2.2. Показання і протипоказання до призначення лікувальної фізкультури

Лікувальна фізкультура має широке коло показань, яке з року в рік, в міру нагромадження клінічного досвіду, розширюється. При умові старанного врахування стану хворого, правильного вибору засобів, методики і дозування лікувальна фізкультура може бути рекомендована в комплексному лікуванні багатьох захворювань (Д.М. Аронов, Л.Ф. Ніколаєва, 1985; А.Я. Тихонова, 1994) [4, 18].

Протипоказання до застосування лікувальної фізкультури дуже відносні. В основному це тяжкий стан хворого, небезпека кровотечі (грудної, черевної, маткової) у зв'язку з травмою або захворюванням, температура тіла понад 37,5 °С, сильні болі під час рухів, різке загострення місцевого запального процесу. Ці протипоказання тимчасові, вони мають обмежений характер.

2.3. Окремі положення методики лікувальної фізкультури

Об'єктом впливу лікувальної фізкультури є хвора людина. Призначаючи лікувальну фізкультуру, треба враховувати клінічну картину захворювання, стан хворого, його фізичну підготовку. Після ознайомлення з хворим накреслюють план лікування. Орієнтовно він складається з таких пунктів:

1. Мета і завдання лікувальної фізкультури.

2. Засоби і форми лікувальної гімнастики.

3. Методика лікувальної гімнастики; вона визначається як станом хворого, так і можливостями, які має лікувальний заклад (кабінет лікувальної фізкультури тощо).

4. Дозування і тривалість лікувального курсу.

5. Комплекс використання інших лікувальних засобів, зокрема фізіотерапії [4, 20-21].

Дозування може змінюватись у широких межах – від найпростіших дихальних вправ, повільних до найскладніших щодо координації та м'язових зусиль рухів, бігу на велику дистанцію.

Навантаження на хворого залежить від вихідних положень (лежачи, сидячи, стоячи), темпу руху, часу виконання і характеру вправ, точності і напруження рухів (скорочувати м'яз із зусиллям важче, ніж без зусилля). Отже, навантаження можна збільшити або зменшити, змінюючи кількість вправ і кількість повторення їх, вихідні положення і точність виконання.

Величину навантаження під час занять поділяють на три категорії. Навантаження без обмежень з дозволом бігу, стрибків та інших вправ з вираженим зусиллям і складних щодо координації вправ при співвідношенні з дихальними вправами 1:3 і 1:4 [4, 21].

При слабкому навантаженні використовують елементарні вправи, переважно з вихідних положень лежачи і сидячи при співвідношенні з дихальними вправами 1:1 і 1:2. Усі вправи виконують ритмічно, без ривків і великих зусиль, в середньому і повільному темпі [4, 21].

Навантаження регулюють, керуючись кількістю вправ, розподілом навантаження по групах м'язів, кількістю виконаних дихальних вправ під час навантаження і розслаблення, темпом і амплітудою рухів, кількістю повторень.

Фізичні вправи можна виконувати без предметів (снарядів), з предметами, медицинболами, м'ячами, обручами і на снарядах – гімнастичній стінці, лавці, кільцях, похилій площині тощо. Вправи можуть бути спрямовані на вироблення координації рівноваги. Можуть бути пов'язані з доланням опору або розслаблення м'язів.

Вихідне положення, з якого хворий починає виконувати вирішу, буває стоячим, сидячим, лежачим. Є різні варіанти їх: лежачи на спині, на боку, на животі. Вихідні положення можна спрощувати або ускладнювати відповідним положенням рук і ніг. Наприклад, стоячи, руки вздовж тулуба, за головою, на поясі, перед грудьми. Сидячи, ноги зігнуті в колінах, витягнуті вперед, розведені в сторони і т. д.

У процесі застосування лікувальної фізкультури розрізняють три періоди:

Вступний період, коли вивчають реакцію хворого на фізичне навантаження. Для цього використовують елементарні фізичні вправи.

Основний період або тренувальний – хворого тренують, застосовуючи спеціальні фізичні вправи. Навантаження – максимальне.

Заключний період. Хворий готується до виписки. Характер занять у цей період змінюють, пристосовуючи його до умов домашнього середовища і виробництва. Крім занять лікувальної гімнастикою, в цьому періоді розучують комплекси вправ для самостійних занять вдома [4, 22].

Тривалість періодів залежить від діагнозу, стану хворого, ступеня розладів рухової функції. Режим дня кожного хворого визначає лікар. Ним і керується інструктор або методист лікувальної фізкультури.

Про ефективність лікувальної фізкультури роблять висновок із змін, які відбуваються в організмі хворого. Суб'єктивними критеріями в одному разі є сон, апетит, самопочуття, настрій. А об'єктивними – температура тіла, вага, пульс, артеріальний тиск, дихання, життєва ємність легень, картина крові, працездатність тощо.

Для цього враховують дані про зміни пульсу, артеріального тиску, дихання, вимірюють рухомість у суглобах, визначають антропометричні показники. Зникнення патологічних симптомів, нормалізація лабораторних і клінічних аналізів, поліпшення самопочуття хворого свідчать про ефективність лікувальної фізкультури [4, 22].

Емоційний фактор під час заняття значно підвищує ефективність лікувальної фізкультури. Так, виконання вправ під музику у формі гри цікавіше, бо захоплює хворого, він виконує їх старанніше, охоче, тому й ефект буде кращий.

Розділ 3. фізична реабілітація при травмах, що супроводжуються розладами рухової функції

3.1. Лікувальна фізкультура при переломах шийних хребців

Переломи шийних хребців можуть виникати при падінні на голову, при ударі головою під час пірнання в дно водоймища (річки, озера, басейну) і при сильному згинанні голови вперед.

При лікуванні переломів шийних хребців хворого кладуть на ліжко з дерев'яним щитом і твердим матрацом. Для витягання шийного відділу хребта і відповідно вивільненого травмованого хребця накладають петлю Глісона. Головний кінець ліжка піднімають.

За останні роки часто замість петлі Глісона витягання роблять за допомогою спеціальної клеми, кінці якої вводять у невеликі просвердлені у тім'яних горбах поглиблення.

Через декілька днів витягання здіймають і хворим в залежності від характеру перелому накладають гіпсовий ошийок