зі всього світу з єдиною метою - від душі покидати помідори один в одного. Свято триває цілу тиждень і в його програму, крім 12-тичасового томатного побоїща, входять також виступи численних музичних колективів, танці, фейєрверки і інші заходи. Щороку в серпні мандрівні по Європі можуть взяти участь в грандіозній помідорній битві і декількох Карібських карнавалах. Постраждати під час цих святкувань туристам навряд чи вдасться, проте від безмірної кількості червоного кольору в очах рябити буде неабияке. Крім того, на серпень доводиться маса інших, не менш яскравих подій... Традиція карнавалів сягає корінням у поганське минуле людства і аж ніяк не є привілеєм бразильців. Чому ж саме бразильський карнавал, точніше, карнавал у Ріо-де-Жанейро, набув такої небаченої популярності і став, без перебільшення, подією світового масштабу? Для того щоб відповісти на це запитання, необхідно трохи довідатися про історію Бразилії та характер бразильців. І справді, таке може відбуватися лише тут, у країні, яку Бог щедро обдарував теплом і сонцем, красою ландшафтів і креативним етнічним розмаїттям.
Історики вважають, що традиції святкування карнавалів виникли в давноминулі часи, а початок цим популярним і в наші дні народним гулянням поклали найдавніші землеробські ритуали зустрічі весни та початку сівби. В усіх архаїчних культурах святкування на честь богів родючості були центральною подією року. Ідея запліднювальної сили матері-природи була визначальною ідеєю архаїчного космосу. Вона утримувала стародавню людину в магічному полі нерозривного зв’язку зі світом рослин і тварин. Тому неодмінним атрибутом подібних святкувань, до яких належать грецькі вакханалії та римські сатурналії, був ритуал повернення до природного стану, коли людина, сп’яніла від вина, музики та колективного ентузіазму, знімала з себе заборони традиційної моралі. Такі святкування були сповнені дикого шалу і були найважливішим елементом психологічної «розрядки».
У перші століття нашої ери повсюдно в Європі на зміну язичеству прийшло християнство із його суворою дихотомією добра та зла: світ поставав ареною смертельної боротьби Бога і Диявола, моральні основи змінилися, і людина змушена була визнати багато своїх природних потреб гріхом. Карнавали, попри їхню відверту оргаїстичність, а можливо саме завдяки їй, не зникли й стали ледь не єдиним містком, який зв’язував надто перейняту порятунком душі середньовічну людину з її земною природою.
Проте в Європі карнавали ніколи не були такою масштабною подією, якою вони стають у Новому Світі. Це й не дивно: у той час, як католицька церква тероризує Європу інквізицією, на її площах палають вогнища й триває полювання на відьом, далеко за океаном перед пригніченими страхом і ворожістю європейцями постає земний рай — нескінченні простори, укриті дивовижними лісами, небачені квіти, плоди, райські птахи, миролюбні й усміхнені голі люди... Здивовані першовідкривачі Бразилії, поза сумнівом, сприйняли її за сад Едему.
Прообразом бразильського карнавалу став карнавал португальський. Перші колоністи, розпочавши святкувати відкриття райського куточка, так і не змогли зупинитися. Традиція карнавалу в Ріо-де-Жанейро розпочалася разом із заснуванням міста, можна навіть сказати, що історія самого Ріо почалася з карнавалу. Коли в 1567-му португальські війська за підтримки індіанців відвоювали у французів маленьке село Ріо-де-Жанейро на березі затоки Гуанабара, святкування з приводу цієї історичної перемоги вилилися в стихійний карнавальний хід. Індіанці в убранні з кольорових пір’їн приєднувалися до веселої процесії. Після цієї події в Ріо-де-Жанейро заклали першу вулицю і місто почало будуватися та розростатися.
Насправді в колоніальному Ріо все було приводом до святкування та веселощів: коронації далекого португальського монарха, одруження в королівській сім’ї, дні великих святих — усе святкували в благословенній Бразилії на широку ногу. Коли ж у 1808 році після окупації країни наполеонівськими військами португальський двір був змушений тікати з Лісабона в заокеанську колонію та облаштуватися в Ріо, там розпочалися воістину веселі дні! Монарх, котрий дивом урятувався від революційного гніву і був зачарований красою Бразилії, на радощах почав несамовито веселитися. Дні народження, хрестини, меси на знак подяки в королівській сім’ї — усе було нагодою для пишних святкувань і народних гулянок. Коронацію Жоао VI в Ріо-де-Жанейро відзначали десять днів, упродовж яких тривали вуличні театральні вистави, ходи з факелами, феєрверки та ілюмінації. Вулиці заповнили процесії багато прикрашених алегоричних екіпажів, за якими марширував парад барвисто виряджених блазнів. Із великою світською подією збіглося святкування Вербної неділі і Великодня, отже, кольори церковних штандартів і золочені образи змішалися з яскравим розмаїттям карнавальних процесій. Це святкування стало помпезним і настільки запам’яталося, що історики схильні називати саме його першим карнавалом у Ріо-де-Жанейро.
Бразильська католицька церква відрізнялася від своєї старшої португальської сестри веселою, демократичною вдачею і любов’ю до всього людського. Вона не тільки не уникала елементів карнавальності у святкуванні релігійних дат, а й по праву вважалася одним з основних джерел карнавальної культури Бразилії. Розповідають, у 1579 році католицький священик Анчьєта улаштував у Ріо театралізовану виставу під назвою «Одинадцять тисяч Дів» на ознаменування прибуття до Бразилії цінної католицької реліквії — мощів мучеників Святого Духа. Після вистави вулицями міста пройшла процесія тих самих алегоричних екіпажів, які прикрашали карнавальні ходи.
Релігійні свята стали, безперечно, одним із найважливіших елементів, що формували дух бразильського карнавалу. Адже католицьких свят було багато, і їх весело відзначали цілий рік. Спочатку Вербна неділя і Великдень у березні, потім День Святого Георгія у квітні, а в червні, серпні і жовтні — святкування на честь Богородиці... І так до Різдва. Якщо з