Втім, чернече життя у печерах Святої гори не припинялося і в подальші століття. Перша документальна згадка про Святогорський монастир є в дарчій грамоті литовсько-руського князя Свидригайла 1458 року.

Друге народження Святогорського монастиря ми вправі датувати 1495 р. Того року князь Федір Михайлович Чарто-рийський відбудував на Святій горі мурований собор Успіння Пресвятої Богородиці й перетворив печерну обитель на модерний кам'яний замок з чотирма наріжними й центральною в'їздною баштами.

Його син, князь Олександр Чарторийський завершив розбудову монастиря, обладнав у верхньому ярусі в'їздної башти дзвінницю і з цієї нагоди подарував обителі іменний дзвін вагою понад 700 кг. з зображенням Матері Божої та Воскресіння Христова.

В монастирі зберігалася Чудотворна ікона Зимненської Божої Матері. За переказами, на Русь у Київ вона була привезена з Константинополя в 988 році візантійською принцесою Анною, як благословіння Царгородського патріарха Миколая II на шлюб імператорської доньки з Великим київським князем Володимиром – хрестителем України-Русі. Згодом, Володимир Святославович, за церковним переказом, подарував цю ікону новозаснованому ним Зимненському монастирю при новозаснованому ним же'стольному граді, яке князь-фундатор нарік на свою честь Володимиром.

У XVI ст. Зимненський монастир перетворився на одну з твердинь українського православ'я, що поряд з іншими монастирями Волині й Галичини боролася проти покатоличення й полонізації української шляхти й простого люду. В цей період його частими гостями й щедрими жертводавцями були впливові князі Корецькі, Вишневецькі, Радзивілли, Киселі, Ви-говські. Окремі з цих вельможних жертводавців були похованій у підземній крипті монастирського собору Успіння Пре-святої Богородиці.

Внаслідок Люблінської унії й агресивного наступу католицизму на вкраїнські землі у 1682 р. Зимненський монастир став уніатським. Незадоволених замордували та розігнали, іншим приписано було визнати верховенство Римського Папи й щоденно величати його у богослужіннях. Лише після поділу Речі Посполитої між Австрійською й Російською імперіями, внаслідок якого Волинь відійшла до Росії, нова губернська влада в 1839 р. вчинила те ж, що свого часу польська – розігнала греко-католицьке чернецтво й перепрофілювала монастир на жіночу обитель Московського патріархату. В кінці XIX ст. всі історичні споруди монастиря були грунтовно реконструйовані, зокрема Успенський собор отримав п'ятикупольне вивершення. А радянська влада у 1946 р. взагалі довершила розпочате під час Першої і Другої світових воєн розграбування цього прадавнього духовного центру Волині й “поставила на ньому крапку”. В монастирі розмістилася тракторна бригада місцевого колгоспу. Лише з пом'якшенням тоталітарного режиму у 1975 р. українським реставраторам дозволили рятувати цю священну пам'ятку нашої історії.

Після остаточного падіння комуністичного режиму в 1990 р. завдяки старанням єпископа Волинського і Луцького Вар-фоломея Святогорську Свято-Успенську Зимненську право-славну обитель знову відроджено. Нині ЇЇ затишна впорядкована територія навіює на відвідувача відчуття духовної благодаті. А загалом величний сакрально-фортифікаційний ансамбль Зимненського монастиря є однією з найбільш яскравих туристичних атракцій Волині.

Попри всі лихоліття, що випали на багатостраждальну Волинську землю, Зимненський монастир вистояв і зберіг свій первісний архітектурний ансамбль. Його периметр окреслюють високі замкові стіни з бійницями та масивні прямокутні наріжні башти з трьома ярусами гарматних амбразур та стрільниць. Башти завершуються високими шатровими дахами, що надає ансамблю ще більшої схожості з типовим ранньсередньовічим замком.

До фортечних стін прилягають церква Успіння Пресвятої Богородиці та церква Св. княгині Юліанії Ольшанської (легенда свідчить, що цей храм стоїть на фундаменті мисливського палацу князя Володимира), а також двоповерховий корпус келій, трапезна і школа.

А поза фортечними стінами біля підніжжя Святої гори (находиться Троїцька церква-ротонда (базиліка з однією ап-сидою), датована 1465-1475 рр. Поруч неї є вхід у печери-лабіринти, в XI – XII ст. викуті давньоруськими монахами на кшталт печер Києво-Печерської лаври. На жаль, бічні відгалуження Зимненського печерного комплексу з криптами й келіями відлюдників досі не розчищено від завалів. Монахи й туристи-паломники мають змогу пересуватися лише центральним тунелем, що виводить до невеличкої підземної церкви Преподобного Варлаама Печерського.

Поблизу стін Зимненського монастиря є ще одна непересічна фортифікаційна атракція. Мова йде про оборонні земляні вали ранньосередньовічого Зимненського городища давніх слов'ян V – кінця VII ст. Про нього збереглося більше легенд, аніж скупих археологічних висновків. Тут знаходився один з центрів ранньодержавного Дулібського союзу племен. Нестор Літописець у “Повісті врем'яних літ” залишив нам згадку про важку багаторічну боротьбу дулібів з багатотисячними кочівницькими ордами Аварського каганату (обрами), кордони якого простягалися від дельти Дунаю вздовж Карпатських хребтів аж до Франкського королівства. Очевидно, Зимненське городище в кінці VII ст. пало жертвою цієї масштабної слов'янсько-аварської боротьби. На це вказують виявлені археологами сліди раптового руйнування, пожежі, посічнених кістяків оборонців й розсипи трилопатевих стріл тюркського типу.

Межиріцький Свято-Троїцький монастир-фортеця XV – XVII ст. у с. Межиріч на Рівненщині розташований неподалік (за 4 км.) середньовічної столиці Волинського краю – м.Острога – резиденції можновладних князів Острозьких.

Засновано монастир на мисі, утвореному злиттям річок Вілії і Світеньки, очевидно, ще в давньоруські часи. Муровану обитель закладено за князів Федора чи Василя Острозького на початку XV ст.

Монастир складається з п'ятиглавої хрестовокупольної Свято-Троїцької церкви, двох корпусів келій, господарських корпусів і надбрамної дзвіниці. По периметру