Із РФС також пов'язана частота (кількість) оздоровчо-тренувальних занять на тиждень. Доведено, що для осіб з низьким та нижче середнього РФС найбільшу ефективність має п'ятиразове оздоровче тренування. Для осіб з середнім та вище середнього РФС доцільні триразові заняття. Для підтримки високого РФС достатньо двох занять на тиждень [15].

Із врахуванням фізичної працездатності осіб різного РФС та енергетичної оцінки окремих фізичних вправ розроблено типові програми оздоровчого тренування для осіб різного віку, статі та РФС [15]. Тривалість кожної програми – 8 тижнів. За умов раціональної організації оздоровчого тренування цей період забезпечує перехід у більш високий функціональний клас завдяки збільшенню максимальної фізичної працездатності, аеробних можливостей організму [6]. Перехід з одного функціонального класу в наступний, більш високий, вимагає застосування більш складної програми оздоровчого тренування.

Фахівцями розроблено 50 типових програм оздоровчого тренування з урахуванням п'яти РФС та п'яти декад життя дорослої людини. У розроблених програмах зазначено спрямованість занять, їх тривалість, інтенсивність навантаження за показниками ЧСС, кількість занять на тиждень [6, 11].

Отже, основним критерієм вибору засобів та спрямованості оздоровчого тренування, параметрів фізичного навантаження є РФС тих, хто займається. Чим нижчий РФС, тим більше часу необхідно приділяти розвитку загальної витривалості. З підвищенням РФС необхідно збільшувати обсяг вправ на розвиток спеціальної (швидкісної та швидкісно-силової) витривалості. Відповідно до РФС визначаються параметри фізичного навантаження у відсотках від МПК. Вони коливаються від 40 % до 75 % залежно від РФС людини. РФС визначає також раціональну кратність занять у тижневому циклі оздоровчого тренування.

Розділ 3. Методи контролю за оздоровчим ефектом занять

У практиці оздоровчого тренування використовуються такі види контролю: лікарський, лікарсько-педагогічний, педагогічний та самоконтроль.

У розділі міститься інформація про різновиди педагогічного контролю, який найчастіше проводиться фахівцями оздоровчої фізичної культури, та самоконтроль.

Мета контролю: забезпечити раціональне використання засобів оздоровчої фізичної культури для збереження і зміцнення здоров'я людей, підвищення працездатності та продовження творчого довголіття.

Завдання контролю.

Розрізняють терміновий, відставлений та кумулятивний тренувальний ефекти.

Терміновий тренувальний ефект – зміни, які відбуваються в організмі людини безпосередньо під час виконання фізичних вправ або в найближчий період відпочинку.

Відставлений тренувальний ефект – зміни, які відбуваються в пізніх фазах відновлення (на другий день після занять або через декілька днів).

Кумулятивний тренувальний ефект – зміни в організмі, які відбуваються протягом тривалого періоду оздоровчого тренування внаслідок підсумовування термінових та відставлених ефектів окремих тренувальних занять.

Відповідно до описаних видів тренувального ефекту здійснюється контроль: оперативний, поточний, етапний. У практиці оздоровчого тренування оперативний та поточний контроль поєднуються. В оперативно-поточному контролі оцінюються терміновий та відставлений тренувальні ефекти, в етапному – кумулятивний.

3.1. Методи первинного контролю в оздоровчому тренуванні

Допуск до занять фізичними вправами оздоровчої спрямованості відбувається на підставі первинного медичного обстеження, яке обов'язково доповнюється первинним педагогічним контролем.

Висновок лікаря після первинного медичного обстеження про стан здоров'я, медичну групу для занять фізичними вправами свідчить лише про можливість фізичних навантажень. Регламентування навантажень та розробка програм оздоровчого тренування відбувається на основі визначення фізичного стану, готовності до виконання фізичної праці [17].

Визначення рівня фізичного стану тих, хто розпочав заняття фізичними вправами, – головне завдання первинного контролю. Основні фактори, які обумовлюють рівень фізичного стану людини, – це фізична працездатність, фізична підготовленість, функціональні можливості серцево-судинної та дихальної систем, вік [17, 2].

Оцінка фізичної працездатності проводиться за допомогою досить складних методів тестування в умовах фізичних навантажень субмаксимальної і максимальної потужності. Проведення тестів (велоергометрія, степергометрія, тестування на тредмилі) потребує відповідної апаратури, кваліфікованого персоналу, значних витрат часу і здійснюється в спеціальних медичних установах.

Крім того, для проведення тестування фізичної працездатності необхідний спеціальний допуск після медичного обстеження з реєстрацією ЕКГ [9]. Згідно з рекомендаціями комітету експертів ВООЗ, доцільно визначати толерантність до фізичних навантажень осіб різного віку, статі та стану здоров'я за спеціальною методикою поступового збільшення їх потужності [3].

Для педагогічного контролю застосовуються такі доступні методи визначення фізичного стану [5, 157]:

Анкетні методи оцінки фізичного стану прогнозують його рівень за результатами опитування. Як приклад наведемо масовий тест оцінки фізичного стану [9]. Оцінюється фізичний стан у балах. Під час опитування вивчаються та аналізуються такі 7 показників [5, 158]:

1. Характер трудової діяльності. Розумова праця оцінюється 1 балом, фізична – 3-ма.

2. Вік. У 20 років нараховується 20 балів. За кожне наступне п'ятиріччя знімаються 2 бали. Наприклад, у 35 років нараховується 14 балів, у 65 років – 2 бали.

3. Рухова активність. Заняття фізичними вправами три рази і більше на тиждень протягом 30 хвилин і довше оцінюються 10 балами, менше

трьох разів на тиждень – 5 балами; при відсутності занять бали не нараховуються.

А. Маса тіла. Особа, що має нормальну масу тіла, отримує 10 балів (допускається перевищення маси на 5 % вище норми). Перевищення маси на 6-14 кг оцінюється б балами, на 15 кг і більше – 0 балів. Нормальна маса тіла визначається за формулами [5, 158]:

чоловіки: 50 + (ріст – 150) Ч 0,75 + (вік – 21) : 4;

жінки: 50 + (ріст