Друга група причин характеризується пониженими витратами енергії, внаслідок: а) гіпокінезії; б) конституціонального загального низького рівня витрати енергії. Ці чинники мають певне, але не визначальне значення у розвитку ожиріння. Далеко не всі діти, навіть при тривалому постільному режимі повніють. В той же час, частина дітей і при активному способі життя мають зайву вагу. До того ж не всі діти, які характеризуються такими особливостями ЦНС, що свідчать про їх належність до групи з психологічними конституціонально низькими витратами енергії мають зайву масу тіла.

Третя група причин включає в себе всі можливі відхилення ендокринного та нервового характеру, що викликають порушення жирового обміну. До подібних станів відносять понижена функція щитовидної залози, підвищена функція кори наднирників і гіпофіза, понижена активність статевих залоз, порушення функції гіпоталамуса та інші. Внаслідок цього відбувається: а) пониженню синтезу білків з підвищеним утворенням жиру та глюкози, а потім і жиру з білків; б) порушення нормального згорання жиру; в) підвищене накопичення жиру тканинами.

Одним із головних чинників таких змін є спадковість. Так, доведено, що кількість жирових клітин у людини є генетично обумовлено. Ожиріння має дивовижну подібність, навіть, у характері локалізації жиру у батьків і дітей. Наукові дослідження свідчать, що у худорлявих батьків, ймовірність ожиріння їх дітей не перевищує 8%; при ожирінні одного з батьків - 40%; а двох - 80% і більше.

По спадковості передається також зміни активності ферментів, що прискорюють жировий обмін та згоряння жиру в організмі, а також особливості нейроендокринної системи та певна спрямованість білкового та вуглеводного обміну речовин.

Значну роль генетичного фактору у виникненні ожиріння підтверджують результати дослідження, проведеного у Лавальському університеті Квебеку. Там досліджувалися молоді дорослі чоловіки – монозіготні близнюки. Протягом ста днів їм давали їжу, що перевищує норму на 1000 ккал за добу. Приріст маси у близнюків був однаковим, однак значно різнився у різних пар.

До того ж ожиріння може бути наслідком важких ушкоджень нервової системи ( травма, пухлина) чи запальних процесів у мозку ( енцефаліт, менінгіт), або ускладненнями гіпоталамусу після перенесеного грипу та інших захворювань проміжного мозку.

3. Особливості фізичного виховання дітей, хворих на ожиріння.

Хворим на ожиріння дуже корисно займатись фізичними вправами. Фізичні навантаження підвищують інтенсивність основного обміну дитини, покращують процеси окислення (згоряння) жиру, пригнічують апетит (за умови підвищеного рівня катехоламінов). Багато дітей за рекомендаціями вчителя фізичної культури, лікаря починали займатися фізичними вправами та втрачали інтерес через певний проміжок часу, не досягнувши результату. Необхідно знати про те, що позбавлення зайвої ваги - це складний і тривалий процес.

Показаннями до занять фізичними вправами є: екзогенно-конституціональне ожиріння 1- 4 ступенів та нейроендокринна форма ожиріння. Протипоказаннями до занять фізичною культурою є загострення хвороб, що супроводжують ожиріння. Протипоказаннями до занять на тренажерах та оздоровчим бігом є: ожиріння 4 ступеня будь якої етіології; хвороби, що супроводжують ожиріння (АТ вище 200/ 120 мм. рт. ст; зменшення пульсу до 60 уд/хв). За Фурмановим Ю.Н. біг протипоказаний дітям з Ш і ІУ ступенями ожиріння.

Завданнями фізичного виховання при ожирінні є:–

стимуляція обміну речовин через дію фізичних вправ на ендокринну систему. Внаслідок чого, збільшується продукція гормонів, що приймають участь в обміні речовин;–

збільшення енерговитрат та зменшення маси тіла через покращення окислювально-відновних процесів. Для окислення 1 кг жиру необхідно 2 л кисню, або 40 л повітря. При заняттях фізичними вправами відбувається інтенсивне і тривале споживання кисню.–

покращення функціонального стану серцево-судинної та дихальної систем та підвищення працездатності дитини.

Як стверджує Ю.Г.Васін, заняття з хворими дітьми на ожиріння можуть носити груповий або індивідуальний характер. Однак, навантаження повинні дозуватися строго індивідуально. Весь період занять можна поділити на 3-и етапи: вступний, основний і заключний. Це обумовлено тим, що фізичні навантаження повинні підвищуватись поступово, від простих фізичних вправ до занять у секціях. Нерозумне підвищення навантаження може викликати небезпечні для життя ускладнення.

Завданнями вступної частини є:

1. Сформувати критичне ставлення школярів до рівня свого фізичного розвитку та рухової підготовленості.

2. Прищепити інтерес до фізичної культури.

3. Підвищити адаптаційні можливості організму до фізичних навантажень.

4. Формувати навички самостійних занять фізичними вправами.

На цьому етапі використовуються переважно вправи загальнорозвиваючого характеру у поєднанні з засобами на силу та гнучкість з метою підготовки м’язово-зв’язкового апарату і серцево-судинної системи до більших фізичних навантажень.

Завданнями основного етапу є:

1. Підвищити функціональні можливості систем організму.

2. Розширити рівень знань та умінь в області самоконтролю при заняттях фізичними вправами.

3. Корегувати фізичний розвиток і рухову підготовленість.

На цьому етапі велика увага приділяється вправам на витривалість (біг помірної інтенсивності, біг зі скакалками, рухливі ігри тощо), які супроводжуються великими енерговитратами.

Особливості методики застосування лікувального бігу для зменшення маси тіла виражаються через наступні правила його використання:

1. Розминка є обов’язковим елементом, що передує бігу.

2.Починати заняття можна з ходьби, чергуючи повільний та швидкий її темп з дихальними вправами. Для початківців загальна дистанція прогулянок, що проводяться протягом дня складає 2 – 3 км. Тренування з таким змістом тривають протягом 2 – 3 місяців.

3. Заняття бігом необхідно починати з незначних за обсягом та інтенсивністю навантажень. Оптимальним темпом для початківців вважається темп 110-150 кроків/хв., його тривалість – від 1 до 3 хвилин, або 110-130м. А дітям при ожирінні Ш-ІУ ступенів та з хворобами, що супроводжують ожиріння необхідно починати біг з дистанції 25-30 м. Маршрути варто