У 1630 р. Микола Сенявський обводить Бережани додатковим фортифікаційним поясом, зміцнює бастіони, закладає нові порохові склади й арсенал, загалом перетворює своє місто па справжню фортецю.

У 1648 р. звитяжні полки Максима Кривоноса після тривалих кровопролитних штурмів прорвали оборону кількох поясів міських укріплень і захопили замок. Одначе втримати не могли, поляки після повернення зміцнили його оборону, і вже наступного 1649 р. козацькі приступи твердині не мали успіху. Як не мали успіху запеклі приступи полків яничар Ібрагім-паші у 1675 р. Того року турки вирізали все чоловіче та полонили все жіноче й дитяче населення міста. Але замок вистояв.

Під час Північної війни у 1707 р. у Бережанському замку зупинялися російський цар Петро І та гетьман Іван Мазепа. А з 1726 р. після смерті останнього представника роду Сенявських – Адама Миколая Сенявського (1666-1726 рр.), Бережанський замок переходить у власність князів Чарторийських, згодом Любомирських і поступово починає занепадати. Тут знаходилися комори, склади, броварня тощо.

Бережанський замок і палац були сильно пошкодженими під час артобстрілів Першої світової війни і з тієї пори не відновлювалися. Після повернення поляків, у 1920 р. з руїни Бережанського замку його спадковим власником Якубом Потоцьким до королівського Вавельського замку Кракова були вивезені останні історичні цінності, у т.ч. й високохудожні надгробки Адама Гієроніма Сенявського та трьох його синів. (Вони експонуються там й понині). У міжвоєнний період фортифікаціями Бережан опікувалося командування 51-го піхотного полку прикордонних стрільців. За консерваційні роботи вдячна громада міста у 1933 р. присвоїла командиру цієї частини полковнику Станіславу Бідацькому звання почесного громадянина Бережан. Але з приходом радянської влади нищення замку продовжилося.

Та незважаючи на свій сучасний стан Бережанський замок і досі вражає своєю величчю. Товщина фрагментів південно-східної стіни сягає 6 м, такі ж величезні розміри мають кутові башти п'ятикутної у плані твердині. Башти мають складну си-і і ему бійниць з двома-трьома схрещеними ходами, що давало змогу вести прицільний обстріл під різними кутами.

В наші дні (з 2001 р.) історичний центр Бережан оголошено Державним історико-архітектурним заповідником. Це один і найпопулярніших центрів туризму Тернопільської області. Адже, для прикладу, в одній лише ратуші Бережан для туристичних відвідин відкриті аж чотири музеї: краєзнавчий музей, музей книги, музей письменника Богдана Лепкого та музей переслідування церкви.

Нині доцільно (і комерційно доволі перспективно) інвестувати кошти у повну відбудову ренесансного палацово-замкового комплексу Бережан як еталонного середньовічного князівського замку-резиденції. Відроджений комплекс зможе надавати нічліжні, гастрономічні, експозиційно-екскурсійні й .шімаційно-туристичні послуги, а головне – стане справжньою туристичною окрасою Поділля.

Збаразький замок (вул. Морозенка, 28) – це могутня прикордонна фортифікаційна споруда, яка згадується у польських хроніках з середини XV ст. Перша літописна згадка про Збараж на р. Гнізна міститься в Повісті врем'яних літ під 1211 р. У давньоруські часи це була одна з найнеприступніших твердинь Галицько-Волинського князівства. Лише орда хана Батия змогла захопити й спопелити твердиню над р.Гнізною.

У 1474 р. Поділлям й Галичиною прокотилася понад стотисячна татарська орда. Захисники Збаража після запеклої облоги згоріли разом з фортецею – але не підкорилися. Згодом татари ще неодноразово штурмували відбудовані мури Збаразької фортеці і в 1598 р. вдруге поруйнували її.

Будівництво кам'яного замку на горі серед непрохідних боліт в 1626-1631 рр. здійснили князі брати Христофор та Юрій Проект розробив італійський архітектор В.Скамоцці, керував будівництвом палацу в ренесансному стилі та бастіонів за новоголандською системою укріплень архітектор Ван Пеен. Після смерті Юрія Збаразького замок перейшов у володіння князів Вишневецьких, які продовжили роботи з укріплення оборонних споруд та упорядкування палацу.

У 1649 р. під стінами Збаразького замку вирувало чи не майзапекліше збройне козацько-польське протистояння, мистецьки змальоване в історичному романі Г.Сенкевича “Вогнем і мечем” (і в однойменній кіноепопеї Є.Гоффмана).

Облога козацькими військами Богдана Хмельницького збаражського замку, за стінами якого з численним польським шйськом засів лютий українофоб коронний гетьман Речі Посполитої Вишневецький, стала кульмінаційним моментом першого етапу Національно-визвольної війни українського народу. Під час тієї завзятої облоги під Збаразьким замком загинув козацький полковник Нестор Морозенко, про якого складено багато легенд і пісень. Важке поранення отримав і народний улюбленець Іван Богун.

Захопленню замку завадило наближення польської армії, очоленої самим королем Яном II Казимиром. Війська Б.Хмельницького зустріли їх під Зборовом. Битва мало не завершилася повним розгромом польської армії й захопленням короля у полон. Однак, фатальним для гетьмана і України під час визвольної війни став союз з Кримським ханством. Як і згодом під Берестечком, так і в 1649 р. під Зборовом кримський хан Іслам-Гірей зрадив гетьмана і пригрозив йому, що перейде на бік Яна Казимира, якщо погром поляків не припиниться. Шантажем хан домігся від Б.Хмельницького припинити бойові дії й укласти з польським королем не особливо вигідний для України Зборівський мир. І Галичина, і Західне й Центральне Поділля за умовами цього миру залишилися за поляками, і їхнє вкраїнське населення невдовзі важко застогнало від кривавих польських репресій Вишневецького та його спідручників.

З татар завше були непевні союзники. Б.Хмельницький нимушено шукав союзу з ними, аби ханів не перекупляли королівські посли й у розпал козацьких походів на Галичину татарська орда не завдавала удару в