При відновленні тренувань проводиться попередній масаж протягом 5-10 мін з подальшим накладенням тейпа. Терміни накладення тейпа складають від 15 до 30 і більше днів.

Сегментарно-рефлекторний масаж призначається в день виникнення травми або захворювання. Процедури масажу в перші 3-5 днів проводяться багато разів (2-3 рази на день).

Це основна схема проведення масажу, але можуть бути і відхилення, обумовлені індивідуальними особливостями (вага, вік, стать), а також характером і локалізацією травм і захворювань. Проте у всіх випадках необхідно керуватися наступними методичними вказівками:

1. Масаж проводиться на масажній кушетці з ножним кінцем, що підводиться.

2. При вираженому набряку тканин на кінцівках (кінцівки) їх підводять на 15-25°.

3. У перший день тривалість масажу дещо менше запропонованої схеми.

4. Під час проведення масажу температура в приміщенні повинна бути не нижче 20°С, у разі прохолоднішого повітря масаж проводиться через легкий одяг.

5. У першу добу після масажу на травмовану ділянку накладається гель і фіксується пов'язкою.

6. Повторна процедура масажу проводиться через 3 години [2, 274].

Протипоказання до проведення сегментарно-рефлекторного масажу при виникненні пошкоджень і захворювань опорно-рухового апарату:

1. Виражений набряк, сильний біль.

2. Наявність шкірних (м'язових) пошкоджень (екскоріації, відкриті рани, запальні процеси на шкірі та ін.).

3. Переломи кісток.

4. Висока температура тіла (зверху 38°С).

5. Гострий попереково-крижовий радикуліт (при вираженому корінцевому синдромі).

Вказані протипоказання відносяться до масажу травмованих ділянок, але хребет і здорову кінцівку масажувати можна в перший день виникнення травми (або захворювання), а поперековий відділ не масажують тільки при гострому попереково-крижовому радикуліті (при вираженому корінцевому синдромі). Не масажують кінцівку, якщо виражений тромбофлебіт, відмічене збільшення лімфатичних вузлів та їх запалення.

Розроблена методика сегментарно-рефлекторного масажу, що включає спеціальні прийоми дії на масажовані тканини, направлена на усунення патофізіологічних проявів і відновлення нормальної рухливості опорно-рухового апарату. Крім того, усуваючи біль, масаж робить позитивний вплив на ряд патологічних процесів у внутрішніх органах, судинній системі, тканинах опорно-рухового апарату, прямо або опосередковано пов'язаних із змінами сполучнотканинних елементів хребта, обумовлених рефлекторним зв'язком. Підтвердженням рефлекторного характеру болю, напруження м'язів є їх оборотність під впливом сегментарно-рефлекторного масажу.

Масажними прийомами здійснюється дія на рефлекторну зону (область), стимуляція якої приводить до зміни активності певного елементу – еферентного волокна або сенсорного нейрона.

Розроблена методика масажу заснована на анатомо-фізіологічних особливостях тканин, сегментарній будові тіла. При пошаровій дії на тканині спеціальними масажними прийомами виникає реакція у відповідь з відповідних органів. Дія на сегменти дає можливість впливати на патологічно змінені тканини і органи.

Висновки

Отже, розрізняють наступні закриті пошкодження хребетного стовпа: забій, розтягування, повний розрив зв'язок і вивих хребців, ізольовані переломи відростків і дуг хребців, ізольовані переломи тіл хребців (компресійні, осколчасті) і різні поєднання пошкодження – переломовивихи, переломи тіл і відростків хребців та ін. Найбільш часто зустрічаються переломи тіл хребців і поперечних відростків. Клінічні пошкодження хребетного стовпа підрозділяють на пошкодження без порушення (72 %) і з порушенням (28 %) цілості спинного мозку і його корінців.

Чим вище рівень пошкодження хребетного стовпа, тим частіше ушкод-жу-ється спинний мозок. В шийному відділі такі ускладнені переломи зустрічаються в 44 %, в грудному – 33 % і в поперековому – 23 % випадків.

Лікувальна фізкультура – це комплекс засобів, форм і методів фізичної культури, які застосовують до хворої або ослабленої людини з лікувальною і профілактичною метою.

Основне діюче начало в лікувальній фізкультурі – це фізичні вправи, спеціально застосовані до хворої людини з метою її оздоровлення.

Призначаючи комплекси фізичних вправ та інші заходи фізкультурного характеру, ми впливаємо на організм хворого, виключаємо реакцію окремих органів і добиваємось сприятливих зрушень у перебігові хворобливого процесу.

Особливістю методу лікувальної фізкультури є активна участь хворого в лікувально-відновному процесі. Це головна відмінність лікувальної фізкультури від інших методів лікування, відповідно до яких людина пасивна. Заняття ліку-вальною фізкультурою мобілізують волю і сили хворого на боротьбу з недугою, відвертають від нав'язливих, гнітючих думок, вселяють почуття віри в одужання.

Лікувальна фізкультура грає велику роль в лікуванні травм хребта, вона відновлює природний м'язовий "корсет", здатний утримувати хребет у вертикальному положенні і забезпечуючий його нормальну рухливість, ресорність і переносимість статичних і динамічних навантажень.

Література