Щойно після падіння радянського режиму у 1992 р. у Густині відроджено жіночий монастир в ім'я Святої Живоначаль-ної Трійці і реставровано основні споруди. Його територія впорядкова, тут височіють Свято-Троїцький собор (1672-1676 рр.) з Надбрамною дзвіницею, церква Воскресіння Христового (1636-1844 рр.), церква Святих Апостолів Петра й Павла (1693-1708 рр.) і церква Св.Миколая, корпус чернечих келій та господарські прибудови. У головному Свято-Троїцькому храмі встановлено копію славнозвісної Густинсь-кої Матері Божої. Руками черниць під муром монастиря впорядковано джерело з “святою” водою.

Легендарна обитель козацької доби збереглася і на території сусідньої Полтавщини. Це Мгарський Спасо-Преображенський монастир.

Мгарський монастир знаходиться на високому правому березі р.Сули за 6 км. від міста Лубни. Як і у випадку з Густинською обителлю, розбудову Мгарського монастиря історія пов'язує з настоятелем Антонієвих печер Києво-Печерської лаври Ісайєю Конинським та православним князем Михайлом Корибутом Вишневецьким і його дружиною Раїною Могилян-кою. Згідно з дарчою грамотою Р.Могилянки княгині Вишне-вецької, документальною датою юридичного започаткунания Мгарського монастиря є 18 січня 1619 р. Вже в 1622 р. Ібайя Конинський створив при монастирі братство для просипи навколишнього люду й боротьби проти нав'язування українцям католицизму й уніатства. Мгарська обитель перетворилася на один з найшанованіших центрів Лівобережної Гетьманщини.

Мгарський монастир – єдина обитель України, в якій було поховано аж двох константинопольських патріархій.

Весною 1654 р., повертаючись з Москви додому, в Мгарському монастирі занеміг й невдовзі почив Константинопольський патріарх Афанасій. Він був похований ігуменом Петронієм у кам'яному склепі Преображенского собору за східним звичаєм: у патріарших шатах в сидячому положенні. 1 лютого 1662 р. монахи відкрили склеп й виявили в ньому нетлінні мощі усопшого патріарха. Тож його було залічено до сонму святих. (За незвичний для українців спосіб поховані і люди прозвали його Панасом Сидячим, мощі цього святого нині зберігаються в Благовіщенському кафедральному соборі м.Харкова). А в 1799 р. у підземній усипальниці Агарського монастиря було поховано ще одного Константинопольського патріарха Серафима Аніна.

Мгарський монастир ніколи не стояв осторонь складних суспільно-політичних подій на теренах Гетьманщини Після смерті Богдана Хмельницького у 1663 р. за його стінами під іменем монаха Гедеона переховувався від політичних опонентів син-спадкоємець славетного гетьмана Юрій Хмельниченко. За благословенням і порадою приїжджав сюди гетьман Іван Мазепа. А в останній чверті XVIII ст. ігумен Мгарського монастиря Мельхіседек, по суті, благословин українське селянство на праведне повстання, яке увійшло в історію під назвою Коліївщина.

З дня заснування будівлі Мгарського монастиря були дерев'яними, тому їх неодноразово охоплювали пожежі. У 1674 р. гетьман Іван Самойлович виділив значні кошти на розбудову монастирського ансамблю. Муруються корпуси келій, будинок настоятеля, а двір обителі на випадок татарського вторгнення обноситься оборонним муром з бійницями. А на кошти, виділені гетьманом Іваном Мазепою у 1692 р., тут постав величний кам'яний Преображенский собор у стилі козацького бароко. Всі наступні лівобережні гетьмани, а згодом і російські самодержці вважали за свій обов'язок опікуватися Мгарською обителлю як найбільшим духовним центром Полтавщини. Тому у 1785 р. тут були здійснені значні реконструкції, монастирський ансамбль поповнила церква Благовіщення Пресвятої Богородиці і дзвіниця над в'їздними воротами.

Мгарський монастир діяв до 1917 р. Після окупації УНР більшовицькою Росією революціонери від надміру грабіжницько-бойового натхнення розстріляли усю її братію на чолі з ігуменом Амбросієм, а все коштовне церковне майно розікрали, решту майна (у т.ч. безцінну бібліотеку й архів) спалили. З 1920-х років на території обителі організували колонію-комуну для дітей “ворогів народу”. З 1937 р. тут дислокувався дисциплінарний батальйон, з 1946 р. – військові склади.

З 1993 р. у монастир повернулися православні ченці. Тут знову зазвучали літургії, завершується реставрація прадавніх храмів, житлових та господарських корпусів.

Святогорська Успенська лавра – це єдиний старжитній печерний монастир на сході країни у м. Святогорську Донецької області. Клопотаннями В.Януковича в рамках його передвиборчої президентської кампанії у 2004 р. московським патріархом Алексієм монастирю даровано статус лаври.

Монастир закладено у XVI – на початку XVII ст. на високому правому березі Сіверського Дінця в місцевості, яка здавна носила назву “Святі гори”. Історичні документи XVI ст. часто згадують “Святі гори” як один з прикордонних дозорів на межі з Диким Полем. Перша писемна згадка про Святогорську обитель датована 1624 р. У вапняковій товщі високого білосніжного скельного відслонення-урвища монахи вирубм ли для себе печери та печерну церкву. У XVII ст. тут з'явилися перші наземні споруди, а територію монастиря було обновлено високою фортечною стіною.

Святогорський монастир-фортеця зазнавав неодоразових татарських облог і плюндрувань. Зокрема, татари поністю спалили його в 1679 р., однак повсякчас прикордонну обитель відбудовували. Поряд з братчиками тут перебували збройні залоги стрільців та донських козаків.

Найбільші відбудови Святогорського монастиря припадіють на початок XVIII ст., коли було зведено оборонну Миколаївська церкву, надбрамну дзвіницю й корпуси келій. Унікальність храму Св. Миколая полягає в тому, що його вівтар повністю вирубано у товщі вапнякової скелі, а муровані стіни замість вікон спершу мали лише вузькі щілини бійниць Тоді ж довжина печерного лабіринту монастиря сягнула своєї максимальної позначки – 800 м. Поряд з келіями та костницями (в яких монахів ховали за принесеним з Афону давньорецьким поховальним обрядом) в ньому були вирубані кілька нових підземних храмів та розширено існуючу ще XVI ст. підземну Миколаївську церкву.

6. Містобудівний розвиток населених пунктів, художньо-естетичне виховання суспільства неможливі без включення замків, фортець та монастирів у сучасне життя, надання доступу