У частини хворих ІЗЦД, особливо при ранній, до 4 років маніфестації захворювання, причиною є природжена, іноді спадкова, гіпоплазія або аплазія острівців або природжена гіпоплазія підшлункової залози із зниженням не тільки інкреторної, але й зовнішньосекреторної функції [3].

У підлітків в тропічних країнах описаний цукровий діабет, пов'язаний з порушенням харчування (фіброкалькулезний панкреатичний діабет). Захворювання може розвиватися внаслідок прогресуючого фіброзу підшлункової залози (муковісцидоз), пошкодження при відкладенні заліза (таласемія), в структурі генетичних синдромів, наприклад, DIDMOAD-синдрому (цукровий діабет, нецукровий діабет, нейросенсорна глухота, атрофія зорових нервів), атаксії-телеангіектазії, I типу глікогенозу, ліпоатрофії та ін., при ендокринних захворюваннях, (гіперкортицизм, феохромоцитома, гіпофізарний гігантизм, тиреотоксикоз, глюкаганома), прийомі великих доз гормонів або деяких лікарських і токсичних речовин (глюкокортикоїди, фенотіазин, алоксан, стрептозотоцин, тіазидові діуретики та ін.).

1.3. Патогенез

ІЗЦД у більшості випадків – це прогресуюче захворювання. На ранніх стадіях зниження секреції інсуліну в результаті деструкції або аплазії бета-клітин не приводить до гіперглікемії, потім з'являється транзиторна гіперглікемія після їжі, пізніше і натщесерце. Гіпоінсулінемія супроводжується зниженням транспорту глюкози в клітини печінки, жирової, м'язової тканини і зрештою концентрація глюкози в позаклітинній рідині підвищується (хронічна гіперглікемія). Знижується активність ряду ферментів аеробного і анаеробного гліколізу, циклу Кребса із зменшенням синтезу АТФ, НАДФ Н2. Крім того, порушується транспорт амінокислот і хіломікронів у клітини, що в поєднанні з внутрішньоклітинним енергетичним дефіцитом призводить до зниження синтезу білка, глікогену, тригліцеридів.

Для компенсації енергетичної недостатності включаються механізми утворення ендогенної глюкози в печінці. Під впливом "контринсулярних" гормонів (глюкагон, адреналін, глюкокортикоїди та інші) активується глікогеноліз, глюконеогенез, протеоліз, ліполіз. У результаті наростає гіперглікемія, підвищується вміст у крові амінокислот, холестерину, вільних жирних кислот (СЖК), хіломікронів і ще більше посилюється енергетичний дефіцит.

Гіперосмолярність крові веде до поліурії, внутрішньоклітинної, а потім загальної дегідратації, полідіпсії. В результаті втрати рідини, електролітів, посиленого ліполізу, протеолізу, глікогеноліза знижується маса тіла, з'являється м'язова слабкість, знижується імунітет, розвиваються жирова дистрофія печінки, трофічні порушення шкіри і слизистих оболонок [3].

В результаті посиленого ліполізу накопичуються органічні помірно сильні кислоти (бета-оксиолійна, ацетооцтова) і ацетон (так звані кетонові тіла), що приводять до розвитку метаболічного ацидозу, спочатку компенсованого, потім декомпенсованого. Декомпенсований метаболічний ацидоз, дегідратація, втрата електролітів є причиною розладу функції ЦНС, серцево-судинної системи і летального результату за відсутності лікування.

Патологічні процеси, що приводять до розвитку ІЗЦД, можуть починатися за багато років до появи клінічних симптомів. Виділяють декілька стадій ІЗЦД:

I стадія генетичної схильності, у більшої частини хворих асоційована з HLA – потенційний ІЗЦД. У цій стадії немає ні аутоімунних, ні біохімічних порушень, діагностується за наявністю антигенів високого ризику системи HLA, але реалізується далеко не у всіх: наприклад, менш ніж у половини монозиготних близнят.

II стадія – дія провокуючих чинників, які ймовірно викликають розвиток активного аутоімунного інсуліту.

У III стадії – хронічного аутоімунного інсуліту у 92-95% хворих визначають антитіла до поверхневих антигенів р-клітин, компонентів цитоплазми бета-клітин, антитіла до інсуліну і проінсуліну, підвищений рівень активованих Т_лімфоцитів. Спочатку секреція інсуліну не порушена і зберігається нормоглікемія. Клінічних порушень немає, але є високий ризик (65-75%) розвитку цукрового діабету протягом найближчих п'яти років.

У IV стадії в результаті деструкції частини бета-клітин відбувається зниження секреції інсуліну у відповідь на введення глюкози при збереженні нормоглікемії натщесерце (латентний цукровий діабет, порушена толерантність до вуглеводів); діагностується рідко, оскільки клінічні симптоми відсутні.

V стадія – явний цукровий діабет. Клінічна маніфестація захворювання розвивається гостро після загибелі 80-90% р-клітин, при цьому ще зберігається залишкова секреція інсуліну. Умовно першим днем захворювання ІЗЦД вважають день першої ін'єкції інсуліну.

VI стадія характеризується повною деструкцією бета-клітин і абсолютною інсуліновою недостатністю [3].

Така стадійність розвитку ІЗЦД буває не у всіх хворих, наприклад, у дітей з природженою аплазією або гіпоплазією підшлункової залози II і III стадії відсутні, а у частини дітей з діабетом MODY виявляють гіперплазію бета-клітин.

Рис. 1.. Стадії розвитку інсулінозалежного цукрового діабету
(А. Зінгер, Е. Стендл) [3]

1.4. Симптоми цукрового діабету

У ряді випадків діабет до певного часу не дає про себе знати. Ознаки діабету різні при діабеті I і діабеті II. Іноді може не бути взагалі ніяких ознак, і діабет визначають, наприклад, звертаючись до окуліста при огляді очного дна. Але існує комплекс симптомів, характерних для цукрового діабету обох типів. Вираженість ознак залежить від ступеня зниження секреції інсуліну, тривалості захворювання та індивідуальних особливостей хворого:

1) часте сечовипускання і відчуття невгамовуваної спраги, що приводять до зневоднення організму;

2) швидка втрата ваги, часто не дивлячись на постійне відчуття голоду;

3) високий рівень цукру в крові;

4) відчуття слабкості або втоми;

5) неясність зору ("біла пелена" перед очима);

6) складнощі із статевою активністю;

7) оніміння і колення в занімілих кінцівках;

8) відчуття тяжкості в ногах;

9) запаморочення;

10) повільне лікування інфекційних захворювань;

11) повільне загоєння ран;

12) падіння температури тіла нижче середньої відмітки;

13) порушення зору;

14) швидка стомлюваність;

15) судоми литкових м'язів [3].

Для початку цукрового діабету I типу характерне швидке погіршення самопочуття і більш виражені симптоми зневоднення організму. Такі хворі потребують термінового призначення препаратів інсуліну. Без відповідного лікування порушення всіх видів обміну речовин може привести до погрожуючого життю стану – діабетичної коми. Причиною цього служить нестача в крові інсуліну, утруднення проникнення глюкози всередину клітини і отже дефіцит енергії. Організм починає використовувати запаси