Фізичне виховання запорозьких козаків

курсова робота з фізичної культури

ЗМІСТ

Вступ

Однією з найяскравіших сторінок літопису боротьби українського народу за свою незалежність був козацький рух. Козаки стали тією силою, яка впродовж століть пильно стояла на сторожі свободи і гідності України як незалежної, суверенної держави. М. Грушевський справедливо зауважує, що період існування Запорозької Січі – найбільш яскравий і цікавій період українського життя.

Запорозька Січ майже безперервно вела важку збройну боротьбу за віру і незалежність свого народу. Очевидець того славного періоду української історії Г. Боплан писав, що, відстоюючи політичну свободу, православну віру, славні українські козаки кожний клаптик своєї землі поливали кров'ю й щедро засівали своїми кістками, водночас створюючи таких богатирів-героїв, які викликали в сучасників неабиякий подив.

Запорозький козак і воїн, запорозький козак і лицар – це такі поняття, які ніколи не відділялись одне від одного; якщо говорили про козака, то розуміли, що він безперечно воїн; якщо мали на увазі січовика, то розуміли, що він безперечно "лицар". "У нас над усе честь і слава, військова справа, щоб і себе на сміх не дати, і ворогів під ноги топтати", – говорили козаки.

Фізичне виховання українців у XVI – XVIII ст., як і в період середньовіччя, значною мірою продовжувало зберігати військово-прикладну спрямованість. Особливо це було характерним для військової верстви українців – козацтва.

Збереглося чимало історичних свідчень, котрі відображають рівень та спрямованість військово-фізичної підготовки (ВФП) козаків, зовнішність, рівень тілесного (фізичного) розвитку, особливості військового вишколу тощо. Загалом, свідчення торкаються визначних людей тієї доби, оскільки саме ці постаті безпосередньо впливали на хід історичних подій і тому насамперед цікавили тогочасних істориків та хроністів.

Сказане вище і зумовлює актуальність теми дослідження цієї проблеми, а також предмет і об’єкт дослідження, завдання та мету.

Об’єкт дослідження. Об’єктом дослідження даної курсової роботи є козацька доба в Україні.

Предмет дослідження. Предметом дослідження курсової роботи є фізичне виховання запорозьких козаків.

Мета дослідження. Метою дослідження цієї курсової роботи є дослідження, опрацювання і висвітлення особливостей формування фізичного виховання запорозьких козаків.

Практичне значення. Практичне значення даної курсової роботи полягає в можливості застосування матеріалу у подальшій науковій роботі.

Розділ 1. Запорозька Січ – оплот українства

Запорозька Січ – це один з тих світових феноменів, над яким замислювались і який намагалися з'ясувати багато поколінь дослідників.

"Лотри, розбійники", – лементували на сеймах і в сенаті польські шляхтичі. Скаженіючи від зненависті, вони вимагали знищити Запорозьку Січ, стерти з лиця землі козацтво. "Славне Запорожжя", – казали селяни про Січ. Вони тікали туди від феодалів, там шукали порятунку від тяжкого, нестерпного гніту. Запорозьких козаків – "святих лицарів, захисників Вітчизни" – оспівав народ у своїх думах, піснях, легендах [1, 6].

"Військом Запорозьким" назвав український народ визволені 1648-1654 pp. від польсько-шляхетського панування українські землі. Таку ж назву він дав і українській козацько-селянській повстанській армії 1648 p. яка увібрала в себе кращі військові традиції Запорозької Січі.

Запорозька Січ відіграла прогресивну роль в історії українського народу. Та дослідники ще й досі не з'ясували всіх питань і загадкових явищ, фактів з життя, побуту й історії запорожців.

Не збереглося точних даних про час заснування Січі. Але в другій половині XVI ст. Січ уже була відома далеко за межами України. Європейські володарі відряджали сюди своїх послів, запрошували запорозьких козаків спільно виступати проти султанської Туреччини. Зокрема 1594 року задля цього на Січ приїздив посол німецького імператора Еріх Лясота [1, 7].

Коли ж з'явилося на історичній арені українське козацтво і що воно собою являло? Рубіж XIV-XV століть. Тяжкою, чорною годиною був цей час для України, її пошматували литовські, польські, угорські феодали. Під ударами іноземних поневолювачів загинуло Галицьке-Волинське, а згодом і Київське князівство. На плацдарм для грабіжницьких нападів на Україну і Росію перетворили турецькі і татарські феодали південноукраїнські степи.

І тоді народ створив власні збройні сили. Це було козацтво. Саме воно взяло на себе одну з основних державних функцій – захист рідної країни.

Малозаселені простори південно-східних частин України безпосередньо межували із землями, де кочували татарські орди. І по них насамперед розливалася спустошлива кривава хвиля нападів. Сюди, на територію Південної Київщини (район Черкас і Канева) та Брацлавщини (Південне Побужжя) тікали з далекої Галичини, Волині та Поділля, з міст і сіл Північної Київщини селяни і міська біднота, на плечі яких лягав увесь тягар феодальної експлуатації та іноземного панування. Як сказав пізніше Богдан Хмельницький, козацтво склалося "з людей, що холопства не витримали й пішли в козаки". Недарма слово "козак" у тюркських мовах означає – "вільна людина" [1, 7].

До лав козацтва вступали найсміливіші, наймужніші люди – адже на них чекали військові походи й битви, тривала повсякчасна боротьба проти напасників. Проте ці в недавньому минулому селяни, призвичаєні до землі, не тільки воювали. Перед ними розкинулись простори родючої землі, повноводі ріки, незаймані степи, багаті на звірину. І козаки бралися за плуга, полювали хижого звіра, годували худобу, ремісникували. Вони засновували хутори й села, будували нові і відроджували зруйновані міста і містечка. Саме козацтво повернуло до життя спустошені татарами українські степи.

Згодом козаки створили систему укріплень у пониззі Дніпра, за порогами, на дніпровських островах. Захована в плавнях, густих заростях лози й очерету, козацька фортеця була неприступна для турецько-татарських загарбників. Пороги утруднювали польській шляхті підхід до неї. Козаки скористалися традиціями зведення фортифікаційних споруд часів Київської Русі,