1. Метод інтервальної стандартизованої вправи характеризується незмінністю усіх його компонентів від початку до кінця виконання конкретного тренувального завдання. Може застосовуватись для розвитку всіх фізичних якостей.

2. Метод інтервальної варіативної вправи характеризується хвилеподібною зміною величини тренувального впливу у процесі виконання відповідного тренувального завдання. При цьому варіативність тренувального впливу може досягатись, як ритмічною зміною тривалості (обсягу) або інтенсивності робочих фаз, так і зміною тривалості інтервалів відпочинку. Використовується практично для розвитку всіх фізичних якостей.

3. Метод інтервальної прогресуючої вправи характеризується прогресивним збільшенням сили тренувального впливу від початку до кінця виконання тренувального завдання. Його можна досягти за рахунок зростання інтенсивності або тривалості робочих фаз при стандартизованих інтервалах відпочинку. Використовується для покращення спеціальної витривалості.

4. Метод інтервальної регресуючої вправи характеризується високою інтенсивністю на початку виконання тренувального завдання і поступовим його зниження до кінця виконання вправи. Зниження величини тренувального впливу можна також забезпечити зменшенням тривалості (кількості повторів) робочих фаз, або збільшенням тривалості відпочинку при стандартних показниках інших компонентів навантаження.

Методи комбінованої вправи характеризуються поєднанням в одному занятті безперервності, інтервальності та різних режимів навантаження. Можливі наступні варіанти використання методів комбінованої вправи.

1. Метод безперервно-інтервальної стандартизованої вправи.

2. Метод інтервально стандартно-прогресуючої вправи.

3. Метод повторно-інтервальної стандартизованої вправи

4. Метод колової вправи характерною особливістю якого є почергове виконання комплексу із 6-10 вправ, тренувальний вплив яких спрямований на розвиток конкретної рухової якості чи певних функціональних систем організму. Рівень тренувального навантаження визначається окремо для кожного учня чи групи учнів які мають однаковий рівень підготовленості.

Метод ігрової вправи характерною ознакою якого є сюжетна організація рухової діяльності. Загальне навантаження в тренувальних завданнях, що виконується методом ігрової вправи, регулюється тривалістю, змінами у правилах, розміром майданчика, величиною додаткових обтяжень. Але точно спланувати індивідуальне навантаження та об’єктивно його врахувати при застосуванні методу ігрової вправи, практично неможливо.

Метод змагальної вправи характеризується співставленням рухових можливостей в умовах упорядкованої боротьби за першість чи якомога вищий результат.

Виконання тренувальних завдань методом змагальної вправи пов’язане з дуже високими вимогами до фізичних і психічних можливостей дитини, викликає глибокі зміни в діяльності функціональних систем організму. Це у найбільшій мірі стимулює адаптаційні процеси, забезпечує розвиток здатності до реалізації у змаганнях потенційних можливостей людини.

Методика розвитку фізичної якості повинна передбачати по можливості точні вказівки, щодо виконання у певній послідовності системи основних операцій, які сприяють позитивному вирішенню поставленої задачі.

Принципова схема побудови алгоритму методики розвитку фізичних якостей повинна включати ряд операцій. (М.М.Линець, 1997)

1. Постановка педагогічної задачі (визначається яку саме якість і до якого рівня потрібно її розвивати).

2. Добір найбільш ефективних для вирішення поставленої задачі засобів.

3. Добір адекватних методів.

4. Визначення місця вправи у окремому занятті і в системі занять.

5. Визначені тривалості періоду розвитку якості та необхідної кількості тренувальних занять.

6. Визначення загальної величини тренувальних навантажень та динаміки у відповідності з закономірностями адаптації до тренувальних впливів.

Особливості методики розвитку фізичних якостей у дітей молодшого шкільного віку

Розвиток сили

Сила – це здатність м’язів виконувати певну роботу (здатність долати зовнішній опір чи протидіяти йому за допомогою м’язових зусиль). Вона характеризується ступенем напруження м’язів. Чим більша кількість м’язових волокон скорочується під впливом нервових імпульсів тим більшу силу розвиває м’яз.

У залежності від рухової задачі і характеру роботи опорно-рухового апарату, сила, яку повинні проявляти м’язи, набуває специфічних особливостей. Основними якісно специфічними проявами сили є абсолютна і відносна сила, швидкісна сила та вибухова сила.

Абсолютна сила людини – це її здатність долати якнайбільший опір або протидіяти йому у довільному м’язовому напружені. Тобто йдеться про максимальний прояв силових можливостей.

Відносна сила – це кількість абсолютної сили людини, що припадає на один кілограм маси її тіла. Використовується для порівняння сили людей, що мають різну масу тіла.

Швидкісна сила людини – це її здатність з якомога більшою швидкістю долати помірний опір.

Вибухова сила людини – це її здатність проявити якнайбільше зусилля за якомога коротший час.

В залежності від режиму роботи м’язів розрізняють:

Статичну силу – проявляється тоді коли м’язи напружуються, а переміщення тіла, його ланок чи предметів, з якими взаємодіє людина відсутнє.

Динамічну силу – проявляється тоді коли подолання опору супроводжується переміщенням тіла, чи окремих його ланок у просторі.

Засоби розвитку сили

В якості основних засобів розвитку сили використовують фізичні вправи при доборі яких потрібно врахувати їх переважний вплив на розвиток певної силової якості, можливість забезпечення локального, регіонального чи загального впливу на опорно-м’язовий апарат та можливість точного дозування величини навантаження. Ці вправи можна поділити на:

1. Вправи з обтяженням масою власного тіла (підтягування віджимання, стрибки, присідання і ін.). найбільш ефективні для розвитку максимальної, вибухової і швидкісної сили.

2. Вправи з обтяженням масою предметів (штанга, гирі, гантелі, набивні м’ячі і ін.). Найбільш ефективні для розвитку спеціальних силових можливостей (стрибки і метання).

3. Вправи з обтяженням опором (опір еластичних предметів, партнера, навколишнього середовища, самоопір і ін.).

4. Вправи у подоланні опору еластичних предметів (гуми, пружини і ін.). Найбільш ефективні для розвитку м’язової маси, а також максимальної сили. зовсім непридатні для виховання вибухової сили

5. Вправи з подоланням опору партнера чи навколишнього середовища (біг вгору, протидія партнера).

6. Вправи у самоопорі. Сприяють зростанню м’язової маси та вдосконаленню втрішньом’язової координації.

7. Вправи з комбінованими обтяженнями (підтягування, стрибки з обтяженням і