Фізична реабілітація при травмах спинного мозку

курсова робота з фізичної реабілітації

ЗМІСТ

Вступ

Лікувальна фізична культура – самостійна науково обґрунтована дисципліна – використовується для лікування і профілактики різних захворювань і пошкоджень засобами фізичних вправ. Особливістю фізичних вправ, що застосовуються з лікувальною метою, є їх лікувальна і педагогічна спрямованість. При будь-якому захворюванні органів або їх систем призначається комплексне лікування, у якому серед інших лікувальних засобів загального лікувального характеру одне з важливих місць займає лікувальна фізична культура.

Систематичне застосування лікувальних фізичних вправ набагато підвищує ефективність медикаментозних лікувальних засобів, скорочує термін лікування, зменшує перебування хворого на лікарняному ліжку, скорочує розрив між клінічним і функціональним одужанням.

Застосування з лікувальною метою фізичних вправ ґрунтується на широкому використанні руху як основи біологічної функції всякого живого організму. Рухи стимулюють діяльність нервової системи, удосконалюють функції внутрішніх органів, серцево-судинної, дихальної систем, органів травлення, поліпшують обмін речовин.

В процесі систематичних занять фізичними вправами розвиваються і вдосконалюються умовно-рефлекторні зв'язки між зовнішнім середовищем організму. Цей процес лежить в основі вироблення і вдосконалення рухових навичок. Фізичні вправи сприяють урівноваженню процесів гальмування і збудження, посилюють їх. Потім функціональні зрушення настають у стані вегетативної нервової системи.

Лікувальна фізкультура – це комплекс засобів, форм і методів фізичної культури, які застосовують до хворої або ослабленої людини з лікувальною і профілактичною метою.

Велике значення лікувальної фізкультури і зумовлює актуальність дослідження даної проблеми, а також предмет, об’єкт, мету і методи дослідження.

Об'єкт дослідження – процес фізичної реабілітації хворих методами фізичної культури.

Предмет дослідження – методи фізичної реабілітації при травмах, що супроводжуються розладами рухової функції.

Мета дослідження – теоретично обґрунтувати сутність фізичної реабілітації при травмах, що супроводжуються розладами рухової функції та визначити особливості та необхідність їх використання.

Згідно з метою і предметом дослідження було визначено такі завдання:

Методи дослідження. Для розв'язування поставлених завдань використано такі методи наукового дослідження: теоретичний аналіз наукових літературних джерел, синтез, узагальнення, порівняння, абстрагування, конкретизація, моделювання, спостереження.

Розділ 1. Характеристика травм, які супроводжуються розладами рухової функції

1.1. Пошкодження хребетного стовпа (trauma columnar vertebralis)

Переломи хребетного стовпа відносяться до найбільш важких пошкоджень апарату руху і опори і складають 0,4-0,5 % всіх переломів кісток скелета. Цей вид пошкодження характерний для гірників, робочих будівництв, деревообробної та інших видів промисловості; викликається масивною прямою або непрямою травмою.

В хребетному стовпі прийнято розрізняти два опорні комплекси: передній і задній. Передній опорний комплекс представлений тілами хребців, міжхребетними дисками з фіброзними кільцями, а також передньою і задньою подовжніми довгими зв'язками хребетного стовпа. Задній опорний комплекс представлений дугами хребців, остистими і поперечними відростками міжхребцевими суглобами і зв'язковим апаратом (жовті, міжостисті, надостисті, міжпоперечні зв'язки та ін.) [17, 173-134].

Розрізняють наступні закриті пошкодження хребетного стовпа: забій, розтягування, повний розрив зв'язок і вивих хребців, ізольовані переломи відростків і дуг хребців, ізольовані переломи тіл хребців (компресійні, осколчасті) і різні поєднання пошкодження – переломовивихи, переломи тіл і відростків хребців та ін. Найбільш часто зустрічаються переломи тіл хребців і поперечних відростків. Клінічні пошкодження хребетного стовпа підрозділяють на пошкодження без порушення (72 %) і з порушенням (28 %) цілості спинного мозку і його корінців [17, 174].

Чим вище рівень пошкодження хребетного стовпа, тим частіше ушкод-жу-ється спинний мозок. В шийному відділі такі ускладнені переломи зустрічаються в 44 %, в грудному – 33 % і в поперековому – 23 % випадків [17, 174].

Переломи хребетного стовпа підрозділяють також на закриті і відкриті. Закриті переломи частіше всього зустрічаються в мирний час, тоді як відкриті (переважно вогнепальні переломи) – в основному у воєнний час. Пошкодження хребетного стовпа розділяють також на стабільні і нестабільні. При стабільних переломах хребців залишається цілим задній опорний комплекс. При пошкодженні заднього опорного комплексу виникають нестабільні переломи. Слід зазначити, що згинальний механізм травми, як правило, приводить до виникнення компресійних клиноподібних переломів тіл хребців з переважною локалізацією в нижньогрудному і верхньопоперековому відділах хребетного стовпа. Це стабільні переломи, оскільки пошкодження тіла хребця звичайно не виходить за його межі і обмежується стисненням, клиноподібною компресією.

Якщо до згинального механізму травми приєднується елемент кручення (ротації) в ту або іншу сторону, виникають переломовивихи, що часто ускладнюються пошкодженням вмісту хребетного каналу. Ці нестабільні пошкодження виникають в більш рухливих шийному і поперековому відділах хребетного стовпа. В грудному відділі, завдяки більш жорсткій фіксації грудних хребців реброво-грудним каркасом, такі нестабільні переломовивихи виникають значно рідше.

Навантаження по осі випрямленого хребетного стовпа викликає компресійний механізм травми. При цьому сила, направлена по вертикалі, припадає на горизонтально розташоване тіло хребця. Частіше всього це спостерігається в поперековому відділі у момент зникнення лордоза (падіння з висоти на сідниці, падіння великого вантажу на плечі сидячої прямо людини та ін.). В результаті такої травми виникає компресійний багатоосколчастий перелом тіла хребця з формуванням одного-двох крупних фрагментів спереду і ззаду. Такий перелом відноситься до числа стабільних переломів. Характерною особливістю цих переломів є впровадження між основними ушкодженими фрагментами у момент травми вище- і нижчележачих дисків, що заважає усуненню зміщення фрагментів пошкодженого хребця, їх правильному зіставленню, а в подальшому і зрощенню. Цим пояснюються несприятливі результати при консервативному лікуванні таких ушкоджень. Розгинальний механізм травми, властивий, в основному, шийному відділу, приводить до розриву унаслідок насильного перерозгинання передньої подовжньої зв'язки хребетного стовпа, міжхребетного диска