Перша чверть (видно праву половину Місяця) | На півдні | На заході | Не видно

Повний Місяць

(видно увесь Місяць) | На сході | На півдні | На заході

Остання чверть (видно ліву половину Місяця) | Не видно | На сході | На півдні

3. Визначивши цю годину і прийнявши Місяць за Сонце, знайти напрям на південь, як це робиться при орієнтуванні за Сонцем і годинником. Спрямовувати на Місяць треба при цьому не годинну стрілку, а те місце на циферблаті, що відповідає визначеній годині (рис. 2.7 і табл. 2.2).

2.2.5. Орієнтування за полярною зіркою

Уночі напрям меридіана можна визначити за Полярною зіркою, яка завжди знаходиться в напрямі на північ.

Отже, якщо стати обличчям до Полярної зірки, то прямо перед нами і буде північ. Полярна зірка знаходиться в сузір'ї Великого Воза, яке складається із семи яскравих, широко розміщених зірок. Треба уявно продовжити пряму, що проходить крізь дві крайні зірки Великого Воза (рис. 2.8), на відстань, приблизно у п'ять разів більшу за відстань між ними. У кінці цієї прямої легко знайти Полярну зірку і зірки Альфа і Бета Великого Воза.

Рис. 2.. Орієнтування за Полярною зіркою

2.2.6. Орієнтування за місцевими предметами

Визначення сторін світу за різноманітними ознаками є менш надійним, ніж описані вище способи. Але більшість цих ознак пов'язана з положенням місцевого предмета щодо Сонця (рис. 2.9).

Рис. 2.. Орієнтування за місцевими предметами

Мурашники майже завжди знаходяться з південної сторони дерева, пенька чи куща.

Трава на північних околицях лісу, у північній частині луків, а також з південної сторони біля деяких дерев, пеньків, великих каменів звичайно густіша.

Кора деяких дерев із північної сторони грубіша, інколи покрита мохом. Якщо ж мох росте по всьому стовбуру, то на північній стороні його більше, особливо біля коріння [38].

Мох покриває велике каміння і скелі з північної сторони.

Крім того, сторони світу можна визначити за такими ознаками:

2.3. Азимут і його визначення

Азимут – це кут між площиною точки спостереження і вертикальною площиною, що проходить через цю точку і спостережуваний об'єкт.

Залежно від меридіана, від якого здійснюється відлік кута, розрізняють істинний (астрономічний), геодезичний і магнітний азимут. Визначається азимут від північного напряму щодо меридіана за рухом годинникової стрілки від 0 до 360°.

Азимутом також користуються для визначення цілі, орієнтування на місцевості, підготовки даних для артилерійської стрільби.

2.3.1. Рух за азимутом

Якщо доводиться пересуватися по незнайомій місцевості – без шляхів, у лісі, вночі, у тумані, без видимих орієнтирів, а карти немає, то напрям руху можна визначити за магнітним азимутом по компасу.

Для цього, виходячи із завдання і необхідного напряму шляху, треба попередньо вибрати маршрут руху і визначити азимут кожної ділянки шляху – від одного повороту до іншого, а також відстань, яку треба пройти по кожному з цих напрямів, щоб вийти до зазначеного пункту. Таким чином, рух за азимутом полягає в умінні знайти за допомогою компаса зазначений або накреслений напрям і, дотримуючись його, вийти у потрібний пункт.

Для визначення напряму на місцевий предмет звичайно користуються магнітним азимутом (рис. 2.10). Ним називають горизонтальний кут, що вимірюється за годинниковою стрілкою від північного напряму меридіана до напряму на предмет. Він має значення від 0 до 360°.

Рис. 2.. Визначення магнітного азимута

Щоб визначити магнітний азимут на місцевий предмет за допомогою компаса, треба стати обличчям до цього предмета і зорієнтувати компас, потім, утримуючи компас в орієнтованому положенні, встановити візир так, щоб візирна риска – проріз – мушка збігалися з напрямом на місцевий предмет. У цьому положенні позначка на лімбі проти покажчика біля мушки – це величина прямого азимута на місцевий предмет.

Зворотний азимут – це напрям від місцевого предмета до свого місцезнаходження. Від прямого азимута він відрізняється на 180°.

Щоб визначити зворотний азимут, треба до прямого кута додати 180° – у тому разі, якщо він менше ISO9, або відняти 180°, якщо він більше 180° [38].

Під час руху за азимутом потрібно знати магнітні азимути з кожного пункту на маршруті руху та відстані між пунктами руху "в парах кроків" – "п-кр." (у чо-ловіка середнього зросту два кроки приблизно дорівнюють 1,5 м). Ці дані ко-ма-н-дир відділення й оформляє у вигляді схеми маршруту руху або таблиці (рис. 2.12).

Рис. 2. . Схема маршруту руху

Коли переходять від одного пункту до другого, то дотримуються напряму на орієнтири, а відстань підраховують "у парах кроків". На початкових зворотних пунктах за визначеним азимутом за допомогою компаса знаходять напрям руху. В цьому напрямі вибирають і запам'ятовують або більш віддалений орієнтир (допоміжний), або розміщений ближче до зворотного пункту маршруту руху (проміжний) орієнтир. Якщо з проміжного орієнтиру не. видно зворотного пункту, то визначають наступний орієнтир.

Уночі як проміжні (або допоміжні) орієнтири використовують силуети місцевих предметів, вогні, яскраві зірки. Якщо такої можливості немає, то компас з вільно опущеною стрілкою весь час тримають перед собою в орієнтованому положенні, а за напрям руху приймають пряму, що проходить через проріз мушки.

2.4. Обхід перешкод

Якщо під час руху за азимутом на відкритій місцевості на шляху зустрінеться яка-небудь перешкода, то потрібно: запам'ятати орієнтир на протилежному боці перешкоди в напрямі руху, визначити до нього відстань і додати її до