розвитку контрактури кінцівки фіксують у функціонально вигідному положенні знімними гіпсовими шинами або обкладають їх мішечками з піском. Профілактика висхідного інфікування сечових шляхів полягає в евакуації сечі через накладений надлобковий свищ (при повному розриві спинного мозку) або постійний катетер (при неповному розриві або здавлюванні спинного мозку). При упертих запорах, якщо клізми і послаблюючі засоби не дають ефекту, калові маси з прямої кишки видаляють механічним шляхом (пальцем). Своєчасне спорожнення прямої кишки перешкоджає згасанню сильно ослаблених рефлексів, тонізує функцію сфінктерів. Масаж, лікувальна фізкультура, загальні ванни, фізіотерапевтичне лікування (озокеритотерапія, грязелікування та ін.) роблять сприятливий вплив на трофіку тканин і відновні процеси. Після утворення кісткової мозолі в області пошкодженого хребця хворому призначають масаж, лікувальну гімнастику, грязелікування, ортопедичні апарати і взуття, навчають ходьбі в манежі [17, _].
Летальність при переломах хребетного стовпа з ушкодженням спинного мозку в середньому складає 25-30 %.
Розділ 2. Поняття лікувальної фізичної культури
2.1. Поняття лікувальної фізичної культури
Лікувальна фізкультура – це комплекс засобів, форм і методів фізичної культури, які застосовують до хворої або ослабленої людини з лікувальною і профілактичною метою.
Лікувальна фізкультура у поєднанні з фізіотерапією та іншими методами лікування дає добрий ефект (М.І.Головін, М.В. Курик, 2001). Разом з тим вона – метод цілком самостійний, який має свої засоби, форми. У лікувальній фізкультурі широко використовуються такі форми, як гігієнічна і лікувальна гімнастика, ігри, загартовування сонцем, повітрям, водою, елементи спорту – плавання, дозоване веслування, лижі, екскурсії, туризм [4, 8].
Люди, які через особливості своєї роботи ведуть малорухоме життя, не компенсуючи недостачу рухів фізкультурою, прирікають свій організм на згасання. М'язи у них поступово атрофуються, серце працює кволо, тканини та органи недостатньо забезпечуються кров'ю, така людина дихає поверхнево. Недостатність рухів і загартування робить організм уразливим.
Будь-яке захворювання порушує звичайний спосіб життя, і, як правило, призводить до обмеження рухів. Поки хвороба має гострий перебіг, режим спокою себе виправдовує. Але коли хворий починає видужувати, спокій повинен поступитися місцем перед тонізуючим, тренувальним режимом рухів (Е.І. Сорокіна, 1989) [4, 8].
Особливо добрі результати дає лікувальна фізкультура в поєднанні з клінічним, бальнеологічним та курортним лікуванням (І.З. Самосюк, М.В. Чухраєв, В.П. Парамончик, М.І. Самосюк, 2001) [4, 8].
Основне діюче начало в лікувальній фізкультурі – це фізичні вправи, спеціально застосовані до хворої людини з метою її оздоровлення.
Призначаючи комплекси фізичних вправ та інші заходи фізкультурного характеру, ми впливаємо на організм хворого, виключаємо реакцію окремих органів і добиваємось сприятливих зрушень у перебігові хворобливого процесу.
Особливістю методу лікувальної фізкультури є активна участь хворого в лікувально-відновному процесі. Це головна відмінність лікувальної фізкультури від інших методів лікування, відповідно до яких людина пасивна. Заняття ліку-вальною фізкультурою мобілізують волю і сили хворого на боротьбу з недугою, відвертають від нав'язливих, гнітючих думок, вселяють почуття віри в одужання.
Лікувальна фізкультура має загально-тонізуючий вплив на організм. Вона сприяє якнайшвидшій ліквідації анатомо-фізіологічних порушень в окремих органах, нормалізує патологічне змінені і компенсує втрачені функції, поліпшує якість рухів, виробляє і закріплює замінні навички.
Лікувальна фізкультура добре впливає на стан серцево-судинної і лікувальної систем, на психіку хворих, активізує обмін речовин, зміцнює кісткову і м'язову системи, посилює збудливі і гальмівні процеси. Разом з тим лікувальна фізкультура підвищує дію медикаментів та інших лікувальних засобів, скорочує час між клінічним та функціональним одужуванням. Так, клінічно можна вважати, що хворий з переломом кінцівок видужав, якщо настала консолідація уламків, але функціонально здоровим його вважають тільки після відновлення функції кінцівок і працездатності [4, 9].
Лікувальна фізкультура вирішує також завдання виховного і профілактичного характеру. Для цього використовується весь комплекс засобів, які є в її розпорядженні.
Слід зазначити, що лікувальна фізкультура може принести користь тільки в тому разі, коли її призначають рано, а вірніше – своєчасно. Всяке прогаяння знижує лікувальний ефект. І навпаки, вчасне застосування скорочує лікувальний ефект і дає змогу досягти бажаних результатів. В міру видужання хворого кількість і обсяг засобів лікувальної фізкультури збільшують. Добрий ефект від лікувальної фізкультури буває, коли її застосовують тривалий час, як повний курс лікування, в середньому 20 – 40 процедур, залежно від захворювання. Процедури призначають щодня. В ряді випадків їх треба виконувати два-три рази на день. Великою перевагою лікувальної фізкультури є те, що її можна застосовувати у домашній обстановці як самостійні заняття, що закріплюють результати лікування, сприяють швидкому відновленню працездатності [4, 9-10].
Лікувальна фізична культура є методом неспецифічної функціональної терапії. Під впливом фізичних вправ у тканинах організму настають зміни білкового обміну з утворенням продуктів розпаду, які стимулюють тканинний обмін, і, надходячи в кров, підвищують нервово-м'язовий тонус. Разом з тим вона є засобом патогенетичної терапії, бо систематичне виконання фізичних вправ змінює реактивні властивості організму і позитивно впливає на прояви загальної і місцевої реактивності.
Лікувальна фізкультура сприяє відновленню фізіологічних функцій, порушених хворобливими процесами. Відомо, що хвороба тією чи іншою мірою призводить до зниження обміну речовин, функцій кровообігу, дихання та інших розладів загального і місцевого характеру. Знижується нормальна збудливість центральної нервової системи, зменшується опірність організму. Застосування дозованих фізичних вправ протидіє цим змінам, бо фізичні вправи посилюють діяльність серцево-судинної, дихальної, ендокринної та інших систем організму, підвищують загальний тонус його. Спеціально підібрані вправи допомагають усувати сформовані під час хвороби патологічні умовно-рефлекторні зв'язки і водночас відновлювати нормальні функції.
Лікувальна фізкультура є засобом відновної і компенсаторної терапії. За допомогою фізичних вправ можна посилити компенсаторно-пристосувальні функції і спрямувати їх на відновлення здоров'я хворого.
З усього цього випливає, що лікувальна