Серед запорозьких козаків значної о поширення набули різноманітні системи єдиноборств. Найвідоміша лягла в основу козацького танцю гопак. У запальному й пристрасному, завихреному і відчайдушному, із складними фізичними, навіть карколомними прийомами в гопаку і сьогодні помітна його першооснова – і бойовитість духу, віра у власні сили, порив до житія, напруження своїх духовних і фізичних сил, наступальність і оборонний характер дій, торжество перемоги. Психофізичний та історико-етнографічний "розріз гопака переконує в тому, що всі збережені на сьогодні елементи – складні акробатичні вправи, багато ударів ногами і руками – були складовими самозахисту наших предків у боротьбі з ворогами [18].

На думку В. А. Артикула, бойовий гопак являє собою стрибкову систему віддаленого бою, що не поступається світовим стилям східної боротьби.

Цей висновок підтверджує І. Лебедєв, який, розглянувши структуру рухів українського танцю, відшукав в ньому елементи двобою, які за своєю складністю перевищують арсенал східних систем удосконалення людини.

На думку Є. Н. Приступи і В. С. Пилата, в боротьбі гопак виділяються два основних компоненти: основи фізичної і психічної підготовки козаків до особистого захисту й ураження супротивника. На практиці вони реалізувалися в гармонійному поєднанні з моральним, військовим і патріотичним вихованням, суттєво доповнюючи один одного. Прикладний характер гопака полягає в оволодінні засобами та методами ведення двобою. Арсенал техніки цього мистецтва включав такі підрозділи: стійки, пересування, приземлення, способи ураження супротивника, прийоми захисту тощо.

Стійки в боротьбі гопак поділялися на дні групи. До першої належали стійки, які виконувались козаками перед початком двобою – це було вітання з партнером. До цієї групи належало також положення "тризуб". Воно приймалося під час різних ритуальних обрядів, зокрема при виконанні молитви або під час медитації. До другої групи входили бойові стійки гопака. Тут багато виразних поз, які відрізняються здебільшого положенням рук і ніг. Наприклад, при стійці "свічка" ступні ніг розташовані разом, руки опущені вниз, плечі випрямлені; при стійці "шеренга" носки ніг розставлені в сторони. Ці стійки використовувалися переважно перед початком виконання вправ або перед двобоєм.

У наступальних бойових стійках руки борців підняті до рівня підборіддя, а проекція центра ваги несиметрична. Центр ваги значно зміщений і залежно від того, на яку ногу зміщена вага тіла, наперед чи назад, вони поділяються на наступальні: "вой", "щит" та захисні: "мур", "вежа". До цих видів належить також симетрична стійка "вершник", з опорою на одній нозі – "журавель" і стійка "ведмідь" з піднятими догори руками і зігнутими в колінах ногами. Як бачимо, переважна їх більшість тою чи іншою мірою моделювала особливості руху і поз птахів і звірів, окремих видів діяльності людей. Це є характерною ознакою того, що боротьба гопак вдосконалювалася впродовж багатьох століть на основі спостережень за живою природою. Підтвердженням цього були різноманітні специфічні позиції, в які ставав козак після удару супротивника, і виконання власних дій. Зокрема, це "павук", "жабка", "собачка", які є зручними для наступальних ударів ногами.

Головними засобами пересування під час двобою в гопаку були бойові кроки, біг, стрибки, повзунці.

Серед кроків виділялися: основний крок, "тропотянка", м'який крок, галоп, ковзний крок, крок аркана, задній крок, крок "прибій", схресний крок, крок "чесанка", крок "дубони", "стукалочка" та ін. Аналіз назв підкреслює їх тактично-бойову спрямованість. Так, крок чесанка відволікав увагу супротивника специфічними рухами ніг. Крок дубони (від дієслова дубонити – зчиняти шум притопуванням ніг) відволікав увагу супротивника під основних намірів. З бойових бігів виділялися: "доріжка", "вихилясанка", "дрібушка", біг з підстрибуванням, галоп. У переважній більшості біги відігравали таку ж тактично-бойову роль, як і кроки.

Важливим розділом техніки бойового гопака були способи ураження супротивника. Вони поділялися на удари частинами тіла (руками, тулубом, головою, ногою) і предметами (палицею, бунчуком, списом, шаблею).

У свою чергу, удари однією або двома руками, виходячи з напрямку дій, поділялися на вдари долонею, передпліччям, ліктем, плечем, які виконувалися прямо, збоку, знизу і зверху. Вони спрямовувалися в голову, тулуб і ноги супротивника. Багатий технічний арсенал мали способи ураження супротивника частинами долоні. Зокрема, це "крижень", "ляпас", "злич", "сікач", "чикольник", "гупан", "тумак", "зап'ясток", "дріль", "штрик" тощо. Ці та інші способи давали змогу максимально використовувати довжину рук, ударні площини долоні і не підпускати до себе супротивника занадто близько.

Найбагатшою частиною бойового гопака були спроби ураження ногами. Складаючи основи цього бойового мистецтва, ці способи диференціювалися залежно від частини ноги, якою козак завдавав удар. У цьому плані удари здійснювалися ступнею, гомілкою, коліном, стегном однієї або двох ніг. Ці прийоми здійснювалися на місці або у стрибку в повітрі. Сюди належали "повзунці" – способи ведення боротьби ногами проти нижньої частини тіла, "копняки" і "тинки" – способи враження середньої та верхньої частин тіла ударами ніг у стрибку в повітрі. Сюди входять "розніжка" – удар у стрибку обома ногами в боки; "щупак" – удар у стрибку двома ногами вперед; "пістоль" – удар однією ногою в стрибку вбік; "чорт" – удар у стрибку з поворотом тіла на 360 градусів; "коза" – удар у стрибку в оберті та ін.

Складовою частиною техніки бойового гопака були способи захисту від ударів противника. У запорозьких козаків навчання техніки бойового мистецтва було поставлено в такий спосіб, що кожна наступально-атакуюча дія противника мала свою альтернативу, тобто ефективний захист. Виходячи з