11 ині тут на висоті 80 м. над урізом Дністровського водосховища у білокам'яній скельній стінці-урищі Білої гори збереглося інше дві упорядковані келії та печерна церковця. Біля їх підніжжя з товщі скелі б'є три джерела з “святою” водою. До прадавньої обителі понад урвищем веде вузенька (до 0,5-1,2 м. товщини) стежина з дерев'яним поручнем.

Невтомний дослідник подільської старовини проф. В.Антонович у 1883 р. відкрив світовому загалу ще один печерно-сакральний комплекс, унікальний тим, що заснували його тиверці ще задовго до утворення Київської Русі. Язичницький печерний храм IV – VIII ст. знаходиться в розколині скелі над І).Вушанка біля с.Буша Ямпільського району Вінничини. Всередині храму зберігся єдиний у своєму роді кам'яний барельєф, що відображає вірування давніх слов'ян.

Свято-Усікновенський Лядовський печерний монастир XI – XX ст. у с. Лядова Могилев-Подільського району Вінницької області – найбільший із печерних комплексів Поділля.

Серед місцевого населення стійко тримається легенда, що іасновником і першим мешканцем печерної обителі був Св. Антоній. Замолоду він відвідав Константинополь, а на Святому Афоні прийняв чернечий постриг і ім'я Антоній. У 1013 р., повертаючись з Афонських гір в Київ, Антоній деякий час проповідував християнство серед тиверців, для чого обрав собі за житло тріщину у білосіжній вапняковій скелі над р. Лядова. З тих пір вирубана Св. Антонієм Печерським келія досі носить його ім'я і є місцем паломництва (разом із святим Антонієвим джерелом).

Лядовський монастир складається з трьох печерних церков – Усікновіння глави Св. Іоанна Предтечі, Св. Параскеви-П’ятниці і Св. Антонія Печерського – та ряду печерних келій, гробниць і ніш господарського призначення.

Літописні згадки про монастир у Лядові доволі скупі. Відомо, що його ченці благословляли прихід у 1159 р. на Пониззя народного улюбленця князя-ізгоя Івана Берладника, який вивільнив народ від важких поборів галицьких бояр. У 1241 р. під час навали орди хана Батия придністровську печерну обитель спіткала та ж доля, що й Печерську Лавру Києва. За князювання Коріатовичів в сплюндровану обитель повернулися православні монахи. Після численних татарських спустошень краю та турецького панування на Поділлі, у спорожнілі печери монахи повернулися аж на початку XVIII ст. В печерній обителі облаштувалися ченці Василіянського чину. Російська влада розігнала Василіянський Лядовський монастир у 1745 р. Невдовзі уряд переселяє сюди кілька православних монахів, і Лядовський монастир вкотре відроджується.

У 1929 р. більшовики підірвали церкви монастирського комплексу, а найцінніше майно розікрали та попалили. Відновлення обителі розпочалося з 1998 р., коли сюди переселилася група ченців з Почаївської лаври на чолі з ієромонахом Антонієм.

Багату спадщину обороних середньовічних монастирів зберегла історична Волинська земля. Серед кількох десятків древніх обителей краю виділимо найвідоміші серед паломників та туристів: Зимненський, Межиріцький, Корецький та Дерманський.

Зимненський Святогорський монастир-фортеця – один з найдавніших духовних центрів України. Це справжня фортеця, що височіє на Святій Горі над заплавою р. Луги поряд з с.Зимне Волинської області.

За легендою, після походу на дулібів і Червенські гради й приєднання Волині, Холмщини і Підляшшя до складу Київської Русі, столичний град Володимир і Святогорську обитель поблизу нього заснував князь Володимир Великий у 981 р. Місце під обитель було обрано вдало – з гори відкривається неозора панорама навколишніх луків і мисливських угідь. Гадаємо, раніше на цьому місці існував язичницький культовий центр волинського краю, що на два століття пере-жив сусіднє Зимненьське городище – багатолюдний адміністративно-ремісничий центр Дулібського союзу слов'янський племен, сплюндрований аварською навалою в кінці VII ст. Тим не менше, життя тут не припинилося, і навко продовжувало шанувати святилище на Святій горі.

Володимир Великий наказав зрубати на вершині Святої три церкву Успіння Пресвятої Богородиці, а його син Всево-юд Володимирович у 1001 р. запросив сюди з Києва монахів і обніс обитель дерев'яним частоколом зі сторожовими вежами. А біля підніжжя гори розбудував заміську зимову князівську резиденцію та церкву Святої Трійці. На посад прислуги “зимного терему” (тобто того, в якому князь зимував) невдовзі поширилася назва Зимне.

Розквіт православної Святогорської обителі припав на час правління Ярослава Мудрого. У 1030-і рр. об'єднані раті Ярослава Мудрого і його звитяжного брата Мстислава Удалого розбили військо польського князя Болеслава Хороброго й повернули західноукраїнські землі до складу Київської Русі. З того часу починається бурхливий економічний, культурний і духовний розквіт стольного граду Волині – м. Володимира й сусіднього Святогорського монастиря, якому покровительст-вували всі, без винятку, волинські князі. У 1213 р. тут ненадовго зупинявся на перепочинок й молитву в Успенському храмі князь-воїн Данило Галицький. Адже в кінці XI – поч. XIII ст. Святогорський монастир був найбільшим духовним центром західноукраїнських земель, що підтримував тісні контакти з Києво-Печерською лаврою і навіть прирівнювався до неї за значущістю.

Перша літописна згадка про Зимненський Святогорський монастир є в рукописному “Житії Преподобного Феодосія Печерського”, де згадується, що в 1073 р. тут зупинився на перепочинок знеможений паломництвом до Константинополя печерський ігумен Варлаам (син київського воєводи Вишати), однак так і не оправився від недуги й за кілька днів помер – “в монастирє, наріцаємом Святая Гора, сущи близ града Влодимера успє с міром о Господе, житію конец пріят преподобний Варлаам”.

В XI ст. у Зимненському монастирі у