Якщо відновлення пульсу до початкових даних відбувається пізніше за 3 хв, питання про дозування навантаження слід переглянути.

Артеріальний тиск на заняттях лікувальною фізкультурою змінюється також залежно від ступеня фізичного і емоційного навантаження. Так, рівень максимального артеріального тиску підвищується на заняттях в умовах постільного і напівпостільного режиму на 5-15 мм, при вільному режимі – на 10-20 мм. Рівень мінімального артеріального тиску не змінюється або знижується на 5-10 мм. У всіх випадках, коли навантаження, що пред'являється, відповідає функціональним можливостям організму хворого, пульсовий тиск збільшується, що свідчить про підвищення ударного і хвилинного об'єму крові.

Частота дихання при правильній методиці проведення занять і адекватності навантаження змінюється мало, збільшуючись на 3-5 дихальних рухів за 1 хв. Після навантаження дихання іноді стає рідшим, ніж до занять.

Велике значення для визначення ступеня адекватності навантаження має нагляд за загальним станом хворого під час занять лікувальною фізкультурою, зокрема за його зовнішнім виглядом. У разі появи задишки, ціанозу губ і крил носа, затримки дихання, а також скарг на стомлення, слабкість або запаморочення подальша участь хворого в заняттях неприпустима [3, 13].

Про позитивну дію фізичних вправ на організм хворого свідчать дані електрокардіографії, спірографії, зареєстровані на початку і в кінці курсу лікування.

Одним з найпоширеніших методів обліку ефективності використання лікувальної фізкультури є функціональні проби з дозованим навантаженням. Вибір навантаження залежить від стану хворого, періоду хвороби, клінічних даних. Так, при постільному режимі використовують ортостатичну пробу, що виявляє стан вегетативної нервової системи і ступінь пристосування периферичного кровообігу до фізичного навантаження.

Для дослідження функціонального стану організму хворих з метою регламентації режиму фізичної активності застосовуються різні проби. Найпростішими з них є проба з 10 присіданнями за 15 с, вживана в умовах напівпостільного режиму, і проба з 20 присіданнями за 30 с в умовах вільного режиму.

Правильний висновок про ефективність лікувального курсу можна зробити на підставі обліку симптоматики з боку нервової системи. Нормалізація сну, емоційного тонусу, підвищення розумової працездатності, зникнення головного болю та інших симптомів захворювання вказує на позитивний ефект використання лікувальної фізкультури.

Особливу увагу надається нагляду за суб'єктивними і об'єктивними проявами захворювань печінки, жовчного міхура і жовчних шляхів в процесі лікування (скарги хворого, лабораторні та інструментальні дослідження).

Сприятливий результат лікування виражається в зменшенні або зникненні больових відчуттів в правому підребер'ї, диспептичних явищ, у нормалізації функції кишок [3, 14].

Рентгенологічні дослідження жовчно-видільної системи дуже цінні для виявлення динаміки болісного процесу. З цією метою найбільш широко застосовуються оглядова рентгенографія, холецистографія і внутрішньовенна холеграфія.

Оглядова рентгенографія виявляє жовчне каміння. За допомогою холецистографії встановлюють форму, контури, розміри жовчного міхура, оцінюють концентраційну і моторну функції жовчного міхура.

Внутрішньовенна холеграфія дозволяє виявити не тільки тінь жовчного міхура, але і жовчних протоків.

Серед лабораторних методів дослідження при захворюванні жовчно-видільної системи найбільш широко застосовується дуоденальне зондування, з допомогою якого можна встановити характер скорочувальної функції і збереження концентраційної функції жовчного міхура, наявність запальних елементів, патогенної флори в жовчних шляхах та ін.

Одержану жовч піддають мікроскопічному дослідженню і вивченню її фізико-хімічних властивостей.

Виражене зрушення реакції жовчі у бік ацидозу свідчить про наявність запального процесу. Зниження відносної густини порції В жовчі свідчить про понижену концентраційну здатність жовчі в жовчному міхурі, підвищення – про застій жовчі. Зменшення концентрації білірубіну і жовчних кислот спостерігається за наявності запального процесу в жовчному міхурі або при пониженні жовчно-утворювальної функції печінки. Підвищення концентрації холестерину в жовчі веде до утворення каміння. Пониження вмісту холестерину спостерігається при порушенні всмоктувальної функції жовчного міхура і порушенні ліпоїдоутворюючої функції печінки [3, 15].

Таким чином, нормалізація відносної густини жовчі, її в'язкості, вмісту в ній холестерину, жовчних кислот, білірубіну та інших фізико-хімічних властивостей є серйозним аргументом на користь лікувальної фізкультури.

2.2. Застосування масажу при хронічних захворюваннях печінки і жовчних шляхів

Одним з додаткових засобів лікувальної фізкультури є масаж. Механічні роздратування, що наносяться тканинам різними прийомами масажу, є початковою ланкою в ланцюзі нервово-рефлекторної дії масажу на організм.

В основі механізму дії масажу лежать складні рефлекторні нейрогуморальні і нейроендокринні процеси, регульовані вищими відділами центральної нервової системи.

Роблячи різносторонній вплив на організм, масаж перш за все нормалізує збудливо-гальмівні процеси центральної нервової системи, покращує трофічні процеси в шкірі, робить загальнозміцнюючий вплив на м'язову систему і сухожильно-зв'язковий апарат, стимулює крово- і лімфообіг, обмінні процеси в організмі.

При захворюваннях печінки і жовчних шляхів застосовують класичний ручний масаж і його різновиди (вібраційний і сегментарний) з використанням всіх основних прийомів (прогладжування, розтирання, розминка і вібрація).

Протипоказаннями для проведення масажу живота є гнійне запалення жовчного міхура, перивісцерит, перитоніт [3, 37].

Масаж живота включає масаж черевної стінки, органів черевної порожнини і черевного сплетення.

Масаж черевної стінки проводять в положенні хворого лежачи на спині з підведеною головою і зігнутими в колінах ногами. Спочатку роблять кругове площинне прогладжування кінцями III-IV пальців довкола пупка, а потім долонею всієї поверхні живота. При добре вираженій підшкірній основі роблять розтирання пилянням, перетиранням від нижнього краю ребер у напрямі до хребта.

Розминання виконують подовжньо, поперечно, з валянням, накатуванням, охоплюючи цим прийомом весь живіт спереду і з боків. Вібрацію застосовують у формі пунктирування подушечками пальців або легким поплескуванням. При дії на прямі м'язи черевної стінки використовують прийоми щипцеподібного прогладжування, гладження, колоподібного розтирання, поперечного розминання по напрямку знизу вверх і зверху вниз від верхнього краю лонної