Тривалий час основною розвагою народу в карнавальні дні був entrudo — звичай обливати перехожих водою прямо на вулицях — благо, погода спекотного бразильського лютого робила ці пустощі не тільки необразливими, а й приємними. Упродовж кількох тижнів перед карнавалом увесь Ріо був зайнятий виготовленням воскових кульок, наповнених водою з пахощами лимона. Іноді народні карнавальні забави, як водиться, «перебирали міру» і у справу йшли кулі, наповнені менш ароматним вмістом, що викликало обурення елегантних верств населення. Городяни часто скаржилися королю на погані манери «мужланів» і enturdo заборонили королівським едиктом. Але народ і далі практикував веселий карнавальний звичай. Ще й сьогодні в багатьох країнах Латинської Америки в останні дні лютого ходити вулицями стає «небезпечно» — молодь жбурляє в перехожих надувні повітряні кульки, наповнені водою, чим невимовно тішиться сама і дарує радість іншим, включно із «постраждалими»: адже лютий у Південній Америці найспекотніший місяць.

Новою сторінкою в історії бразильського карнавалу стала зе-перейра. До початку XIX століття традиція enturdo почала поступово вгасати, і карнавал у Ріо перемістився з вулиць до елегантних салонів багатіїв. Народ же довідувався про нього тільки за дзенькотом бубонців на маскарадних костюмах знаті, яка йшла на карнавальні бали. У 1835 році чоботар із Ріо-де-Жанейро на ім’я Жозе Нор’єга де Асеведо Паредес на прізвисько Зе-Перейра зібрав гурт своїх веселих приятелів, орендував барабани й литаври всіх розмірів і вийшов у дні карнавалу на вулицю, виспівуючи на всю горлянку популярні пісеньки під оглушливий акомпанемент ударних інструментів. Витівка Зе-Перейри мала великий резонанс і повернула карнавал на вулиці міста. Відтоді карнавальна культура розвивалася бурхливо, і з кожним роком свято ставало дедалі масовішим, а його учасники винахідливішими. За словами історика Жоао до Ріо, саме тоді релігійні процесії на честь великих святих залишили храми й стали частиною карнавальних ходів.

У 1892 році бразильські народні гулянки з легкістю асимілюють французькі вигадки — конфетті та серпантин. Вуличні ходи збагачуються елементами маскараду — їхні учасники виряджаються в лахміття і ховають обличчя під шаром гротескного макіяжу, щоб без ризику бути впізнаними досхочу насолодитися карнавальною свободою.

До кінця XIX століття виникають так звані ранчо — провісники нинішніх шкіл самби. Ранчо — гурт людей у фантастичних карнавальних костюмах, які виходили на вулицю з піснями й танцями, із заздалегідь поставленим театральним дійством і цілим набором музичних інструментів — таке собі пересувне кабаре. Репертуар ранчо базувався на африканському фольклорі. Згодом найпопулярніші ранчо злилися в більш численні товариства, котрі починають функціонувати як клуби, упродовж усього року займаючись підготовкою до карнавальної ходи. Небачено розкішні й барвисті алегоричні екіпажі, створювані цими клубами, викликали захват і шаленство жителів і гостей Ріо, які були ладні голову зламати для того, щоб краще роздивитися чудових напівоголених красунь, котрі вінчали п’єдестали екіпажів.

Починаючи з 1900 року головним місцем карнавального параду алегоричних екіпажів стає Руа до Оувідор. У 1907 році відкривається Авеніда Сентраль, і свято переміщається сюди. Саме тоді карнавал у дусі часу поповнюється новинкою — корсо (так називався парад автомобілів), оздоблених і заповнених веселими молодими людьми, які жбурляють у глядачів конфетті та серпантин і обливають один одного одеколоном зі спеціальних пристосувань. Корсо стає яскравою сторінкою в історії карнавалу. У 1930-ті роки кожний власник автомобіля в Ріо вважав своїм обов’язком зробити все можливе і неможливе для того, щоб домогтися права на участь у карнавальній ході.

У ті самі роки карнавал у Ріо, відкритий і життєрадісний, із легкістю вбирає в себе ще одну з «французьких штучок» — маскарадний костюм. Згодом костюми учасників ходів стають усе вишуканішими та екзотичнішими. Незабаром стихійно виникає ідея створити конкурс маскарадних костюмів. Перший такий конкурс відбувся в 1909 р. і мав промовисту назву Higt Life. У 1932-му організатори головного карнавального балу в Муніципальному театрі Ріо неофіційно відзначають нагородами найкращі костюми балу. У 1950-ті роки вже величезний натовп народу очікує учасників костюмованого балу при вході до головного театру Ріо для того, щоб оцінити пишноту їхнього вбрання. Муніципальний бал і конкурс костюмів стає обов’язковою частиною карнавального свята. Сьогодні його проводять у знаменитих готелях і транслюють по телебаченню на весь світ.

Конкурс костюмів — недавнє нововведення карнавалу. Коли його тільки затверджували, знамениті школи самби вже існували. Виступи шкіл самби — темпераментного бразильського танцю, який походить від афро-бразильського ритму джонго, стали сьогодні головним дійством карнавалу в Ріо-де-Жанейро. Популярне мистецтво низів бразильського суспільства, прагнучи уникнути маргінального статусу на шляху до стихійного тріумфу, скористалося у своїй назві далеким буржуазним словом «школа», хоча більшість учасників перших шкіл самби ніколи не переступали порога жодної іншої.

…Коли відспіває та відтанцює Карнавал, відгримлять фантастичні візки бруківкою самбадрому, жителі Ріо розійдуться по домівках, щоб відіспатися. А туристи, приголомшені побаченим і почутим, відвезуть додому в серці частинку бразильських невтомних веселощів

Мер міста Ріо-де-Жанейро Сезар Майя офіційно оголосив про відкриття традиційного Бразильського карнавалу. Королю свята вручили ключі від міста, в якому, всупереч очікуванням, панувала прохолодна дощова погода. "Дощ вітає відкриття найголовнішого свята на землі - Карнавалу, який рік за роком стає все красивішим", - сказав Сезар Майя.

Король Момо в компанії королеви і двох принцес пройшов