Загальну витривалість – здатність якомога довше виконувати м’язову роботу помірної інтенсивності, яка вимагає функціонування переважної більшості скелетних м’язів.

Швидкісну витривалість – здатність якомога довше виконувати м’язову роботу з біляграничною та граничною для себе інтенсивністю.

Силову витривалість – здатність якомога продуктивніше, для конкретних умов рухової діяльності, долати помірний зовнішній опір.

Засоби розвитку витривалості

До засобів розвитку витривалості можуть бути зараховані різноманітні вправи і їх комплекси, що відповідають ряду вимог (М.М.Линець, 1997)

Досить ефективним засобом розвитку витривалості у молодшому шкільному віці є спортивні і рухливі ігри. В якості допоміжних вправ можна використовувати дихальні вправи.

Вікові особливості розвитку витривалості у дітей

молодшого шкільного віку

Витривалість, як і інші фізичні якості має нерівномірний характер природнього розвитку. Так загальна витривалість у хлопців має високі темпи приросту з 8-9 до 10 років. Середні темпи розвитку швидкісної витривалості припадають на вік від 11 до 13 років. Віковий період від 9 до 11 років характеризується низькими темпами проднього розвитку швидкісної витривалості.

Динаміка природнього розвитку загальної витривалості у дівчат має інший характер ніж у хлопців. Темпи приросту у них спостерігаються в період від 10 до 13 років (А.Г.Сухарєв, 1991).

Особливості методики розвитку витривалості

В процесі розвитку загальної витривалості необхідно забезпечити тренувальні впливи на фактори, що лімітують її прояв.

Найбільш ефективно загальна витривалість розвивається при використанні методів строго реґламентованої та змагальної вправи. Оптимальна тривалість вправи від 20-30 хв. до кількох годин. Розпочинати тренування на витривалість потрібно з ходьби поступово переходячи на біг підтюпцем з дозованою ходьбою. В подальшому перейти на безперервний біг до оптимального рівня. Інтенсивність роботи визначається за показниками ЧСС.

Найбільший ефект у розвитку витривалості у дітей молодшого шкільного віку дає метод ігрової вправи. Регулювання навантаження здійснюється шляхом зміни тривалості ігрових завдань, зменшення або збільшення розмірів ігрового майданчику та кількості гравців, зміни ігрових амплуа тощо. Сумарна тривалість ігрових завдань у залежності від рівня підготовленості може складати від 20-30 до 60-90 хвилин.

Непогані результати у розвитку загальної витривалості поряд з іншими методами дає метод змагальної вправи.

Для розвитку швидкісної витривалості застосовують переважно методи комбінованої вправи та метод змагальної вправи. Тривалість вправи від 10-12 до 25-30 с. для учнів молодшого шкільного віку тривалість вправи буде в межах 10-17 с. Інтенсивність від 70 до 100% стосовно індивідуальної максимальної швидкості. Інтервал відпочинку в межах 90-180 с між вправами і 6-20 хвилин між серіями вправ (повне відновлення). Характер відпочину активний (вправи на розслаблення, дихальні вправи, ходьба. Кількість повторень вправи в одній серії 3-6, кількість серій на одному занятті 2-5.

Розвиток швидкісної витривалості може вирішуватись в комплексі з іншими педагогічними задачами.

Слід наголосити, що в одному занятті не рекомендується розвивати загальну і швидкісну витривалість оскільки вони обумовлюються різними механізмами енергозабезпечення.

Методика розвитку силової витривалості переважно базується на засадах розвитку загальної витривалості. Для розвитку силової витривалості застосовують різні статичні і динамічні вправи та їх комбінації. Використовують методи інтервальної, комбінованої та колової вправи. Кількість повторень в одній вправі коливається в межах з 15-20 до 150 разів. Оптимальна тривалість вправи становить від 15 до 120 с. Кількість підходів у серії 4-6 у 1-3 серіях. Оптимальний темп виконання середній. Тривалість відпочинку 20-90 с, характер – активний.

При виконанні ізометричних вправ недопустимим є затримка дихання. Тривалість напруження від 10-12 до 20-30 с. Інтервал відпочинку між вправами – жорсткий, між серіями повний. Характер відпочинку – активний.

Розвиток спритності

Спритність – здатність швидко оволодівати новими руховими координаціями й швидко перебудовувати рухову діяльність відповідно до обставин, що раптово змінюються.

Бути спритним – означає вміти керувати своїми рухами, володіти руховою вправністю, добре орієнтуватися в просторі і в часі, виконувати задані дії з великою точністю; узгоджувати роботу м’язів із заданим темпом і ритмом, точно диференціювати величину м’язових зусиль, уміти поєднувати рух різних частин тіла, зберігати рівновагу. Найкращий період розвитку спритності припадає на молодший шкільний вік. Це означає що з перших уроків розвиткові цієї якості необхідно приділяти максимальну увагу.

Розвиток спритності залежить від розвитку компонентів, які обумовлюють її прояв, а саме: а) просторової орієнтації; б) точності відтворення рухів за просторовими, силовими і часовими параметрами; в) статичної і динамічної рівноваги.

Точність просторових переміщень прогресивно покращується з 7 до 12 років. Засобами її розвитку є вправи на відтворення поз людини при яких параметри розміщення тіла і йога частин задаються вчителем. Складність виконання вправи підвищується коли учень закриває очі.

Точність відтворення м’язових зусиль при виконанні вправ інтенсивно покращується в дітей з 8 річного віку. При цьому здатність оцінювати вагу предметів розвивається в основному з 8-10 років, а здатність відтворення заданої величини м’язового зусилля – після 11 років. Точність відтворення м’язових зусиль виховується за допомогою вправ, що розвивають точність диференційованих м’язових зусиль, вправ з обтяженням де вага чітко дозується. Крім цього використовуються стрибкові вправи, метання, які обумовлюють прикладення різних м’язових зусиль

Розвиток точності відчуття часу виховується за допомогою вправ які дозволяють змінити амплітуду