Фізична реабілітація при порушеннях зору

курсова робота з фізичної реабілітації

ЗМІСТ

Вступ

Актуальність теми дослідження. Для сприйняття інформації про стан навколишнього зовнішнього світу служать складні і досконалі нервові прилади – органи почуттів. До них відносяться й очі.

Завдяки зору людина розрізняє дрібні деталі предметів і самі предмети, правильно визначає їхнє місце розташування в просторі, сприймає найбагатшу гаму колірних відтінків. Зір дозволяє нам займатися кваліфікованою виробничою працею, читати, писати, малювати, дивитися кінофільми, спектаклі та інші видовищні заходи. Втрата зору – велике нещастя.

У нормальному оці чітке зображення віддалених предметів можливе при повному розслабленні акомодаційного механізму. Але в багатьох людей внаслідок збільшення поздовжньої вісі ока або перенапруження війкового м'яза паралельні промені від предметів фокусуються перед сітківкою, тому зображення предмета розпливається. Це порушення нормального заломлення (рефракції) променів називають короткозорістю.

У далекозорому оці промені віддалених предметів заломлюються за сітківкою. Це відбувається внаслідок зменшення поздовжньої вісі ока. Для корекції порушень перед короткозорим оком розміщують ввігнуту (розсіюючу) лінзу, а перед далекозорим – двоопуклу, збільшуючу заломлення променів лінзу.

Велике значення у профілактиці і лікуванні порушень зору має комплекс фізіотерапевтичних заходів, які поряд із мекаментозною терапією сприяють швидшому і якіснішому відновленню порушених функцій організму.

Таким чином, викладене вище зумовлює актуальність дослідження курсової роботи.

Об'єктом дослідження курсової роботи є процес фізичної реабілітації.

Предметом дослідження курсової роботи є проблема фізичної реабілітації хворих при порушеннях зору.

Метою дослідження є теоретичне обґрунтування необхідності і суті фізичної реабілітації при порушеннях зору.

Мета роботи зумовлює виконання таких завдань:

Розділ 1. Порушення зору як медична проблема

1.1. Око та його функції

Око (рис. 1.1, 1.2) – орган сприйняття світлового роздратування. Око, або очне яблуко, має не зовсім правильну кулясту форму і поміщається в кістковій воронці – очній ямці. Ззаду і з боків воно захищене від зовнішніх дій кістковими стінками очної ямки, а спереду – повіками. Внутрішня поверхня повік і передня частина очного яблука, за винятком рогівки, покрита слизистою оболонкою – кон'юнктивою.

Рис. 1.. Вид ока спереду [1, 6]:

1 – брова, 2 – верхня повіка, 3 – склера, покрита кон'юктивою, 4 – зовнішній кут повік, 5 – нижня повіка, 6 – зіниця, 7 – райдужна оболонка, 8 – рогова оболонка, 9 – внутрішній кут повік

Рис. 1.. Горизонтальний розріз ока [1, 6]

Рухи очного яблука здійснюються за допомогою зовнішніх очних м'язів. Їх шість на кожному оці. Одним кінцем вони прикріпляються до заднього відділу очної ямки, а іншим – до поверхневих шарів очного яблука.)

Зовнішня щільна оболонка ока називається склерою. Це щільна непрозора тканина білого кольору. Вона має опорне і захисне значення. На передній відкритій стороні ока склера переходить у тонку й прозору рогівку.

Під склерою знаходиться судинна оболонка ока, яка забезпечена великою кількістю кровоносних судин. Вони забезпечують живлення тканин ока. У передньому відділі очного яблука судинна оболонка переходить у війкове (циліарне) тіло і райдужну оболонку (радужку).

У війковому тілі знаходиться м'яз, пов'язаний із кришталиком і регулюючий його кривизну. Кришталик – це прозоре еластичне тіло, що має форму двоопуклої лінзи.

Райдужна оболонка у вигляді вертикальної завіски розташована за рогівкою. У центрі радужки є круглий отвір – зіниця. Величина зіниці може змінюватися, і залежно від цього в око потрапляє більша або менша кількість світла.

Тканина райдужної оболонки містить особливу фарбувальну речовину – меланін. Залежно від кількості цього пігменту колір радужки коливається від сірого і блакитного до коричневого, майже чорного.

Між рогівкою і радужкою, а також між радужкою і кришталиком є невеликі простори, звані відповідно передньою і задньою камерами ока. У них знаходиться прозора рідина – водяниста волога. Вона забезпечує поживними речовинами рогівку і кришталик, які позбавлені кровоносних судин. Порожнина ока позаду кришталика заповнена прозорою желеподібною масою – склоподібним тілом.

Внутрішня поверхня ока вистелена тонкою, вельми складною за будовою сітчастою оболонкою – сітківкою, або ретиною. Вона містить світлочутливі клітини, названі із-за своєї форми колбами і паличками. Нервові волокна, що відходять від цих клітин, збираються разом і утворюють зоровий нерв, який прямує в головний мозок.

Світлові промені від даних предметів, проникаючи через зіницю в око, діють на світлочутливі клітини сітківки – колби і палички – і викликають у них нервове збудження, яке передається по зоровому нерву в кірковий центр зору, розташований у потиличних долях мозку. В корі головного мозку відбувається дуже складний процес переробки збуджень, у результаті якого народжується зорове відчуття, тобто виникає суб'єктивний образ об'єктивного світу.

У сітчастій оболонці налічується приблизно 125 мільйонів паличок і 6 мільйонів колб. Головна маса колб зосереджена в центральній області сітківки, званої жовтою плямою. У міру віддалення від центра число колб зменшується, а паличок – зростає. На периферії сітківки є тільки одні палички.

Колби призначені для денного зору. Вони малочутливі до слабкого освітлення. З їх допомогою сприймаються форма, колір і деталі предметів. У цьому беруть участь і палички, але їх головне призначення – працювати при слабкому освітленні – у сутінках або вночі.

Жовта пляма, особливо його центральна ямка, – місце найкращого зору. Цей зір називається центральним. Зір решти частин сітківки значно менш чіткий і носить назву бічного або периферичного. Затримайте погляд на якій-небудь букві читаного вами зараз рядки, і ви переконаєтеся в