Заняття лікувальною гімнастикою покращують настрій хворого, викликають відчуття радості, бадьорості. Інструктор повинен поступово виховувати у хворих сміливість, наполегливість в подоланні труднощів, дисциплінованість. Про правильність розподілу навантаження в занятті і про відповідність його підготовленості хворих можна судити по фізіологічній кривій.

Фізіологічна крива заняття (графічне зображення ступеня напруження організму впродовж всього заняття за даними частоти пульсу і артеріального тиску) повинна поступово підвищуватися у ввідному розділі, досягати максимального рівня в основному і знижуватися в завершальному розділі заняття.

Максимальне почастішання числа серцевих скорочень в основному розділі не повинно перевищувати 50-60% від числа початкових даних. Для індивідуальних завдань підбирають спеціальні фізичні вправи, поліпшуючі діафрагмальне дихання, сприяючі зміцненню м'язів черевного пресу і зменшенню застою жовчі в жовчних шляхах. Такі вправи хворі самостійно повторюють кілька разів на день.

При хронічних захворюваннях печінки і жовчних шляхів у заняття включають гімнастичні вправи для верхніх, нижніх кінцівок, тулуба, м'язів черевного пресу і тазового дна, вправи зі снарядами і на снарядах, вправи на розслаблення скелетної мускулатури, дихальні, порядкові, стройові та ін.

Вправи з предметами – палицями, гантелями, булавами, набивними м'ячами посилюють лікувальну дію за рахунок маси предмету, подовження важеля переміщуваного сегмента тіла. Вправи на снарядах (на гімнастичній стінці, лавці) можуть впливати на функцію органів черевної порожнини залежно від способу їх виконання. Гімнастичні вправи для середніх і великих груп м'язів, верхніх, нижніх кінцівок, тулуба з участю м'язів черевного пресу покращують кровообіг в органах черевної порожнини, активізують обмінні процеси в тканинах, укріплюють м'язи черевного пресу, нормалізують жовчовиділення, зменшують застій жовчі в біліарній системі [3, 10].

Лікувальне застосування дихальних вправ при захворюваннях біліарної системи може бути направлене не тільки на посилення вентиляції і газообміну в легенях, але й на зміцнення основних і допоміжних дихальних м'язів, нормалізацію і вдосконалення механізму дихання. Діафрагмальне дихання покра-щує кровообіг в органах черевної порожнини, посилює перистальтику кишок. Перемінне підвищення і пониження внутрішньочеревного тиску за раху-нок глибокого дихання робить масажну дію на печінку, зменшує застій жовчі [3, 40].

Широко використовуються вправи на розслаблення м'язів, які сприяють поліпшенню процесів відновлення в працюючих м'язах, накопиченню енергії і підвищенню їх працездатності. Тривале загальне розслаблення супроводжується сповільненням частоти серцевих скорочень, дихання, поліпшенням загального стану. В зв'язку з цим необхідно чергувати динамічні вправи з вправами на розслаблення. Порядкові і стройові вправи у вигляді шикувань, поворотів, ходьба необхідна для організації занять. Крім того, вони сприяють поліпшенню кровообігу.

Важливим питанням методики лікувальної гімнастики є підбір початкового положення для найкращого відтоку жовчі. Враховуючи анатомічні взаємостосунки печінки, жовчного міхура і жовчної протоки, очевидно, найвигіднішим початковим положенням є положення лежачи на лівому боку.

У цьому початковому положенні пересуванню жовчі з жовчного міхура до його шийки і по протоці міхура сприяє скорочення стінок жовчного міхура, протоку і сила тяжкості жовчі. З початкового положення лежачи на спині виконуються спеціальні вправи для м'язів черевного пресу і тазового дна з участю нижніх кінцівок і тулуба.

При початковому положенні лежачи на животі спорожненню жовчного міхура сприяє підвищення внутрішньочеревного тиску [3, 11].

Початкові положення сидячи і стоячи хоч і менш вигідні, проте нахили тулубу в сторони, вперед, кругові рухи з цих початкових положень роблять пресову дію на жовчний міхур, регулюють відтік жовчі.

При необхідності щадіння органів живота рекомендується виконання вправ з початкового положення стоячи на карачках. Таке початкове положення супроводжується зниженням внутрішньочеревного тиску, сприяє усуненню спастичних явищ.

При хронічних захворюваннях печінки і жовчних шляхів масаж як додатковий засіб лікувальної фізкультури можна застосовувати у всіх хворих, яким показані різні види теплового лікування, та ін.). Масаж живота робить нормалізуючий вплив на нейрогуморальний апарат органів черевної порожнини, покращує моторну функцію жовчного міхура та зміцнює м'язи черевної стінки.

Прогулянки на свіжому повітрі рекомендуються видужуючим як помірний вид фізичного навантаження. Вони благотворно впливають на нервово-емоційну сферу хворого, роблять стимулюючу дію на процеси кровообігу, дихання, травлення, обміну, підвищують працездатність. Темп і тривалість прогулянок хворий регулює самостійно.

Враховуючи, що в основі лікувальної дії фізичних вправ лежить процес дозованого тренування, фізичне навантаження хворим необхідно постійно підвищувати. Але це слід робити поступово, оскільки навантаження повинно бути адекватним стану хворого, не посилювати болю, не викликати втомленості і погіршення самопочуття.

Ефективність використання засобів лікувальної фізкультури в комплексному лікуванні хворих із захворюваннями печінки і жовчних шляхів визначається доступними методами, що використовуються в клініці. Застосовуються також додаткові методи: деякі показники фізичного розвитку, серцево-судинної системи і дихання з адаптацією до фізичних навантажень.

У хворих, що займаються лікувальною фізкультурою, як правило, визначають масу тіла, окружність і екскурсію грудної клітки, окружність живота, життєву місткість легенів, силу кистей.

Дуже важливо в процесі занять лікувальною фізкультурою регулярно вивчати функціональний стан різних органів і систем, визначати реакцію організму на фізичне навантаження як безпосередньо під час занять, так і за весь період лікування.

Найпростішим методом оцінки зрушень в організмі, що виникають під впливом занять лікувальною фізкультурою, є визначення частоти і ритму серцевих скорочень, артеріального тиску, частоти дихання.

На всіх заняттях обов'язковий контроль за частотою серцевих скорочень по пульсу. У хворих, що перебувають на постільному режимі, число серцевих скорочень під час заняття, як правило, збільшується трохи і після закінчення його швидко приходить до початкового стану.

При подальших режимах рухової активності частота скорочень серця підвищується звичайно на 15-30 за 1 хв, і в