Стосовно фізичного розвитку Хмельницького Альберто Віміна зазначав у своїх записах, що гетьман "зросту... швидше високого, ніж середнього, ширококостий і міцної статури". В "Історії Русів" при характеристиці вольових якостей Богдана, пишеться: "...а в войне неустрашимый... Храбрость его равнялась равнодушию" [16, 34-37].

Вправним воїном був і син Богдана Хмельницького – Тиміш, що посідав у планах гетьмана особливе місце, і який замолоду знався на ратній справі. За словами Проспера Меріме, Тиміш був "гарно збудований..., вправний і меткий воїн", який виховувався " у степах між суворими воїнами". У юнацькі роки він відзначався нестримністю, тому Богдан навіть наказав прикувати його до гармати. Але згодом він став досвідченим хоробрим воїном, хоч був високий на зріст і огрядний, але дуже добре їздив верхи, "повертався на сідлі, як блискавка", стріляв з лука правою і лівою рукою, рубав шаблею, стріляв з рушниці з-під черева свого коня" [16, 34-37].

Серед цілої плеяди знаменитих полковників, у період Визвольної війни, як відмінні воїни зарекомендували себе Максим Кривоніс, Іван Богун, Данило Нечай, Іван Золотаренко, Мартин Небаба, Филон Джелалій та багато інших. Зокрема, Максим Кривоніс з молодих літ брав участь у козацьких морських походах: "Змалку вихований у всіх родах морської служби, був на найважчих місцях Гелеспонту і Середземного моря, знайомий з ворогами і з океаном", – оповідає із слів Кривоноса львів'янин Кушевич. Деякі вважали його шотландцем (може, під час своїх мандрівок брав він і на Британських островах); на заході він був відомий як "сміливий і відважний воїн" [16, 34-37]. Як свідчить І.Крип'якевич, чернігівський полковник Мартин Небаба, котрий якось був зав'язав бій з литовцями під Лоєвом, проявив при цьому надзвичайну хоробрість і вправність у володінні зброєю; поранений у праву руку, він відбивався лівою і поліг рицарською смертю. Про Івана Золотаренка довідуємося, що "... вся Польша, судя о Золотаренку по воинскому искусству его и великим успехам, заключала и навсегда утвердила, яко бы он был большой характерник или чародей, то єсть, волшебник, владевший многими дьяволами, от коих имел такую необычную силу в войне..." [16, 34-37]. А полковник І. Богун, як стверджують історики, відзначався надзвичайною фізичною силою.

Генеральний писар, а згодом гетьман Іван Виговський також був неабияким воїном, що засвідчує сам польський король Ян-Казимир у своєму листі, адресованому Виговському: "Але достатньо ми поінформовані, що твоя ясна милість користується великою повагою, яку заслужив в уродженого гетьмана і всього війська Запорізького відвагою і своєю спритністю, а також вправністю у лицарському ділі…" [16, 34-37].

Про військову звитягу гетьмана Петра Дорошенка довідуємося із його власних слів, сказаних на адресу свого сучасника і політичного суперника лівобережного гетьмана Івана Самойловича, в час, коли Дорошенко прагнув об'єднати України двох сторін Дніпра в одну державу, під своєю булавою: "...не хвалюсь, но пусть пан Иван Самойлович такой будет, как я. Козак ли от прадедов и дедов? Знает ли он Запорожье, речки, проливы морские, реки, самое море; на многих ли войнах бывал? Где чего нагляделся? Когда с монархом дело имел, воевал или договаривался, чтобы теперь уметь начать что-нибудь для услуги царского величества" [16, 34-37]. Це свідчення цікаве зокрема і тим, що ще раз доводить, що орієнтування на місцевості було однією із важливих складових ВФП козаків, а також показує ті критерії, за якими козаки обирали свою старшину.

Високої оцінки бойової майстерності сучасниками та побратимами по зброї був удостоєний кошовий Війська Запорізького Іван Сірко. Сірко, за словами В.Антоновича, був сміливий, енергійний ватажок, який йшов у бій на бенкет, не дбав про здобич та роздавав її козакам. Татари, перед якими з таким жахом утікали інші народи, лякалися його та називали "чортом" [16, 34-37].

Збереглися певні відомості й про Івана Мазепу. Як стверджують І.Борщак та Р.Мартель, Мазепа ще змалку мусив навчатися їздити верхи, володіти шаблею та засвоїти собі всі ті військові вправи, які напевно вабили нащадка козаків. І навіть будучи вже в досить похилому віці, він залишався міцним і вправним воїном. Так, представник Людовіка XIV у Варшаві Балюз у своєму листі пише, що "Володар Мазепа вже поважного віку...; вигляд у нього суворий, очі блискучі, руки тонкі і білі, як у жінки, тіло його міцніше від тіла німецького рейтара, й їздець з нього знаменитий..." [16, 34-37]. Тут доречно згадати і Богдана Хмельницького, який брав участь у боях, коли йому було вже за п'ятдесят років.

Отже, численні свідчення, які характеризують різні сторони фізичної та військової підготовки визначних українців, вказують на особливе значення ВФП у житті та побуті українського суспільства XVI-XVIII ст.

Висновки

Отже, Запорозька Січ – це один з тих світових феноменів, над яким замислювались і який намагалися з'ясувати багато поколінь дослідників.

У першій половині XVII ст. запорозьке козацтво піднялося до рівня кращих європейських армій, а своєю активною, наступальною, ініціативною стратегією і маневреною тактикою перевершувало феодальні армії Європи, що послідовно додержувалися стратегії позиційної оборонної війни.

Виходячи з цього, можна дійти висновку, що запорожці створили досить ефективні спеціальні фізичні і психофізичні вправи, спрямовані на самопізнання, саморозвиток, тілесне, психофізичне та моральне вдосконалення воїна. Ця система, за твердженням сучасників, була однією з найкращих у світі. Вже цитований