Фортеця Каламіта й Інкерманський Свято-Климентівський печерний монастир утворюють єдиний архітектурний ансамбль на під'їзді до Севастополя.

Перше укріплення на Монастирській скелі з'явилося в VI ст. як фортпост Херсонесу. З ХІІІ ст. Каламіта захищала торговий порт Мангупського князівства – містечко Авліту. Після розширення генуезської присутності в Криму Каламіта стала вкрай небажаним торговим конкурентом Кафи. Під час військового зіткнення Мангупского князівства з генуезцями в 1433 р. вислане з Італії військо розграбувало і спалило місто. Однак за пару років мангупський князь Олексій відбудував фортецю. Вона займала площу 1,8 га., була оточена високими стінами й п'ятьма баштами із зубцюватими парапетами, за якими на дерев'яних підмостках стояли воїни.

Верхній ярус печер південного урвища Монастирської скелі також виконував функції оборонного бастіону з бійницями та вузькими проходами для пересування воїнів. Сюди з внутрішнього двору Каламіти вели круті сходини, вирубані у скельній товщі. Оборонний верхній ярус печер не мав сполучення з надземними ярусами печер культово-житлового й гос подарського призначення. Загалом таких печер у Монастирській скелі нараховується понад дві сотні.

У 1475 р. фортецю Каламіту захопили турки і назвали Інкерманом. Турецький гарнізон перебував тут до XVIII ст.

У нижній частині Монастирської скелі у III – VIII ст. виник грецький монастир. За легендою, заснував його Римський Папа Св.Климент, учень апостола Петра, у 98 р. відправлений римським імператором Траяном у заслання в “дику” віддалену окраїну імперії. (У 101 р. за продовження проповідництва християнства його втопили в Козачій бухті). Сюди ж згодом імператором Константом II й монофелітами було зіслано Римського Папу Св. Мартина І Сповідника, в обителі він упокоївся в 655 р.

Після насильницького виселення армією О.Суворова усіх християн із Криму в 1779 р. під час російсько-турецької війни монастир прийшов у запустіння, але вже з середини XIX ст. був відновлений як скит Святих Климента і Мартина. Тоді ж з'явилися наземні церкви і житлові будинки та розширилися середньовічні печерні храми. У 1926 р. радянська влада закрила обитель, і лише з 1990-х рр. сюди повернулися монахи.

Найбільших руйнувань фортеця Каламіта і монастир зазнали під час оборони Севастополя від німецьких загарбників в 1941-1942 рр. Зараз від фортеці Каламіта залишилися одна з башт та фрагменти напівзруйнованих стін.

Натомість, усі печерні храми збереглися. З них виділяється церква Св. Климента, яку, за переказами, зсиль-ний римський первосвященник власноручно висік у скельній товщі й прожив поряд з нею з 92 до 101 рр. У VIII ст. грецькі монахи-іконоборці розширили цей храм, надавши йому форму базиліки з двома рядами колон, що поділяли церкву на три нефи. Згодом Інкерманський скит прославив своїм перебуванням ще один опальний до імператора Римський Папа Мартин. Костянтом II його було зіслано в Херсонес, де первосвященик помер і був похований в одній з чернечих гробниць.

5. Найдавнішим печерним культовим комплексом Криму є Качі-Кальон, розташований біля с. Передущелинне за 8 км. під Бахчисарая. Назва скелі переводиться як “Хрестовий корабль”, оскільки скеля нагадує ніс судна, а глибокі тріщини утвюрюють на її поверхні зображення велетенського хреста. Для ранніх християн така виразна культова символіка послужила приводом для вигнання звідси язичників й заснування печерної обителі ще в V ст. Однак, і за тисячі років до приходу християн гігантський грот Качі-Кальону, з глибини якого просто посеред скелі витікає джерело крижаної води (джерело Св. Анастасії), виконував функції культового центру племен індоарійської спільноти IV – II тис. до н.е. та їхніх правнуків і аврів у І тис. до н.е. – IV ст. н.е.

Перші християни вирубали поряд із гротом десятки чернечих печер-келій, скельних каплиць із гробницями і церков. І Це більше печер господарського призначення – одних лише винних чанів для видушування винограду вчені нарахували аж 120 (за сезон вони переробляли понад 250 тон винограду). Чотири велетенські природні гроти були розмежовані дерев'яними стінами і використовувалися в господарських цілях (склади, хліви-загони для худоби тощо). У п'ятому гроті було обладнано просторий собор з вирубаними у скельних стінаххрестами, обведеними червоною фарбою. Загалом у Качі-Кальйоні налічується п'ять храмів.

П'ятиповерховий житловий печерний комплекс складається з понад п'ятидесяти печер, вирубаних одна над одною в прямовисному скельному урвищі. Келії сполучалися між собою вузькими бровками-тротуарчиками, вирубаними сходинами та ярусами дерев'яних сходів, що кріпилися пазами і врубами до прямовисної скелі. Далі тягнеться велике кладовище з кам'яними “ящиками”-гробницями й різьбленими надгробками.

Ззовні монастир оточувала кам'яна стіна метрової товщини (майже вся розібрана в XIX ст.), є фундаменти кількох оборонних башт VII – X ст. Після татарського завоювання Криму монастир Качі-Кальону продовжував існувати. Запустіння його пов'язане з примусовим виселенням із півострова всіх християн армією О.Суворова в період російсько-турецьких війн мпця XVIII ст.

Неподалік Мангупа є ще два середньовічні монастирі. Монастир Шулдан знаходиться в ущелині перед с. Тернівка. Його засновано грецькими монахами-іконоборцями в кінці VIII ст. Тут зберігся храм-базиліка із хрещальнею і єпископським кріслом у вівтарі, висіченому в скелі. На стінах досі помітні сліди розпису, що датуються XII – XIII ст. Прохід сюди веде через цілий лабіринт природних гротів і штучно вирубаних печер житлового й господарського призначення.

А за с. Тернівкою є значний за розмірами печерний монастирський комплекс Челтер. У ньому нараховується понад 50