Предмети, які бачить око, можуть відрізнятися за яскравістю один від одного в мільярди разів. Здатність ока пристосовуватися до різної яскравості освітлення називається адаптацією [1, 8].

Для звикання очей до нового ступеня освітлення потрібний певний час. Потрапивши з добре освітленого приміщення в напівтемне, ми спочатку нічого не бачимо. Проте поступово чутливість ока підвищується, і ми починаємо розрізняти оточуючі нас предмети. Так само після переходу з темної кімнати в яскраво освітлену ми в перший момент не в змозі читати: папір здається нам надмірно яскравим і "сліпить" очі. Але достатньо двох-трьох хвилин, і чутливість ока до світла знизиться, "засліплення" зникне і ми зможемо читати.

При деяких захворюваннях ока порушується здатність орієнтуватися в умовах слабкого освітлення. Вдень людина бачить добре, а у сутінках – погано. Такий стан називається гемералопією, або "курячою сліпотою". Іноді він може виникати при нестачі в організмі вітамінів, головним чином вітаміну А, який, як припускають, бере участь у відновленні світлочутливої речовини паличок сітківки.

Виключно важливою є здатність нашого органу зору розрізняти нескінченну різноманітність колірних відтінків.

Відомо, що всі колірні тони утворюються при змішуванні семи основних кольорів спектру, на які розкладається денне (біле) світло, проходячи через призму. Це – червоний, оранжевий, жовтий, зелений, блакитний, синій і фіолетовий. М.В. Ломоносов уперше довів, що названі сім кольорів можна отримати при змішуванні трьох із них – червоного, зеленого і фіолетового (або синього). На цій підставі вчені Т. Юнг і Г. Гельмгольц висловили припущення про існування в сітківці трьох елементів (або компонентів), кожний з яких призначений для переважного сприйняття тільки одного з цих кольорів. При дії на око колірних променів збуджуються три елементи, але різною мірою, що й дозволяє сприймати всю різноманітність колірних відтінків.

Природжені розлади колірного зору відомі з давніх пір. Вони були названі дальтонізмом на ім'я англійського хіміка Дальтона, який їх уперше описав.

Повна колірна сліпота, коли весь світ з його неосяжним багатством кольорів і фарб сприймається в сірому кольорі, зустрічається вкрай рідко. Часткова колірна сліпота, при якій кольори сприймаються неправильно – явище вельми поширене.

Розлади колірного зору можуть виникати і при деяких захворюваннях очей.

Для розуміння здатності ока розрізняти форму й величину даного предмета користуються поняттям гостроти зору. Мірилом гостроти зору служить кут, під яким видно предмет (рис. 1.3). Чим менший цей кут, тим вища гострота зору. У більшості людей мінімальна величина точки зору рівна 1 хв..) На це ще в XVII столітті звернув увагу астроном Роберт Гук. "Якщо дві, три, навіть десять зірок знаходяться одна біля одної на відстані менше 1 хвилини, – писав він, – то око не в змозі розрізнити їх окремо, вони зливаються всі разом, в одну зірку". Тому й прийнято рахувати цей кут нормою, а гостроту зору ока, що має найменшу точку зору в 1 хв. – одиницею гостроти зору, або середньою величиною норми. Іноді здорове око може володіти гостротою зору дещо меншою, ніж одиниця. Зустрічається й гострота зору, що значно перевищує одиницю.

Як уже наголошувалося, найбільш високою зоровою здатністю володіє центральна ямка сітківки. У міру видалення від центру гострота зору падає. Так, на відстані 5° вона вже вчетверо менше, ніж у центрі, а на крайній периферії складає лише соті долі центральної гостроти зору.

Рис. 1.. Точка зору [1, 10]

Око людини є своєрідною оптичною камерою, в якій можна виділити світлочутливий екран-сітківку і світлозаломлюючі середовища, головним чином рогівку і кришталик. Кришталик за допомогою зв'язки сполучений з циліарним м'язом, розташованим широким кільцем позаду кореня райдужної оболонки. Завдяки діяльності цього м'яза кришталик може змінювати свою форму, ставати більш або менш опуклим і відповідно сильніше або слабкіше заломлювати потрапляючі в око промені світла (це явище було названо акомодацією). Акомодація для органу зору має велике значення (рис. 1.4). Вона дозволяє виразно бачити предмети, розташовані на різній відстані, забезпечуючи поєднання фокусу потрапляючих у око променів від даного предмета з сітчастою оболонкою.

Рис. 1.. Схема акомодації [1, 11]

Рефракція – це заломлююча здатність ока при спокої акомодації, коли кришталик максимально сплощений. Розрізняють три види рефракції ока: відповідну (еметропічну), далекозору (гіперметропічну) і короткозору (міопічну).

В оці з відповідною рефракцією паралельні промені, що йдуть від далеких предметів, перетинаються на сітківці (рис. 1.5, а). Тим самим забезпечується виразне бачення предмету. Для отримання на сітківці ясних зображень, розташованих поблизу предметів, таке око повинне підсилити свою заломлюючу здатність за рахунок напруження акомодації, тобто шляхом збільшення кривизни кришталика. Чим ближче знаходиться даний предмет, тим більш опуклим стає кришталик, щоб перенести фокусне зображення предмету на сітківку.

Рис. 1.. Хід променів і місце їх перетину у відповідному (а), далекозорому (б) і короткозорому (в) оці [1, 13]

Далекозоре око володіє відносно слабкою заломлюючою здатністю. У такому оці паралельні промені, що йдуть від предметів, розташованих вдалині, перетинаються за сітківкою (рис.