Всім дітям, хворим на сколіоз протипоказані вправи: що викликають сильний струс хребта (стрибки); що значно збільшують гнучкість хребта ( елементи художньої гімнастики та акробатики); що сильно розтягують зв’язково-м’язовий апарат (вправи на перекладині, кільцях при заняттях гімнастикою); що обтяжують хребет (атлетична гімнастика). Корегуючи вправи, що виконуються лежачи на животі ускладнюють роботу серця і тому протипоказані для дітей з відхиленнями у функціонуванні серцево - судинної системи.

Ш.

Під плоскостопістю розуміють деформацію стопи, яка полягає у сплощенні її склепіння.

Правильна будова стопи характеризується наявністю склепіння. Воно є необхідним для здійснення двох функцій: опорної - утримання ваги тіла при навантаженні на ноги та амортизаційної - амортизація поштовхів, що виникають у ходьбі чи бігу. Склепіння стопи захищає від тиску м’язи, судини і нерви підошовної стопи. В результаті сплющення кісток різко знижується опорна функція ніг, змінюється положення тазу і хребта, що призводить до дефектів постави. Може, навіть, розвинутись деформація хребта.

Нормальна будова стопи передбачає наявність поперечного та повздовжнього склепіння. Поперечне склепіння утворене другим рядом кісток передплесни і основою плесневих кісток. Йому особливого значення надають у спортсменів.

Повздовжнє склепіння ділиться на внутрішнє і зовнішнє. Внутрішнє – утворене п’ятковою кісткою, таранною, човноподібною, двома клиноподібними і трьома плесневими – виконує ресорну функцію. Висота внутрішнього склепіння вимірюється до горбика човноподібної кістки і при нормальній формі стопи дорівнює не менше, як 4 см. Зовнішнє склепіння утворене п’ятковою кісткою, кубоподібною і двома плесневими. Його висота – 2 см. виконує опорну функцію.

При масових обстеженнях надають перевагу лише висоті внутрішнього повздовжнього склепіння. Від його розвитку, як встановив Чижин, залежить форма стопи. Вона буває: нормальна, сплющена, плоска.

Функціональна здатність стопи визначається станом зв’язкового апарату та м’язів і сухожилок, які приймають участь у зміцненні кісткових елементів стопи. Склепіння утворюється зв’язками стопи, м’язами стопи і гомілки. Особливо важлива роль зв’язок, розташованих повздовж вісі стопи. Натяжіння зв’язкового апарату, в свою чергу, залежить від активного напруження м’язів. Натяжіння зв’язкового апарату, в свою чергу, залежить від активного напруження м’язів. Тому, стан м’язів підошовної сторони стопи (згиначі пальців) а також м’язів гомілки, зокрема тих, які прикріплюються до човноподібної кістки (передній та задній великогомілкові) та до кісток плесни (довгий і короткий малогомілкові м’язи) та забезпечують згинання стопи набувають особливого значення.

Погіршення функцій стопи супроводжується скаргами на швидку втомлюваність м’язів ніг, понижену витривалість до статичного навантаження, больових відчуттів в дільниці стопи та передньої поверхні гомілки.

Стопі на ранніх стадіях онтогенезу властива плоскостопість. До 4-5 років плоска стопа не є патологією.

В етіології плоскостопості прийнято розглядати вроджену та набуту форми. Вроджена плоска стопа зустрічається порівняно рідко і є вадою внутрішньоутробного розвитку скелету стопи. Набута плоскостопість залежно від причини, що її викликали, поділяється на рахітичну, травматичну, паралітичну і статичну.

Самий поширений вид плоскостопості – це набута статична плоска стопа. Основними її причинами є: слабкість м’язового тонусу; надмірна втома через тривале перебування дитини у ногах; не відповідність фізичного навантаження фізичному розвитку; носіння тісного взуття, особливо вузького, або на високих підборах, чи з товстою підошвою. Плоска стопа найчастіше спостерігається у дітей-акселератів зі слабкою та в’ялою мускулатурою, а також у тих, хто має зайву вагу.

Найпоширенішою причиною виникнення плоскостопості багато вчених (2, 5, 6, 9) вважають перевтому м’язів. Якщо часто і тривало повторювати велике навантаження без відповідного відпочинку, то зв’язковий апарат втрачає свою еластичність і розтягується. М’язи, які знаходяться весь час у напруженому стані, перевтомлюються і постійно послаблюються. Тоді підтримання склепіння підтримується лише зв’язковим апаратом, який не має здатності скорочуватись і тому також поступово розтягується і послаблюється. Кістки стопи, що утворюють склепіння при цьому зміщуються одна відносно одної і стопа втрачає ресорні функції.

Нерідко утворення плоскої стопи в дитячому віці пов’язано зі збільшенням маси тіла дитини, що змушує її, перебуваючи довгий час на ногах, повертати гомілки зовні і займати «зручне» положення, аби не стомлювати м’язи. Таке неправильне положення стоп закріплюється, при цьому відбувається розтягування м’язів, що приводять передній відділ стопи і повертають гомілку всередину, що у підсумку призводить до порушення взаєморозташування усіх м’язів і зв’язок стопи та до її деформації у вигляді плоскостопості.

Стан склепіння стопи визначають візуально, а при підозрі на плоскостопість ступінь її сплющення досліджується за допомогою плантограм – відбитків стопи. Найчастіше у практиці використовується метод Чижена.

(Його суть: досліджуваному пропонують спочатку стати на поролон, змочений у 10% розчином півторахлориду заліза, а потім на папір зволожений 10% розчином таніну в спирті. В місцях контакту стопи з папером залишається темний відбиток підошов – плантограма.

На плантограмі нормальної стопи ділянка п’ятки з’єднується з передньою частиною стопи вузьким перешийком. На відбитку сплющеної стопи цей перешийок значно ширший, а плоска стопа його не має і ділянка п’ятки не звужуючись переходить у передній відділ стопи. Для визначення ступеню сплющення стопи на плантограмі проводять кілька ліній: дотично – до найбільш виступаючих точок внутрішньої частини стопи (ВГ); лінію АБ, що проходить через основу другого пальця до середини п’яти (поздовжня вісь