Для усунення дискінезії жовчних шляхів, спастичних болів, поліпшення відтоку жовчі призначають спазмолітичні і холінолітичні засоби (папаверина гідрохлорид, но-шпа, атропіну сульфат, платифіліну гідротартрат та ін.), а при нерізких загостреннях і в період стихання запальних явищ – дуоденальні зондування (через 1-2 дні, на курс 8-12 процедур) або так звані сліпі, чи беззондові, тюбажі з сульфатом магнію або теплою мінеральною водою (єсентуки № 17 та ін.). При вираженому болі запального характеру застосовують амідопірин або анальгін в/м, паранефральні новокаїнові блокади, вводять новокаїн – 30-50 мл 0,25- 0,5% розчину підшкірно над областю максимальної болі або ж призначають електрофорез з новокаїном на цю зону.

У період стихання запального процесу можна призначити теплові фізіотерапевтичні процедури на область правого підребер'я (діатермія, УВЧ, індуктотермія та ін.). Для поліпшення відтоку жовчі з жовчного міхура як в період загострення, так і в період ремісії широко призначають жовчогінні засоби: алохол (по 2 таблетки 3 рази на день), холензим (по 1 таблетці 3 рази на день), відвар (10:250) квіток безсмертника піщаного (по 1/2 склянки 2-3 рази на день до їжі); відвар або настій кукурудзяних рилець (10:200 по 1-3 столові ложки 3 рази на день) або їх рідкий екстракт (по 30-40 крапель 3 рази на день); чай жовчогінний (одну столову ложку заварити 2 склянками кип'ятку, проціджений настій приймати по 1/2 склянки 3 рази на день за 30 хвилин до їжі); циквалон, нікодин та ін., а також оліметин, ровахол, енатин (по 0,5-1 г в капсулах 3-5 разів на день) і холагол (по 5 крапель на цукор за 30 хв до їжі 3 рази на день). Ці засоби володіють спазмолітичною, жовчогінною, неспецифічною протизапальною і сечогінною дією [4].

При легкому нападі жовчної кольки холагол призначають по 20 крапель на прийом. Проводять лікування хронічних холециститів мінеральною водою (єсентуки № 4 і №17, слов'яновська, смирновська, миргородська, нафтуся, ново-іжевська та ін.), а також сульфатом магнію (по 1 столовій ложці 25% розчину 2 рази на день) або карловарскою сіллю (по 1 чайній ложці в стакані теплої води 3 рази на день). Після стихання загострення холециститу і для профілактики подальших загостренні (бажано щорічно) показане санаторно-курортне лікування (Єсентуки, Желєзноводськ, Трускавець, Моршин та інші санаторії, у тому числі місцеві, призначені для лікування холециститів). При безуспішності консервативного лікування і частих загостреннях проводять хірургічне лікування хронічного холециститу (звичайно холецистектомію). Профілактика хронічного холециститу полягає в дотриманні режиму харчування, заняттях спортом, фізкультурою, профілактиці ожиріння, лікуванні осередкової інфекції.

Розділ 2. Клініко-фізіологічне обґрунтування застосування засобів фізичної реабілітації при хронічних захворюваннях печінки та жовчних шляхів

Печінка і жовчні шляхи – єдина функціональна система, тісно пов'язана як у фізіологічних, так і в патологічних станах з обміном речовин в організмі, кровообігом, диханням, травленням. Тому різні захворювання печінки і жовчних шляхів супроводжуються функціональними розладами обміну речовин, кровообігу, дихання, травлення.

Порушення злагодженої діяльності цієї системи відбувається внаслідок ослаблення координуючої ролі центральної нервової системи і пов'язаними з нею нейрогуморальними змінами в цілісному організмі. У зв'язку з цим лікування хворих повинно бути комплексним з використанням лікувальної фізкультури. У стадії загострення захворювання воно повинно бути направлене на зменшення запального процесу, поліпшення відтоку жовчі з печінки, жовчного міхура і проток, нормалізацію обмінних процесів. Ці основні патогенетичні чинники пов'язані між собою: запальний процес в жовчному міхурі сприяє порушенню розчинності холестерину, всмоктуванню жовчних пігментів, солей кальцію і утворенню жовчного каміння; дискінезія жовчних шляхів, застій жовчі – інфікуванню жовчі і метаболічним розладам. У свою чергу жовчне каміння, що утворилося, збільшує дискінетичні розлади, активізує запальний процес, полегшує проникнення інфекції [3, 5].

За сучасними уявленнями, м'язова діяльність грає основну роль в управлінні і регуляції взаємодіючих у цілісному організмі соматичних і вегетативних систем. Фізичні вправи забезпечують тонізуючий вплив, дію на трофічні процеси, формування компенсації, нормалізацію функцій. Режим спокою, що різко обмежує рухову активність при загостренні захворювань, понижує загальний тонус організму, інтенсивність протікання біологічних процесів, що пов'язано зі зміною нейрогуморальної регуляції фізіологічних функцій, порушує рівень кірково-підкіркових співвідношень, підвищує збудливість підкіркових і вегетативних відділів, що відображається на функції внутрішніх органів.

Фізичні вправи підвищують тонус кори великого мозку, впорядковують кірково-підкіркові співвідношення, вдосконалюють рефлекторну регуляцію діяльності внутрішніх органів.

Під впливом фізичних вправ поліпшується загальний стан хворих, нормалізується сон, підвищуються настрій, працездатність, знижується реактивність нервової системи, зникають ознаки вегетативної лабільності у хворих з явно вираженими симптомами неврастенії [3, 5].

Стимулюючи екстракардіальні чинники кровообігу (екскурсія грудної клітки, діафрагми, ритмічне скорочення і розслаблення скелетних м'язів, рухи в суглобах), лікувальна фізкультура сприяє поліпшенню гемодинаміки. Прискорення артеріального і венозного кровотоку, збільшення кількості циркулюючої крові забезпечують поліпшення окислювально-відновних процесів в жовчовивідній системі, сприяють ліквідації запального процесу в ній і підвищують її функціональну здатність.

За рахунок посилення кровопостачання змінюється ступінь васкуляризації печінкових часточок, збільшується кількість жовчних капілярів у печінковій часточці, відбувається концентрація РНК в печінкових клітинах, що свідчить про зміну в них рівня нуклеїнового синтезу, що визначає основну функцію печінки.

Фізичні вправи укріпляють м'язи черевного пресу, підвищують тонус гладкої мускулатури жовчного міхура, жовчних проток, усувають застій жовчі в печінці і жовчному міхурі.

Заняття лікувальною фізкультурою підвищують терапевтичний ефект. Так, К.Н. Лучинкіна, К.І. Сальникова, О.Н. Потьомкіна, І.Б. Темкін зі співавторами, Л.А. Яковлєва та інші