Артилерія Запорозького Війська складалася з важких гармат для облоги й захисту, а також легких рухливих фальконетів. Деякі з них мали вертлюги, які прикріплювали до бортів човна, дуба або судна.

Сучасники малюють запорозьких козаків як людей фізично витривалих, мужніх і відважних, невтомних на війні. Турецький хроніст Мустафа Наїма, описуючи морську битву козаків на чайках з турецьким флотом, твердив: "Можна відверто сказати, що на всій землі не знайти людей сміливіших, які менше турбувалися б своїм життям, менш за все боялися б смерті" [1, 14].

На Запорожжі склалася залізна військова дисципліна. Найтяжчим злочином вважали зраду козацтва. Вітчизни. Січ стає місцем, де формуються воєнні таланти, де карбуються сталеві характери, де запалюються патріотизмом серця і сповнюються ненависті проти всякого гніту. З кінця XVI ст. Запорозька Січ перетворюється в політичний центр українського народу.

Січ дала видатних полководців, мудрих державних діячів, проводирів народних повстань: Северина Наливайка, Тараса Федоровича (Трясила), Павла Павлюка, Івана Судиму, Дмитра Гуню, Петра Сагайдачного, Богдана Хмельницького, Івана Сірка, Максима Залізняка, Семена Палія.

Отже, Запорозька Січ – це один з тих світових феноменів, над яким замислювались і який намагалися з'ясувати багато поколінь дослідників.

У першій половині XVII ст. запорозьке козацтво піднялося до рівня кращих європейських армій, а своєю активною, наступальною, ініціативною стратегією і маневреною тактикою перевершувало феодальні армії Європи, що послідовно додержувалися стратегії позиційної оборонної війни.

Розділ 2. Система фізичного вдосконалення запорозьких козаків

Козаки були середнього зросту, плечисті, міцні та сильні. За словами Г. Боплана, запорожці в своїй більшості були міцної статури, легко переносили голод, холод, спрагу й спеку; у війні невтомні, відважні, хоробрі, або, точніше, дерзновенні і мало дорожать своїм життям. Французький посол в Константинополі барон де Сезі з захопленням писав: "Ці люди впевнено почувають себе на суші, у воді і в повітрі, скрізь вміють дати собі раду і взяти гору з усіх стихіях" [10, 108].

Запорожці настільки прославилися своєю мужністю та майстерністю, що навіть вищі російські офіцери і сановники вважали за честь записатись до їхніх куренів, стати їх почесними членами й отримати атестат на звання "курінного товариша". В архіві, зокрема, є виданий Михайлові Іларіоновичу Кутузову, тоді ще підполковнику, атестат про включення його в реєстри запорозького війська. М. І. Кутузов був вписаний як "знатний товариш Ірклеєвського куреня". Григорій Потьомкін був вписаний у курінні списки під прізвиськом Грицько Нечос, оскільки він носив велику перуку. Атестати інших куренів були видані командуючим російських військ П. Паніну, О. Прозоровському. Почесного звання запорожця був удостоєний 4 серпня 1770 p. всесвітньо відомий астроном – тоді "астрономической энциклопедий главный предводитель артиллерии бомбардирского полка господин поручик Христофор Леонтиев Эйлер" [1].

Слава запорозького війська була така велика, що багато істориків порівнювали козаків з найсильнішими і наймужнішими народами світу. Бернар Коннф у своїй "Історії Польщі в особистих листах до знатних осіб" підкреслює витривалість, хоробрість й військову винахідливість козаків, порівнюючи їх з іспанськими магілетами або ж із шотландськими горцями [19, 45].

Англійський дослідник Сімур у книзі "Росія на чорному та Азовському морях" (1885), характеризуючи запорозьких козаків, зауважує": "Власне кажучи, це були пірати, що володіли мистецтвом бою такою самою мірою, що й наші давні пращури англи, секси, юти і дани" [8, 24].

Через вісімдесят з лишком років була опублікована ще одна монографія Вауелза і Меха на козацьку тематику. Загалом британські історики дуже високо цінували військову звитягу і моральні цінності козаків: "Здавен вони прославилися як чудові кавалеристи та вправні розвідники. Кожен козак, завдяки участі в нескінченних військових вправах і наскоках, відзначався такими прекрасними рисами, як особиста мужність і звитяга, він був безстрашним флібустьєром і, що особливо приваблює, це бойове товариство і вірність, що зближує козака з вікінгом або тевтонським рицарем, братчиком Лівонською ордену мечоносців. Вони виявляли більше благородних рис, аніж поліські, російські чи українські дворяни та вельможі, які могли використати козаків для власних потреб, щоб їх віроломно зрадити" [8, 24].

Француз Н. де Бартеон дає таку характеристику запорозьких козаків: "Ці люди виросли в праці, як скіфи, загартовані всілякими злигоднями, як гуни, здатні до війни, як готи, засмаглі на сонні, як індійці, і жорстокі, як сармати. Лени в переслідуванні ворога, схожі на гурків у підступності, подібні до скіфів у люті, вони християни за своєю вірою" [10, 98]. Весь цей набір порівнянь і епітетів у Ба-р-тсона виказує його емоційне захоплення козаками, яких він щедро наділяє най-вищими й найгрізнішими військовими якостями, притаманними різним народам.

Західні автори XVII і особливо XVIII ст. любили порівнювати Запорозьку Січ з уславленими містами-державами античності та рицарськими орденами середньовіччя. Й. X. Енгель опублікував у 1790 p. латиномовну магістерську дисертацію на досить оригінальну тему: порівняння "військових республік" давніх спартанців, крітян і українських козаків. П. Меріме та Ш. Лезюр порівнюють запорожців з римлянами. Посол Венеціанської республіки Альберт Віміни, що був в Україні 1650 p., порівнює козаків із спар ганцями.

Шеррер у книзі "Анапи Малоросії", що вийшла 1788 p., порівнює козацьку республіку з республіками Спарти й Риму. Та водночас Шеррер знаходить і історичну відмінність між козацькою республікою та республіками античності: виховані, як