Давлет Гірей, один з синів середньоазіатського султана Гіас-ад-Діна і родоначальник династії кримсько-татарських ханів. У 1449 р. він переніс сюди свою столицю. Уклавши договір про спільні воєнні дії з московським князем Іваном III, він продовжував боротьбу з володарем Золотої Орди. Але невдовзі був прогнаний чингисідами з Криму, преховувався при дворі Великого князя литовського Вітовта.

В 1459 р. лише за ратної підтримки литовсько-руського війська і загонів місцевих кримських беків X.Гірей зміг повернути собі Кримське ханство й проголосив його незалежність від Золотої Орди. (Тоді ж князь Вітовт забрав з собою з Киркору значну кількість воїнів-караїмів і членів їх сімей й розселив у м.Тракаі, м. Луцьку й м. Галичі).

Однак, незалежність кримських татар протривала недовго. Після смерті Хаджі Гірея в 1466 р. почалася нова міжусобна боротьба за владу між його синами, тож ханський спадкоємець Менглі Гірей утік шукати захисту в генуезького консула за високі стіни Кафи, а після захоплення її турками в 1475 р. потрапив в турецький полон і три роки провів під арештом у Стамбулі. У 1478 р. кримські беки і Менглі-Гірей визнали вассальну залежність Криму від Османської імперії, і султан посадив хана своїм намісником у Криму.

Стараннями хана фортифікації столичної татарської фортеці було заново перебудовано й зміцнено. Він розширив межі міста на схід. Довжина східної міської стіни, вибудованої з блоків тесаного каміння, становить 128 м. Східні в'їздні дубові порота оббиті кутим залізом, вони затиснені між двома масивними баштами з бійницями для вогнепальної зброї. У XVI ст. у Кирк-орі було понад чотириста наземних будинків, а населення досягало чотирьох-п'яти тисяч осіб.

Середньовічний турецький мандрівник Евлія Челебі захоплено охрестив це місто поетичною назвою “Фортеця коштовностей”. Менглі Гірей започаткував традицію утримувати тут в замкнутих печерних “кам'яних мішках” родовитих бранців (скажімо на початку Національно-визвольної війни українського народу з 1648 р. у підземеллі Чуфут-Кале утримувався коронний гетьман Речі Посполитої Потоцький, захоплений в полон у битві під Корсунем).

З середини XVII ст. татари залишають Кирк-ор, там залишилися жити тільки караїми (асимільовані татарами хазари, які дотримувалися дідівського юдейського віросповідання, запровадженого в якості державної релігії Хазарського каганату ще в IX ст.). Татари-мусульмани вважали їх євреями, тому місто з цього часу стали називати Чуфут-Кале, що в перекладі з татарської означає “Єврейська фортеця”. Караїми прожили тут ще два століття, останні мешканці залишили пустельне плато в 1852 р. (Згідно з останнім переписом населення України, станом на 1.01.2001 р. в Криму проживає 671 караїм, гадаю, нині ця цифра наближається до першої тисячі осіб).

Загалом у Чуфут-Кале налічується 170 печер, у т.ч. просторих дво- і триповерхових з опорними колонами, прорубаними у скельній товщі просторими вікнами й бойовими амбразурами. Низка печер простягається вздовж двохсотметрово-іо скельного карнізу, що окреслював межу міста на півночі.

Над карнізом каньйону відкривається велична панорама долини Ашлама-Дере, якою ще з античних часів пролягав до Херсонесу Великий шовковий шлях. У II – III ст. аланські ноїни котролювали його на протязі від Аральського моря до Чорного моря, Криму й Дунаю. Долину зусебіч обступають лісисті схили й скелясті кряжі Кримських гір, на обрії інідніються величні піки Роман-Кош, Кемаль-Егерек і Чатир-Даг.

З караїмських часів у Чуфут-Кале чітко збереглися три основні вулиці: Бурунчакська, Середня і Кенаська (назви умовні) з витертими у скельній поверхні глибокими рівчаками під коліс повозок, які понад тисячу років сновигали цими і ім'яними вулицями. На Кенаській вулиці стоять два караїмські молитовні будинки-кенаси. Старішу кенасу XIV ст. оточує тераса з дев'ятьма кам'яними колонами. Тут було місце зборів общини. Друга кенаса датована XVIII ст., і звела її община караїмських переселенців з Мангупа. Всередині кенаси виглядають аскетично: перший маленький зал, відділений перегородкою, має ослони, оббиті повстю й телячою шкірою; сидячи на них, молилися поважні старці.

На встеленій килимами підлозі великого залу кенаси молилися чоловіки, а на верхньому балкончику, за дерев'яними ґратами – жінки (щоб не відволікати мужів під час молитви). На балкончик ведуть окремі сходи з сусіднього двору, відгородженого стіною від головного двору сакрального ансамблю.

Проте кращою архітектурною окрасою Чуфут-Кале є мавзолей Джанике-ханум, доньки золотоординського повелителя Тохтамиша зі священного монгольського роду чингисідів, відомої політичної діячки, правительки Кирк-ору, правовірної мусульманки, яка в 1416 р. з Хорезму здійснила паломництво-хадж у Мекку у супроводі багатого каравану й особистої охорони з 300 монгольських витязів. За заґратованими дверима мавзолею лежить кам'яний надгробок з посмертним написом-звеличенням Джанике-ханум арабською мовою. Неподалік від мавзолею 1437 р. видніються руїни мечеті, побудованої в 1346 р. А далі вздовж північного краю міста тягнеться глибоке провалля й відкривається неозора панорама Головної гряди Кримських гір.

Печерне місто-фортеця Тепе-Кермен (“Замок на Горі”) розташоване на скелястій вершині однойменної гори-останця за 5 км. на південний захід від Чуфут-Кале. Останець висотою 534 м. піднімається над оточуючою місциною на 220 м. В ньому налічується близько 250 печер житлового, культового і господарського призначення, розташованих у декілька поверхів. Оборонну функцію виконували печери-каземати горішнього ярусу.

Ці печери мають вузькі бійниці та тунелі сполучення для маневреності пересування воїнів

Тепе-Кермен проіснував з V до XIV ст. Він прикривав