Із історії створення туристських шляхів на теренах Івано-Франківщини

(вибіркові матеріали)

В зв’язку з тим, що до 1939 року територія сучасної Івано-Франківщини належала Польщі, поглянемо на нашу історію їхніми очима. В даній вибірці використані матеріали із статей Барбари Бартиш, Єжи Каплона, Лешека Римаровича, Анджея Рущака та путівників Хенріка Ґонсьоровського.

Початки туризму в Східних Карпатах заклало наприкінці Х VIII століття Польське Товариство Татранське через свої східно -карпатські відділення. Перший гірський притулок для туристів був закладений ще у 1878 році Чорногірським відділенням Товариства (м. Коломия) на полонині Ґаджина в Чорногорі. Власник землі Іван Попівчук погодився збудувати з власного матеріалу будинок, за що отримав винагороду. Будинок містив сіни, комору та три кімнати, дві з яких призначались для туристів.

В 1881 році Станіславським відділенням були зведені ще 2 притулки – на Заросляку та на полонині Завоєля. Всього, напередодні ІІ світової війни, із 78 притулків для туристів в Польщі, 47 знаходились на теренах Східних Карпат. Створена мережа притулків дозволяла тисячам туристів пізнавати ці дикі та безлюдні гори. Розгалужені гірські пасма, глибокі і досить заліснені долини, розмаїття переплетень стежок ускладнювали орієнтування і не могли забезпечити безпеку подорожі.

Саме тому в цих горах і була втілена в життя ідея знакування шляхів. В 1880 році Чорногірським відділенням Товариства була ознакована стежка, яка вела до першого туристичного притулку на полонині Ґаджина. А в 1884 році (на три роки раніше, аніж це було зроблено в Татрах) був прознакований перший туристський шлях в історії польського туризму. Тоді було встановлено 56 дороговказів на стежках від присілка Красний Луг (що біля Красника) на г. Говерла через Зелене, Шибене, Піп Іван, Шпиці, Данцеж. На всіх вершинах були встановлені двомовні таблички з їх назвами. У 1900 році було проведене маркування туристських маршрутів з Ворохти на Кичеру і Кукул, з Яремчі на Явірник, М. Ґорґан, Чорногорицю, Маковицю, Велику Рокиту та до Женецького водоспаду і скель Довбуша, де були встановлені численні вказівники.

Найбільш результативним для знакування був період між І та ІІ світовими війнами, коли в Східних Карпатах було прознаковано 1909 км нових туристських шляхів із 2291 км, які були прознаковані в усіх польських горах.

Наприкінці 1933 року на схід від Вишківського перевалу налічувалось близько 34 об’єктів для ночівлі (притулків та туристичних прихистків). В цей час лише Станіславський відділ Польського Товариства Татранського опікувався 500 км туристських маршрутів в районі Ґорґан та Чорногори. Цим же відділом в 1937 році у Ворохті було організовано Чорногірську добровільну рятувальну службу.

На кінець 1938 року відділи ПТТ уже володіли 42 притулками, прихистками та туристичними базами, а також опікувались цілою системою гірських туристських стежок, в тому числі Львівський відділ – 600 км, Станіславський – 900 км, відділ у Коломиї –190 км.

Але найважливішою туристичною подією того часу стало знакування Східно-Карпатської частини Головного Карпатського Шляху, здійснене в 1925-35 роках. Шлях проходив колишньою територією Польщі — розпочинався від Судетів, що на межі Польщі та Чехії, і закінчувався на теперішньому кордоні України з Румунією. Східна частина Шляху починалась від Сянок і закінчувалась на г. Стіг.

Шлях мав допомогти туристам побачити найкращі, найбільш характерні для Східних Карпат хребти. Він був поділений на одноденні відрізки, які розпочинались та закінчувались в місцях, де турист міг залишитись на ночівлю та при необхідності поповнити запаси продуктів. З такою метою було заплановано звести ряд притулків місткістю біля 40 місць для ночівлі вздовж головного бескидського хребта та місткістю біля 100 місць – у найважливіших туристичних та лижних центрах. Ці притулки за виглядом та облаштуванням повинні були відповідати архітектурі та культурі того регіону, в якому вони знаходились. За описом Х. Ґонсьоровського, планований перехід Шляху мав тривати близько 18 днів з днями для відпочинку.

Східно-Карпатська частина Шляху складалась з 8 відрізків: 3 відрізки знаходились на теренах теперішньої Львівської області, 5 інших – на Івано-Франківщині, де більшість відрізків Шляху проходила через Ґорґани; і лише частина восьмого відрізку — Чорногірським гірським масивом. Значна частина притулків того часу знаходилась неподалік від Шляху, в зв’язку з чим до них та інших привабливих місць вели десятки кілометрів бічних та з’єднувальних шляхів.

Перебіг Головного Карпатського Шляху на теренах Івано-Франківщини до 1939 року

4-й відрізок

перевал Вишківський (в даний час Торуньський) – г. Вишківський Ґорґан – долина р. Свіча – траверс вершини Поганець – г. Сиваня Лолінська – пол. Солотвинка – г. Молода – долина річки Молода (урочище Кругле)

5–й відрізок

урочище Кругле – став Ґроф’янський - г. Ґрофа – полонина Плісце – хр. Паренки – г. Попадя – потік Петрос – Довга Поляна - притулок на Ялі (район сучасної Різарні)

6-й відрізок

притулок на Ялі – лісничівка на хр. Матагів - г. Висока – г. Ігровець – пер. Боревка – г. Боревка – г. Сивуля – пол. Бистра (пол. Рущина) – траверс Негрової – г. Окопи – долина потоку Салатручіль - с. Бистриця

7-й відрізок

с. Бистриця – потік Довжинець – г. Пікун – г. Довбушанка – притулок під Довбушанкою на полонині Нижній (теперішня Новобудова)

8-й відрізок

полонина Нижня – г. Бабин Погар - г. Малий Ґорґан – г. Синяк – пол. Хом’яків – г. Хом’як – роздоріжжя у с. Татарів – с. Паляниця – с. Яблуниця – c. П’ятихатки – смт. Ворохта – г. Кукул