Для того, щоб установити діагноз цукровий діабет, необхідно визначити два показники:

1) Рівень вмісту цукру в крові

2) Рівень вмісту цукру в сечі

Рівень цукру в крові | Норма | Надлишок

Натщесерце | 120 мг% (6,6 ммоль/л) | більше 120 мг%

Після прийому їжі | 140 мг% (7,7 ммоль/л) | більше 160-180 мг%

Підвищення рівня цукру в крові натщесерце більше 120 мг% свідчить про розвиток у хворого цукрового діабету. У нормі цукор в сечі не визначається, оскільки нирковий фільтр затримує всю глюкозу. А при рівні цукру в крові більше 160-180 мг% (8,8-9,9 ммоль/л) нирковий фільтр починає пропускати цукор в сечу. Тому з сечею виводиться більш-менш значна кількість глюкози. Її наявність у сечі можна визначити за допомогою спеціального теста-смужки. Мінімальний рівень вмісту цукру в крові, при якому він починає виявлятися в сечі, називається "Нирковий поріг".

Оскільки цифри, дані в таблиці, різними медичними установами і авторами трактуються по-різному, то для отримання точного результату рекомендується проведення наступного тесту:

1) Натщесерце визначити рівень цукру в крові.

2) Випити 75 р. виноградного цукру, розведеного в 300 мл кип'яченої води.

3) Через 60 хвилин визначити рівень цукру в крові.

4) Через 120 хвилин визначити рівень цукру в крові [3].

Тест вважається негативним, тобто не підтверджуючим діагнозу діабет, якщо в крові, взятій натщесерце рівень цукру нижче 120 мг%, а в крові, взятій через 120 хвилин, – нижче 140%.

Якщо ж при першому вимірюванні рівень цукру вище 120 мг%, а при вимірюванні через 2 години вище, ніж 200 міліграм (11,1 ммоль/л), то такий результат підтверджує наявність у хворого цукрового діабету.

1.5. Лікування цукрового діабету

Принципи лікування цукрового діабету зводяться до призначення фізіологічної дієти, дозованих фізичних навантажень, адекватної інсулінотерапії, пероральних цукрознижувальних препаратів і санаторно-курортної реабілітації. Профілактика і лікування хронічних ускладнень, в першу чергу ангіонейропатій, полягає в досягненні стійкої компенсації цукрового діабету і призначенні ангіопротекторів. Обов'язковою умовою успішного лікування є навчання і самоконтроль.

Інтенсивна інсулінотерапія хворих ЦД I типу є переважним методом особливо у осіб з лабільним діабетом за умови систематичного контролю за глікемією. По аналогії з фізіологічною секрецією в здоровому організмі базис-болюсна інтенсивна інсулінотерапія у хворих дозволяє забезпечити стійку компенсацію діабету. Використання мікстів і шприц-ручок полегшує проведення лікування [4].

Багатоцентрові міжнародні програми свідчать про перевагу інтенсивної інсулінотерапії як методу, що забезпечує стійку компенсацію діабету і попередження та вповільнення прогресу діабетичних ангіопатій. Підтримка стійкої компенсації діабету впродовж ряду років привела до зменшення проявів ангіонейропатій на 40-60% [3].

У лікуванні цукрового діабету II типу за наслідками багатоцентрових досліджень (ИКПД – Британське проспективне дослідження) перевага відводиться також інтенсивній комплексній терапії, що включає сульфаніламіди II і I генерації, бігуаніди, інгібітори глюкозидаз, інсулін. Подібна комплексна терапія служить основою стійкої компенсації, профілактики розвитку хронічних ускладнень і попередження вторинної сульфамідорезистентності. Остання розвивається у більшості хворих через 10-12 років і є основним каменем спотикання для подальшої пероральної терапії. Одним із шляхів запобігання вторинній сульфамідорезистентності разом із зниженням підвищеної ваги, є зміна препаратів, сульфонілсечовини і переведення на сучасні цукрознижувальні препарати: глімепірид (амаріл), репоглінид (новонорм), акарбоза (глюкобай).

Останніми роками в терапії ЦД II типу використовується нова група пероральних цукрознижувальних препаратів – глітазони. Вони потенціюють дію інсуліну шляхом підвищення чутливості периферичних тканин. Механізм дії полягає в здатності взаємодіяти з ядерними рецепторами. Крім регуляції генів, глітазони взаємодіють з місцями, що зв'язують інсулін.

Один з препаратів цієї групи – троглітазон широко застосовується останніми роками в зарубіжній лікувальній практиці. Значний прогрес науки в плані вивчення механізмів розвитку ЦД і пошуків нових терапевтичних підходів дозволяє заглянути в майбутнє. І перші паростки вже з'явилися. Мова йде про виправлення патологічного генетичного коду, що приводить до народження хворою матір'ю здорової дитини. Успішні експерименти в цьому плані вже проводяться.

Розділ 2. Фізична реабілітація при цукровому діабеті

2.1. Лікувальна фізкультура

Використання в комплексній терапії ЛФК сприяє швидшій нормалізації обміну речовин, що пов'язано як із стимулюючою, так і з трофічною дією фізичних вправ. Під впливом останніх збільшується споживання м'язами глюкози, жирних кислот і кетонових тіл, що зменшує вміст цих речовин у крові. При короткочасній роботі споживання вуглеводів м'язами невелике і не супроводжується зменшенням рівня глюкози в крові. При тривалій м'язовій роботі помірної інтенсивності рівень глюкози знижується. Дозована м'язова робота під час занять 30-хвилинної тривалості призводила до зниження рівня цукру в крові. Цукрове навантаження у поєднанні з фізичним приводить до меншого (майже в 2 рази) підвищення рівня цукру в порівнянні з таким без м'язової роботи. За даними Річардсона, Б.Р. Бажанова, фізичні вправи сприяють посиленню дії інсуліну в циклі Кребса. При введенні інсуліну на тлі дозованого м'язового навантаження зниження рівня цукру в крові більш виражене, ніж у спокої. Таким чином, можна вважати встановленим, що фізичні вправи сприяють нормалізації окислювально-відновних процесів при цукровому діабеті в рамках комплексної терапії, посиленню компенсаторної перебудови обміну речовин, а також перешкоджають патологічним наслідкам такої перебудови у вигляді накопичення кетонових тіл. Під впливом фізичних вправ поліпшується здатність організму хворого засвоювати глюкозу, перш за все м'язовою тканиною. Важливою стороною дії засобів лікувальної фізкультури є підвищення стійкості організму хворого