Командитним називається товариство, в якому присутні учасники, що здійснюють від його імені підприємницьку діяльність, і які відповідають за зобов’язаннями товариства всім своїм майном. Окрім учасників, які несуть повну відповідальність, є один чи декілька учасників, які несуть ризик збитків, пов’язаних з діяльністю товариства, в межах сум внесених ними внесків і не беруть участі у здійсненні товариством підприємницької діяльності.

Господарські товариства можуть створюватись у формі товариства з обмеженою відповідальністю (ТзОВ), товариства з додатковою відповідальністю (ТзДВ) або акціонерного товариства (АТ).

Учасниками господарських товариств можуть бути громадяни або юридичні особи тієї чи ін. держави.

Учасники товариства з обмеженою відповідальністю не відповідають за його зобов’язаннями та не несуть ризик збитків, пов’язаних з діяльністю товариства в межах сум внесених ними внесків. Засновницькими документами ТзОВ є установчий договір, підписаний його засновниками, та затверджений ним статут.

Акціонерні товариства – це товариства, статуний фонд яких розділений на певну кількість акцій рівної номінальної вартості і формується за рахунок їх продажу.

Організаційна структура управління – впорядкована сукупність взаємопов’язаних елементів, які знаходяться між собою у сталих відносинах, які забезпечують їх функціональний розвиток як єдиного цілого. По суті, мова йде про співвідношення рівнів управління та функціональних служб, які будуються для досягнення встановлених завдань.

Організаційна структура управління включає в себе склад, співвідношення, розміщення та взаємозв’язок окремих підсистем підприємства. Створення такої структури спрямоване, перш за все, на встановлення чітких взаємозв’язків між окремими підрозділами, розподіл між ними прав та відповідальності.

Елементами структури управління виступають: ланки (підрозділи, окремі працівники) та рівні (ступені) управління, відносини між якими підтримуються завдяки зв’язкам (горизонтальним та вертикальним). Горизонтальні зв’язки є однорівневими і мають характер узгодження; вертикальні ж представляють зв’язки підпорядкування.

Горизонтальні та вертикальні зв’язки в структурі управління підприємством можуть носити лінійний (обмін інформацією між лінійними керівниками – особами, які відповідають за діяльність під-ства чи його структурних підрозділів) та функціональний (обмін інформацією за тими чи іншими функціями управління) характер, що характеризує тип організаційна структура управління.

Лінійна організаційна структура управління передбачає ієрархічність управління, при якій нижчий рівень підпорядковується рівню, що знаходиться вище, також тут присутні формальні правила та норми при виконанні менеджерами своїх завдань та обов’язків. Дана структура характеризується тим, що кожен структурний підрозділ очолює керівник, наділений всіма повноваженнями, який здійснює одноосібне управління підпорядкованими йому працівниками і який зосереджує в своїх руках всі функції управління.

Лінійна організаційна структура управління є логічно збудованою та формально визначеною, але відрізняється недостатньою гнучкістю.

Функціональна організаційна структура управління передбачає, що виконання певних функцій покладається на підрозділи (відділи), наприклад, відділ продажу, плановий, відділ маркетингу, бухгалтерію і т.д. Таким чином, загальне завдання управління підприємством поділяється на часткові та функціональні ознаки. Функціональне управління існує поряд з лінійним, що створює подвійне підпорядкування для виконавців.

Лінійно-функціональна організаційна структура управління (штабова) передбачає спеціалізацію управлінського процесу за функціональними підсистемами підприємства (маркетинг, виробництво, фінанси, персонал і т.д.). У кожній з них формується ієрархія служб, яка пронизує підприємство знизу доверху.

Матрична організаційна структура управління використовує принцип подвійного підпорядкування виконавця: з однієї сторони – безпосередньому керівнику функціонального підрозділу, з іншого – керівнику проекту, спрямованого на вирішення повного завдання.

Ці структури є базовими і можуть бути деталізованими окремо для кожного підприємства.

Вибір того чи іншого типу організаційна структура управління туристичного підприємства визначається, перш за все, його спроможністю забезпечити досягнення поставлених цілей.

Більшість туристичних фірм є малими та середніми підприємствами. Для невеликих фірм, як правило, характерна функціональна організаційна структура управління, для більш великих – лінійно-функціональна.

В процесі обґрунтування організаційної структури управління туристичного підприємства, як правило, вирішуються наступні завдання: визначається тип структури управління; уточнюється кількість та склад підрозділів за рівнями управління, чисельність адміністративного персоналу, характер співпідпорядковання між частинами управління, розраховуються затрати на зміст апарату управління.

До установчих документів, які необхідно розробити відносяться:

= статут підприємства (при створенні підприємства будь-якої форми власності)

= установчий договір (якщо до числа засновників входять 2 особи та більше) чи рішення засновника про створення підприємства (якщо в якості засновника виступає 1 особа)

= заява засновника чи особи, уповноваженої засновниками для державної реєстрації.

Підготовка засновницьких документів – перший практичний крок в створенні туристичного підприємства. Перелік та зміст установчих документів залежить від вибраної організаційно-правової форми майбутнього підприємства.

Для державної реєстрації підприємства в місцеві органи влади подається рішення про створення підприємства (заява засновника з проханням зареєструвати підприємство та його статут. Рішення приймається на зібранні засновників та фіксується в протоколі. В протоколі зборів необхідно вказати ПІП кожного присутнього засновника. На установчих зборах, як правило, розглядаються 3 основні питання:

1. про організацію підприємства та його назву;

2. про прийняття статуту підприємства;

3. про вибори директора підприємства.

При виборі фірмової назви туристичного підприємства необхідно знати, що зоровий чи слуховий образ викликає масу асоціацій, які не завжди можуть залишати приємне враження. При виборі назви можна виділити найбільш типові недостатки:

= використання різноманітних штампів типу «тур», «тревел», «клаб» і т.д.;

= використання незрозумілих скорочень, абревіатур, шифрів за початковими буквами слів типу «Светал», «Вакади», «Євгетол» і т.д. Бачучи таку назву багато хто не зрозуміє що вони означають;

= небажана асоціативність, коли в пошуках нестандартних рішень засновники підприємства не думають про враження та асоціації, які його назва може викликати (напр.,