15-20 хв. Курс 10-20 процедур.
При відновленні тренувань проводиться попередній масаж протягом 5-10 мін з подальшим накладенням тейпа. Терміни накладення тейпа складають від 15 до 30 і більше днів.
Сегментарно-рефлекторний масаж призначається в день виникнення травми або захворювання. Процедури масажу в перші 3-5 днів проводяться багато разів (2-3 рази на день).
Це основна схема проведення масажу, але можуть бути і відхилення, обумовлені індивідуальними особливостями (вага, вік, стать), а також характером і локалізацією травм і захворювань. Проте у всіх випадках необхідно керуватися наступними методичними вказівками:
1. Масаж проводиться на масажній кушетці з ножним кінцем, що підводиться.
2. При вираженому набряку тканин на кінцівках (кінцівки) їх підводять на 15-25°.
3. У перший день тривалість масажу дещо менше запропонованої схеми.
4. Під час проведення масажу температура в приміщенні повинна бути не нижче 20°С, у разі прохолоднішого повітря масаж проводиться через легкий одяг.
5. У першу добу після масажу на травмовану ділянку накладається гель і фіксується пов'язкою.
6. Повторна процедура масажу проводиться через 3 години [2, 274].
Протипоказання до проведення сегментарно-рефлекторного масажу при виникненні пошкоджень і захворювань опорно-рухового апарату:
1. Виражений набряк, сильний біль.
2. Наявність шкірних (м'язових) пошкоджень (екскоріації, відкриті рани, запальні процеси на шкірі та ін.).
3. Переломи кісток.
4. Висока температура тіла (зверху 38°С).
5. Гострий попереково-крижовий радикуліт (при вираженому корінцевому синдромі).
Вказані протипоказання відносяться до масажу травмованих ділянок, але хребет і здорову кінцівку масажувати можна в перший день виникнення травми (або захворювання), а поперековий відділ не масажують тільки при гострому попереково-крижовому радикуліті (при вираженому корінцевому синдромі). Не масажують кінцівку, якщо виражений тромбофлебіт, відмічене збільшення лімфатичних вузлів та їх запалення.
Розроблена методика сегментарно-рефлекторного масажу, що включає спеціальні прийоми дії на масажовані тканини, направлена на усунення патофізіологічних проявів і відновлення нормальної рухливості опорно-рухового апарату. Крім того, усуваючи біль, масаж робить позитивний вплив на ряд патологічних процесів у внутрішніх органах, судинній системі, тканинах опорно-рухового апарату, прямо або опосередковано пов'язаних із змінами сполучнотканинних елементів хребта, обумовлених рефлекторним зв'язком. Підтвердженням рефлекторного характеру болю, напруження м'язів є їх оборотність під впливом сегментарно-рефлекторного масажу.
Масажними прийомами здійснюється дія на рефлекторну зону (область), стимуляція якої приводить до зміни активності певного елементу – еферентного волокна або сенсорного нейрона.
Розроблена методика масажу заснована на анатомо-фізіологічних особливостях тканин, сегментарній будові тіла. При пошаровій дії на тканині спеціальними масажними прийомами виникає реакція у відповідь з відповідних органів. Дія на сегменти дає можливість впливати на патологічно змінені тканини і органи.
Висновки
Отже, розрізняють наступні закриті пошкодження хребетного стовпа: забій, розтягування, повний розрив зв'язок і вивих хребців, ізольовані переломи відростків і дуг хребців, ізольовані переломи тіл хребців (компресійні, осколчасті) і різні поєднання пошкодження – переломовивихи, переломи тіл і відростків хребців та ін. Найбільш часто зустрічаються переломи тіл хребців і поперечних відростків. Клінічні пошкодження хребетного стовпа підрозділяють на пошкодження без порушення (72 %) і з порушенням (28 %) цілості спинного мозку і його корінців.
Чим вище рівень пошкодження хребетного стовпа, тим частіше ушкод-жу-ється спинний мозок. В шийному відділі такі ускладнені переломи зустрічаються в 44 %, в грудному – 33 % і в поперековому – 23 % випадків.
Лікувальна фізкультура – це комплекс засобів, форм і методів фізичної культури, які застосовують до хворої або ослабленої людини з лікувальною і профілактичною метою.
Основне діюче начало в лікувальній фізкультурі – це фізичні вправи, спеціально застосовані до хворої людини з метою її оздоровлення.
Призначаючи комплекси фізичних вправ та інші заходи фізкультурного характеру, ми впливаємо на організм хворого, виключаємо реакцію окремих органів і добиваємось сприятливих зрушень у перебігові хворобливого процесу.
Особливістю методу лікувальної фізкультури є активна участь хворого в лікувально-відновному процесі. Це головна відмінність лікувальної фізкультури від інших методів лікування, відповідно до яких людина пасивна. Заняття ліку-вальною фізкультурою мобілізують волю і сили хворого на боротьбу з недугою, відвертають від нав'язливих, гнітючих думок, вселяють почуття віри в одужання.
Лікувальна фізкультура грає велику роль в лікуванні травм хребта, вона відновлює природний м'язовий "корсет", здатний утримувати хребет у вертикальному положенні і забезпечуючий його нормальну рухливість, ресорність і переносимість статичних і динамічних навантажень.
Література
Большая медицинская энциклопедия.
Грейда Б.П., Завацький B.I. Лікувальна фізична культура. – Луцьк, 1993.
Грейда Б.П. Больові синдроми і деякі захворювання опорно-рухового апарату у спортсменів. – Львів: Вид. "Світ", 1992. – 90 с.
Грейда Б.П., Столяр В.А., Валецький Ю.М., Грейда Н.Б. Реабілітація хворих засобами лікувальної фізкультури. – Луцьк: Видавництво "Волинська обласна друкарня", 2003. – 310 с.
Добровольский В.К. Учебник инструктора лечебной физкультуры. – М., 1974.
Душанін С.А., Пирогова Е.А., Іващенко Л.Я. Оздоровчий біг. – К.: Здоров'я, 1980.
Жданова О. та ін. Організація та методика оздоровчої фізкультури і рекреаційного туризму. – Луцьк, 2000.
Зотов В.П., Антонов Ю.Г., Котова Ю.Г., Белов В.М. Введение в оздоровительную реабилитацию: В 2 кн. – К.: Мэдэкол., 1995.
Иващенко Л.Я., Страпко Н.П. Самостоятельные занятия физическими упражнениями. – К.: Здоров'я, 1988. – 160 с.
Использование тренажеров в оздоровительных целях / Шелюженко А.А., Душанин С.А., Пирогова Е.А., Иващенко Л.Я. – К.: Здоров'я, 1984. – 136с.
Клапчук В.В., Дзяка Г.В. Лікувальна фізкультура та спортивна медицина. – К.: Здоров'я, 1995.
Клиническая физиотерапия / Под ред. В.В.Оржешковского. – К.: Здоров'я. – 1984.
Милмер Е.Г. Медико-биологические основы оздоровительной физической культуры. – М.: ФиС, 1992.
Муравов И.В. Оздоровительные эффекты физической культуры и спорта. – К.: Здоров'я, 1989.
Пирогова Е.А., Иващенко Л.Я., Страпко Н.П. Влияние физических упражнений на работоспособность и здоровье человека. – К.: Здоров'я, 1986. –
