Назва скелі “Чортів камінь” походить ще з доби поширення давньоруськими князями християнства серед тутешнього слов'янського населення. Упродовж близько тисячі років “Чортів камінь” служив священним місцем проведення язичницьких культових обрядів слов'ян. Камінь уособлював собою давньослов'янське божество (імовірно Рода), якому поклонялися навколишні племена (аналогічно до Кам'яного сторожа Тухольської долини, описаного І.Франком у повісті “Захар Беркут”). Із запровадженням християнства і початком репресивних переслідувань служителів язичницьких (“бісівських”, “чортових”) культів, скелю було прозвано “Чортів камінь” й оголошено “нечистим” місцем, де збирається на свої “бісівські” ігрища нехрещена сила.

Поряд з кам'яним останцем на вершині гори знаходяться печери, які, вірогідно, також використовувалися в культових цілях. А з вершини гори відкривається захоплююча панорама погорбованої рівнини Поділля і Товтрового кряжу, вкритих густими лісовими масивами.

¦ Козацьке кладовище на схилах гори “Чортів камінь” із викутими з каменю хрестами XVII ст. Меморіальна святиня українського народу.

Монастирська гора Підкаменя височіє обіч “Чортового каменю” і, ніби на противагу йому, увінчана архітектурним ансамблем древнього християнського монастиря, за легендами, існованого ще в XIII ст. утікачами-ченцями Києво-Печерської Лаври невдовзі після сплюндрування Києва ордою хана Батия. Згодом на запрошення власника села на Монастирську гору Підкаменя прийшли отці Домінікани й заклали мурований монастир-твердиню. Ця подія датована 1464 р.

У 1519 р. обитель спалили татари. Чернече життя в стінах монастиря відродилося лише через майже сотню років завдяки вагомій фінансовій допомозі короля Яна НІ Собєського. Тоді ж були добудовані додаткові укріплення й оборонні башти. Монастир набув рис справжньої фортеці з арсеналом гармат і рушниць, в яку під час татарських навал збігалося населення всієї округи. Король Ян Собєський неодноразово приїжджав в цю обитель для молитви, тут перед вівтарем Св. Вікторії – покровительки перемог – він просив благословення перед початком своїх безстрашних походів на турків.

Укріплення монастиря заново реконструювалися у XVIII ст., що вказує на ймовірність їх руйнувань під час турецького вторгнення 1672 р. Щодо арсеналу монастиря, збереглися документи, що помпезну подію коронації ікони Діви Марії в 1727 р. в Підкамені супроводжував салют з 56 гармат. (Чудотворну ікону Підкаміньського монастиря напередодні Другої світової війни вивезли до Польщі і нині зберігають у Вроцлаві).

Загалом же історичні відомості про Підкаміньську обитель доволі скупі – її багатий архів і бібліотека згоріли в 1916 р. від руйнівних артобстрілів російської армії під час Першої сиітової війни. Зате збереглися народні перекази. Один з них оповідає, що в підземному казематі кутової башти монастиря перебував в ув'язненні легендарний козацький полковник Семен Палій.

Після поділу Польщі між Гітлером і Сталіном у 1939 р. спецпідрозділи НКВД перетворили монастир-фортецю на концтабір для української інтелігенції й духівництва. Лише в кінці 1950-х рр. концтабір згорнули, а територію, за комуністичною звичкою, передали під закритий диспансер для психічно хворих (поряд із хворими там відбували по життєве ув'язнення й чимало галичан, долі яких понівечив тоталітарний радянський режим). Й досі головний корпус чернечих келій монастиря займає лікарня для душевнохворих жінок. За брамою лікарні залишився монастирський колодязь, пробитий крізь скельну товщу Монастирської гори на глибину 90 м. І лише на початку 1990-х рр. в обитель повернулися монахи студитського уставу й самотужки важкою щоденною працею поволі відроджують її з руїни. Першою вони обладнали невелику підземну церкву, її інтер'єр прикрашає дивом вціліла (пів століття її переховувалли в місцевій православній церкві) дерев'яна барокова скульптура Ісуса Христа XVIII ст.

Архітектурний ансамбль Підкаміньського монастиря повністю зберігся до наших днів. Його складають:

¦ Оборонні монастирські стіни заввишки 4-6 м. з воротами та круглими баштами XVIII ст,

¦ Оборонного типу Врзнесенський костьол, збудований в 1612-1695 рр. у стилі бароко та його дзвіниця з бійницями на іорішньому ярусі й багатим бароковим декором на чолі з і к ульптурними зображеннями святих католицької Церкви. Корпуси келій XVII –XVIII ст.

¦ Велична коринфська колона на багатоступінчатому постаменті з позолоченою фігурою Св. Домініка – засновника чернечого ордену Домінікан. Височить в центрі монастирського подвір'я. Подарована монастиреві воєводою Руським Яном Станіславом Яблоновським у 1719 р.,

Нижче Домініканського монастиря на схилі Монастирської гори знаходяться ще два унікальні маловідомі туристичні об'єкти – печери.

Викутий людськими руками підземний храм-печера у скельній товщі Монастирської гори складається з двох галерей висотою до 7 м. і загальною протяжністю 29 м. з вогкими шкіптюженими склепіннями, що ведуть до печерної ніші-нівтаря. За окремими ознаками давності обробки стін архаїчними кайлами печерне святилище існувало ще в дохристиянські часи, а в XIII ст. після оселення лаврських ченців печера була розширена й переобладнана на православний храм на кшталт підземної; церкви Києво-Печерської Лаври. Обіч розташована ще одна менша недосліджена печера.

З Монастирської гори Підкаменя гожої днини видно Почаївську Лавру (на Тернопільщині) – другу за релігійною значимістю православну святиню українського народу. І навпаки, з Почаєва видніє дзвіниця домініканської обителі.

Івано-Франківська область відома двома історичними монастирями оборонного типу: Гошівським та Манявським скитом.

Манявський скит – це найвисокогірніший карпатський середньовічний монастир-фортеця Української держави, що нині перетворився на одну з екскурсійно-туристичних “візиток” Івано-Франківщини. Знаходиться він в горах поблизу с.Манява Богородчанського