За переказами, обитель було засновано ще у XIII ст. православними монахами Іоаникієм та Пахомієм – ченцями-галичанами з Києво-Печерської лаври, які утекли сюди після Батиєвого погрому м. Києва у 1242 р.

Засновником нового монастиря і його першим ігуменом був Йов (Іван) Княгиницький з м. Тисмениці (духовний сподвижник полеміста Івана Вишневського), який виховувався на грецькому Афоні. Мабуть, через це заснований ним скит стали називати Руським (тобто українським) Афоном. Йов Княгиницький власноручно розписав першу чернечу церковцю й заклав школу іконопису.

Перша письмова згадка про монастир датована 1611 р. У 1611-1612 рр. тут зводиться церква Воздвиження Чесного Хреста, у 1620-1621 рр. монастир обведено оборонним муром з трьома баштами.

У 1620 р. Манявський скит підпорядкувався безпосередньо константинопольському патріархові й одержав від нього право ставропігії

У буремні XVI – XVII ст. у скиті знаходило прихисток населення довколишніх сіл Підкарпаття під час численних татарських набігів та вторгнень військ польських, молдовських і турецьких завойовників. У 1676 р. після запеклого штурму монастир був сплюндрований турецьким військом Ібрагім-паші. Але вже у 1681 р. завдяки щедрим субсидіям українських гетьманів і молдавських господарів Манявський скит було повністю відбудовано.

У середині XVII ст. лавра мала близько 200 ченців і десятки підпорядкованих монастирів у Галичині, Буковині й Молдавії. Скит славився багатьма промислами, найперше – солеварінням і бортництвом. Манявські послушники майстерно і володіли різними ремеслами, мали високорозвинені різьблярство й іконопис.

Саме тут у кінці XVII – на початку XVIII ст. чернець-художник Йов Кондзелевич (1667-1740 рр.) створив шедевр українського малярства – Богородчанський іконостас (цю назву іконостас отримав через те, що після закриття скиту австрійською владою 8 вересня 1785 р. громада м. Богородчани викупила його й перевезла до своєї парафіяльної церкви, у якій він зберігався до 1813 р. У розпал Першої світової війни церква згоріла, але іконостас незадовго до цього встигли вивезти на реставрацію у Відень. Зараз цей шедевр національного малярства експонується в Національному музеї у Львові). І саме тут знаходилася велика бібліотека стародруків, частина якої зараз зберігається у Відні, а частина – у Львові.

У Манявському скиті знайшли свій останній притулок гетьман України Іван Виговський (1664 р.) та його дружина Ольга. З 1785 р. постановою австрійської влади монастир було закрито, і простояв він пусткою 200 років.

В наші дні скит продовжує своє існування як чернеча обитель – Хрестовоздвиженський монастир УПЦ КП.

Від Манявського скиту туристам також варто здіснити пішу прогулянку до "Блаженного каменя" та до величного Манявського вооспаду, який оголошено пам'яткою природи.

Гошівський Василіянський монастир Преображення Господнього XVI – XIX ст. знаходиться на Ясній горі, що височить на південній окраїні м.Болехова у с. Гошів.

Перша згадка про монастир датована 1509 р., коли він увійшов до реєстру Київської митрополії як обитель Сту-дитського уставу. Тодішня обитель знаходилася на південь від теперішньої, у лісовому урочищі “Чорний ділок”. У 1570 р. після одного з татарських плюндрувань споруди обителі підновив лицар польського війська Кучулад з Тухольщини. У 1618 р. татари вдруге спалили монастир і церкву. У 1629 р. Свстахій Шумлянський знову відбудовує спалені церкву і монастир. Але татари невдовзі вкотре плюндрують монастир в лісовому урочищі “Чорний ділок” (назву урочища, власне, й пов'язують із чорним монастирським згарищем, яке десятками років стояло пусткою між періодами відбудови).

У 1737 р. монастиреві було подаровано стародавню ікону Матері Божої, яку спеціальною грамотою митрополита Афанасія Шептицького визнано чудотворною. Власник села Микола Гошовський, зворушений чудодійною силою ікони, у 1759 р. подарував отцям василіянам на вічні часи гору, названу згодом “Ясна Гора”, і сюди було перенесено манастир й закладено дерев'яну церкву, у головному престолі якої помістили цю чудотворну ікону Божої Матері. Слава про неї ширилася на всю Україну, тож у Гошів на прощі почали сходитися тисячі молільників.

У 1835-1836 рр. на вершині Ясної гори було зведено кам'яні споруди сучасного монастиря, а в 1842 р. завершено оудівництво мурованої церкви Св. Преображення Господнього (зведена на місці колишньої дерев'яної) з дзвіницею.

Монастир було закрито радянською владою у 1950 р. (ченців репресували) й відновлено лише після її падіння у 1991 р. У монастирі знаходиться копія чудодійної ікони Гошівської Богородиці, яку у Римі поблагословив папа Іван Павло II. Для прочан відновлено також молитовну каплицю Божої Матері та Хресну Дорогу на Ясну гору (символічний прообраз Хресної дороги Господа на гору Голгофу). У наш час монастир на Ясній Горі щорічно відвідує понад сто тисяч паломників.

Ціла низка давньоруських монастирів зосереджена в Подільському Придністров'ї, найбільшими серед них є обителі в Бакоті та Лядові.

У с. Монастирок Борщівського району Тернопільщини розташований найдавніший з печерних храмових комплексів Поділля, датований ще дохристиянською добою.

З доісторичних часів у скелях над р.Нічлавою існував печерний давньослов'янський культовий центр. Основою його є язичницький храм у найбільшій печері протяжністю 42 м., яку дослідники так і назвали – Язичницька (по народному – Язиченська). Поруч розташовані менші печери, а головне – велетенська пласка брила-дольмен (діаметр 4 м, товщина 0,65 м), невідомо яким чином поставлена на ряд менших валунів. Вона виконувала роль жертовника, імовірно, ще з доби Трипілля.

Пізніше, з приходом християн, ченці вирубали на поганському жертовнику хрест, і за прийнятою в Київській Русі традицією, на місці слов'янського капища заклали невеликий православний