Вибір і планування фізичних навантажень, їх органічна інтеграція в комплекс лікувальних заходів є не менш складним завданням, чим підбір медикаментозної терапії. У хворих ЦД слід враховувати соматичні (потребу інсуліну, вік, ступінь метаболічної компенсації, супутні та інтеркурентні захворювання) і психологічні чинники, а також можливий вплив на них курортологічних, кліматичних, сезонних і соціальних особливостей. Основні положення використання ЛФК у комплексі заходів вторинної профілактики у дітей, хворих ЦД типу 1, наведені в таблиці 2.2.

Після м'язової роботи середньої інтенсивності хворій діабетом дитині важко відрізнити перші ознаки гіпоглікемії (пітливість, відчуття голоду, тремтіння, неспокій, серцебиття, втрата здатності до концентрації уваги) від звичайної втоми і пітливості, викликаних фізичним навантаженням. У цьому може допомогти розібратися тільки самоконтроль рівня глюкози в крові з використанням глюкометра.

Таблиця 2.

Застосування ЛФК у дітей, хворих ЦД типу 1, на етапі вторинної профілактики

Засоби ЛФК– | гімнастичні вправи–

рухливі ігри–

піші і кінні прогулянки–

катання на ковзанах–

плавання–

їзда на лижах–

заняття на велотренажерах і біговій доріжці | Рекомендоване фізичне навантаження – | м'язове навантаження помірної (середньої) інтенсивності–

залучення до роботи середніх і крупних м'язів–

темп повільний і середній–

чергування з динамічними дихальними вправами

вправами на розслаблення і

якщо потрібно, з паузами для відпочинку

Особливості ЛФК в залежності від режиму рухової активності хворої дитини

Постільний режим (стаціонар)–

індивідуальні заняття лікувальною гімнастикою–

тривалість –

до 15 хв.–

залучення до роботи малих і середніх м'язів–

використання динамічних і статичних дихальних вправ–

початкові положення – лежачи і сидячи–

темп – повільний–

можливе застосування ігор малої рухливості | Палатний режим (стаціонар)–

індивідуальні і самостійні заняття лікувальною гімнастикою, спокійні прогулянки на свіжому повітрі, ігри малої і середньої рухливості–

тривалість –

до 25 хв.–

вправи для всіх м'язових груп–

початкові положення – будь-які–

темп – повільний і середній–

загальна щільність заняття не вище 60%–

при введенні рухливих ігор інтенсивні навантаження (роль що ведучого в грі і т.п.) виключаються | Загальний режим (стаціонар)–

будь-які засоби ЛФК–

тривалість –

до 40 хв.–

залучення до роботи всіх м'язових груп–

початкові положення – будь-які–

включення вправ

з обтяженнями і опором–

темп – середній | Щадний і щадно-тренувальний режим–

заняття фізичною культурою в спеціальній медичній групі

або в амбулаторно-поліклінічних умовах, а також самостійні–

будь-які засоби ЛФК–

тривалість – 40-45 хв.–

темп – середній

Підчас занять хворому необхідно мати при собі легкозасвоювані вуглеводи у вигляді глюкози, цукру-рафінаду, фруктів. Для угамування спраги доцільно використовувати мінеральні (лужні) води. Після фізичних вправ рекомендуються прохолодні водні процедури (обтирання, душ, купання), що активізують окислювальні процеси в організмі.

Численні дослідження доводять, що систематичні фізичні навантаження, адекватні стану хворої дитини, знижують необхідну дозу інсуліну на 10-25% [11]. Адекватність навантаження визначає лікар ЛФК (при його відсутності – ендокринолог) за зміною рівня гіперглікемії, глікозурії, маси тіла. Контролем служить і самопочуття хворого. Регулярність занять в амбулаторних умовах повинні перевіряти батьки.

Третинна профілактика – комплекс заходів, направлених на запобігання прогресу обмеження функцій, наростання інвалідизації вже при виявленому ускладненні ЦД.

Діабетична нефропатія є причиною смерті значно частіше, ніж інші ускладнення ЦД з боку внутрішніх органів. У дітей, хворих ЦД типу 1, частота ураження нирок складає 40-50% при тривалості захворювання більше 5 років, а вмирають від уремії у віці до 20 років 48% хворих [1, 7, 11].

Значення фізичних навантажень у профілактиці ускладнень ЦД у дітей взагалі і в попередженні розвитку хронічної ниркової недостатності, зокрема, стали обговорювати лише останнім часом [11]. Всі існуючі методики лікування (у тому числі і ЛФК) ефективні лише на ранніх стадіях діабетичної нефропатії. На пізніших стадіях (масивна протеїнурія і хронічна ниркова недостатність) патологічні процеси в нирках набувають незалежного від пускових чинників, що викликали їх, перебігу, тому ніякі методи лікування не зможуть істотно змінити перебіг діабетичної нефропатії і запобігти її переходу в термінальну стадію.

Дослідження впливу ЛФК на перебіг діабетичної нефропатії в доклінічній стадії захворювання проводили в літньому дитячому таборі [11]. До занять ЛФК допускалися наступні пацієнти:

Всім дітям було проведено ЕКГ-дослідження з навантаженням для виявлення хворих з підвищеним ризиком ортостатичної гіпотензії або підвищення артеріального тиску під час занять.

Із засобів ЛФК використовували ранкову гігієнічну гімнастику, плавання, активні ігри, участь у змаганнях, туристичні походи, танцювальні вечори.

У дітей з мікроальбумінурією застосовували фізичні навантаження низької, середньої і високої інтенсивності (використання навантажень високої інтенсивності є спірним і вимагає подальших досліджень і обговорень). Контроль глікемії після навантажень середньої і високої інтенсивності проводили 4-5 разів на добу.

Під впливом систематичних фізичних навантажень у групі з низьким вихідним рівнем мікроальбумінурії спостерігалося її подальше зменшення аж до норми; при високих значеннях мікроальбумінурії, якщо заздалегідь дитині проводили її медикаментозне лікування, відбувалися зниження і стабілізація мікроальбумінурії. Доза інсуліну у дітей під впливом фізичних навантажень за час перебування в літньому таборі була зменшена на 10-15%.

Результати дослідження довели, що фізичні навантаження в цілому позитивно впливають на компенсацію ЦД і рекомендуються дітям з доклінічною стадією діабетичної нефропатії.

На закінчення слід ще раз підкреслити, що, хоча позитивний вплив фізичних навантажень на перебіг діабетичної нефропатії в доклінічній стадії у дітей не викликає сумніву, питання про методику ЛФК є спірним і вимагає подальших досліджень, оскільки традиційна думка, що м'язові вправи великої інтенсивності, при виконанні яких утворюється значний кисневий борг, стимулюють анаеробні енергетичні процеси (гліколіз, глікогеноліз)