Печерне місто-фортеця Мангуп (Феодоро) – найвеличніше й найбільше за площею (90 га.) серед середньовічних печерних міст-фортець гірського Криму. Воно розташоване біля с.Залісне на плато столоподібної гори-останця Мангуп, що на півночі обривається до суміжної долини прямовисним уступом заввишки 200 м. Уступ налічує чотири миси-стрімча-ки: Чамну-Бурун, Чуфут-Чеарган-Бурун, Еллі-Бурун й Тешклі-Бурун, розділені глибокими лісистими балками.

Місто-фортеця Мангуп має унікально вигідне місцерозташування. З вершини гори відкривається незабутня панорама Криму. Можна окинути поглядом майже всю територію колишнього Мангупського князівства від масивів Чатирдагу і Бабуган-яйли на сході до балаклавских висот і Чорного моря на заході. За прилеглою до мису Чамну-Бурун горою видніється печерне місто Ескі-Кермен, на півночі височіють скелі фортець Тепе-Кермена і Качі-Кальона, а за пагорбами передгір'я видніються кримські степи.

За даними археологів, першими поселенцями гори в І – II ст. стали таври, змушені перебиратися на кручі у зв'язку з воєнною експансією, з одного боку, кримських скіфів, а з іншого – легіонерів римського гарнізону Херсонесу. У V – VI ст. місцеві готи під тиском утигурів, вожді яких осіли в Пантікапеї, а згодом і полчищ Тюркського каганату, збудува-ли на стрімчаку Тешклі-Бурун невелику фортецю.

Через дві сотні років після погрому Кримської Аланії й спустошення квітучих міст Ескі-Кермену й Киз-Кермену військами Хазарського каганату, кримські готи в XI ст., за сприяння інженерів Візантійської імперії, розпочали будівництво великого міста Дорос-Феодоро, що зайняло згодом майже всю територію плато Мангуп. Про це свідчать епіграфічні написи, викарбувані на кам'яних плитах фортеці, та числені писемні джерела середньовіччя. (Щоправда, збережені до сьогодні фортифікації Феодоро датуються більш пізнім часом: XIV – XV ст.). Масивні стіни з баштами оперізували все плато з півночі, заходу і частково з півдня. їх не було тільки там, де єкельне урвище сягало декількох десятків метрів. Житлові квартали тулилися ближче до води.

Досі у верхів'ях ярів Табана-Дере і Гамам-Дере (Лазневий яр) б'ють потужні джерела питної води та виявлені залишки середньовічного водопроводу.

Після розгрому в 907 р. київським князем Святославом Хазарського каганату до складу Київської Русі відійшло чимало нових земель, у т.ч. весь Керченський півострів Криму увійшов у Тмутараканське князівство. Умови вассальних взаємин Кримської Готії по відношенню до Київській Русі були офіційно закріплені в 962 р. під час зустрічі послів готського топарха з київським князем.

В 989 р. син Святослава Володимир Великий здобув Херсонес, прийняв християнство і поширив свою протекцію на значну частину поселень Західного Криму. Цим часом датуються знайдені в Мангупі предмети давньоруського експорту. А з 1204 р. Херсон і вся область Клімати після розгрому Візантії хрестоносцями переходить у піддаство правонаступ-миці Візантії – Трапезундської імперії.

У середині XIII ст. під тиском турків-сельджуків вірменський князівський рід Гаврасів перебрався з Трапезундської імперії у Крим і обрав своєю новою резиденцією і гарно укріплену фортецю на Мангупській скелі, що нагадувала їм гори рідної Вірменії. Саме Гавраси розбудовують цю твердиню, розширюючи межі міста на все плато. Незабаром під владою князів Феодоро опиняється більша частина Південно-Західного Криму; західноєвропейські документи, за традицією, називали це князівство Готією.

Населення його мало поліетнічний склад – тут мирно співіснували общини погречених нащадків давніх скіфів, асів, готів, ромеїв, хазар-караїмів та вірмен.

Князівство Феодоро вело жваву торгівлю з Візантією, Руссю і Сходом. З середини XII ст. розпочинаються його воєнні зіткнення з венеціанцями, а згодом генуезцями за володіння портами південно-західного узбережжя. Відмова володарів Феодоро сплатити данину татарському хану Ногаю і вбивство його посла спричинили в 1299 р. масштабну навалу татар-ногайців у Крим. Тоді під навалою ординів впало чимало могутніх печерних фортець гірського Криму, у т.ч. неприступний Кирк-ор (Чуфут-Кале). Але місто-фортеця Феодоро зуміло витримати облогу стотисячної золотоординської орди, і незважаючи на всі потуги хан Ногай відступив від його стін.

Вдруге під стіни Феодоро стотисячна армада ногайців насунула в 1399 р. їх вів Єдигей – хан могутнього ногайського улусу Орди, який кинув виклик верховному повелителю Золотої Орди Тохтамишу (праправнуку Чингісхана) і в союзі з середньоазіатським ханом Тимуром розпочав криваву війну за розкол Золотої Орди й здобуття абсолютиської влади над своїм улусом, що простягався від Дунаю до Дону.

Орда Єдигея спопелила весь Крим (оскільки, згідно з договором 1380 р. генуезці Кримського узбережжя були союзниками-вассалами хана Тохтамиша), здобула могутні укріплення Кафи, прогнавши звідти генуезського консула, та Херсонесу. І лише наскельне місто-твердиня Феодоро зуміло встояти під шквалом татарських приступів. Татари скоротили володіння князівства на добрих дві третини й на противагу ворожій християнській твердині розбудували за 20 кілометрів від неї не менш потужну фортецю Кирк-ор (Чуфут-Кале). Скористалися ослабленням князівства й верткі генуезці, які негайно закріпилися під стінами самого Херсонесу, захопивши зручну Балаклавську бухту, для охорони якої збудували замок Чембало (одна з його башт збереглася до нашого часу).

У XV ст. князівство Феодоро, перебуваючи в оточені ворожих татарських та генуезьких володінь, продовжувало відігравати помітну роль в міжнародній політиці. Його православні володарі підтримували тісні зв'язки з сусідніми православними державцями: литовсько-українськими князями, Московським князівством та Валахією (Молдовою).

Історія зберегла для нас імена останніх мангупських князів “володарів Феодоро і Помор'я”: Олексія (? – 1434 р.), його синів Олексія, Ісаака й Олубея та внука Олександра.

Князеві Олексієві вдалося поріднитися з візантійським імператорським родом Палеологів, видавши в