вдертися в Поморяни, це їм так і не вдалося. Захисники твердині відкрили шлюзи, й замок опинився посеред озера й драговиння, яке поглинало похідну турецьку артилерію й засмоктувало незчисленних нападників. Після відбиття турецької агресії король Ян III Собєський більше переймався відбудовою й військово-технічним зміцненням своєї Золочівської резиденції, а до Поморян просто “не дійшли руки”. Це зіграло свою негативну роль. Вже під час другого походу турків на Львів в 1675 р. залога замку, суттєво поріділа під час першої навали, не маючи достатньої сили й ресурсів (ядер, пороху, набоїв) для оборони, змушена була таємним ходом поночі евакуюватися й залишити замок напризволяще. Лісовими стежками оборонці перебралися в сусідій Свірзький замок.
Спустошений турками Поморянський замок Ян Собєський невдовзі відбудував, а випалене згарище на місті містечка наново заселив. Проте, у 1684 р. Поморянська фортеця знову була вщент спалена татарами. Але і Ян Собєський не опускав руки – одразу після чергового погрому він виділив з кооролівської казни 20 000 злотих на нову відбудову міських й замкових укріплень, храмів та житлової забудови Поморян. Завдяки цим енергійним заходам Поморянський замок з честю вистояв під час подальших татарських навал у 1687 і 1695 роках.
У XVIII ст. замок занепав, оскільки нові власники Радзивіли приділяли йому мало уваги. Нищівних ударів по замку завдали пожежа 1771 р. та рішення австрійського уряду розбирати укріплення на будівельні матеріали. Відродження припало на XIX ст., коли замок перейшов у власність Еразма Прушинського (у 1789 р.) та його сина Юзефа. До 1875 р. Юзеф Прушинський не лише повністю палацово-парковий ансамбль, а й зібрав у стінах Поморянського палацу безцінну колекцію олійних полотен видатних італійських і голландських художників, близько 300 рисунків найславетніших художників світу (у т.ч. Рембрандта і Леонардо да Вінчі), галерею гравюр королів Речі Посполитої, колекцію медалей і монет, печаток польських королів і князів, автографів польських королів, ікон, посуду, мозаїкт тощо. Однак після смерті ко-лекціонера-мистецтвознавця безінні скарби Поморянського замку розійшлися по світу з аукціонів.
В 1876 р. Поморянський замок перейшов у власність Романа Потоцького. Його син Єжи (помер в 1961 р.) опікувався замком до 1939 р., відремонтувавши його після руйнацій Пер шої Світової війни. Граф мешкав тут з родиною майже до початку Другої світової.
Львівській журналістці Т.Костенко вдалося розшукати й взяти інтерв'ю в літньої мешканки Поморян Стефанії Козоріз, яка так описує життя замку в першій половині XX ст. (цит. за [131]): “Я мала 7 років, а графський син Андрій Потоцький був на два роки старший. Він любив бавитися зі мною і двома сусідськими дівчатками. Ми часто ходили до замку. Графиня була привітною, запрошувала нас до покоїв, де ми бавилися, а також їли разом з Андрієм. Сиділи разом з ним за столом і їли ту саму їжу, що і він. Пам'ятаю кімнати палацу: перша зала була великою, заставлена чучелами птахів та звірів, поруч кімната, де вдягалася графиня, обвішана дзеркалами, направо була спальня графа, а далі багато різних кімнат. У залах палили каміни, де на патиках вудили м'ясо. В замку був великий порядок. Серед двору клумби, на яких росло багато-багато троянд. Приїздила графська сім'я до замку навесні. На честь її приїзду на воротах вивішували чорно-жовто-зелено-білий прапор. Дорогу посипали піском і розрівнювали граблями. Граф приїздив чотирьма білими кіньми. У Поморянах полював зі собаками, яких мав 50-60 штук”.
В радянські часи замок використовували під райком КПУ, райвиконком та ПТУ. А з 1970-х рр. ця монументальна будівля залишається у занедбаному стані.
Нині Поморянський замок XVI – XVII ст. складається з палацевого комплексу, парадного замкового двору і фрагментів могутніх оборонних мурів з наріжними вежами. Королівський палац представляє собою монументальну двоповерхову споруду з колись розкішним фасадом, який досі справляє на відвідувачів неабияке враження. Також збереглися кутова вежа і ділянка оборонного замкового муру.
Свіржський замок – найромантичніший типово-рицарський замок України. Уперше Свірж згадується у 1427 р., коли його відвідав польський король Владислав II.
Замок збудовано на стрімкому пагорбі над р. Свірж. Фундаційна таблиця на в'їздній брамі сповіщає, що твердиню зведено у 1482 р.
В усі часи замок був практично неприступним, з усіх боків його оточували непрохідні болота, стави, а також широкий оборонний рів з водою. Та це не врятувало його від татарського пограбування 1648 р. та козацьких штурмів під час Національно-визвольної війни українського народу 1648-1654 рр.
Короь Ян III Собєський, дбаючи про фортеці оборонної лінії на підступах до Львова, суттєво зміцнив Свіржський замок, посилив його гарнізон й арсенал гарматного озброєння. Завдяки природним перешкодам і фортифікаціям невеликий Свіржський замок у 1672 і 1675 рр. зумів витримати шалені турецькі облоги армій султана Магомета IV. Це найгероїчніша сторінка його історії – адже армія султана-завойовника Європи в ті роки понівечила всі без винятку українські твердині Речі Посполитої від Кам'янця-Подільського й Меджибожа до Золочева й Поморян, розташованих за один денний перехід кінноти від Львова.
У середині XVII ст. Свіржський замок переходить у власність галицького каштеляна, графа О.Цетнера, який розбудовував твердиню й залишив на фасадній стіні свій родовий герб. У 1-ій половині XX ст. (1907-1939 рр.) замком опікувався граф Роберт Салянс. В цей час графську резиденцію прикрашали дорогі картини, старожитні меблі, коштовна порцеляна, тут була зібрана велика бібліотека стародруків. В 1914 і 1939 рр. замок було пограбовано й спалено російськими військами. З 1975