сторони, згладжування міжреберних проміжків. Перкуторно над ексудатом виявляється тупий звук; голосове тремтіння і бронхофонія ослаблене, дихання не проводиться або значно ослаблене; вище тупості – тимпанічний відтінок перкуторного звуку, бронхіальний відтінок дихання і дрібнопухирчасті хрипи. При перкусії і рентгенологічному дослідженні може визначатися характерний контур верхньої межі випоту. Великий випот викликає зміщення середостіння в здорову сторону і значні порушення функції зовнішнього дихання за рахунок порушення механіки дихання: зменшується глибина дихання, воно частішає; методами функціональної діагностики виявляється зниження показників зовнішнього дихання (життєва місткість легенів, резерви вентиляції та ін.). Виникають порушення серцево-судинної системи: зниження ударного і хвилинного об'єму серця внаслідок зменшення просмоктування крові в центральні вени через вентиляційні порушення, зміщення серця і великих судини при великих плевральних випотах; розвивається компенсаторна тахікардія, артеріальний тиск має тенденцію до зниження [7].
Для ексудативних плевритів, особливо інфекційної природи, характерні фебрильна температура тіла з самого початку плевральної ексудації, виражені симптоми інтоксикації, нейтрофільний лейкоцитоз. Плевральний ексудат має відносну густину вище 1016-1018, багатий клітинними елементами, дає позитивну реакцію Рівальта. Пухлинну етіологію плевриту виключають цитологічним дослідженням ексудату. Перебіг залежить від етіології плевриту. При інфекційно-алергічних плевритах, у тому числі і туберкульозних, ексудат може розсмоктатися протягом 2-4 тижнів. Можливий результат з розвитком у плевральній порожнині спайкового процесу, зарощуванням плевральних порожнин і міжчасткових щілин, утворенням масивних накладень, шварт, потовщень плеври, формуванням плевропневмоцирозу і дихальної недостатності [15].
Лікування комплексне, включає активну дію на основне захворювання і раннє енергійне лікування плевриту, при випотному плевриті проводиться в стаціонарі. Лікування складається з наступних компонентів.
1. Антибактеріальна терапія при інфекційно-алергічних плевритах і цілеспрямована хіміотерапія при плевритах іншої етіології (наприклад, пухлинної); антибіотики і хіміопрепарати вводять парентерально, при показаннях – внутріплеврально.
2. Санація плевральної порожнини шляхом евакуації ексудату, а при необхідності – промивання антисептичними розчинами. Показання до термінової евакуації: зміщення серця і великих судин в здорову сторону з вираженим порушенням функції серця, колапс легень (важка задишка, ціаноз, частий малий пульс, артеріальна гіпотензія). Нетермінові показання: млявий, затяжний перебіг плевриту, відсутність тенденції до розсмоктування ексудату.
3. Призначення десенсибілізуючих і протизапальних засобів (натрію саліцилат і інші препарати саліцилової кислоти, бутадіон або фенилбутазон, амідопірин, хлорид кальцію). При плевритах туберкульозної і ревматичної етіології ефективне вживання преднізолону в добовій дозі 15-20 мг.
4. Включення засобів, направлених на мобілізацію захисно-імуно-біоло-гіч-них реакцій організму: індивідуальний режим (в гострому періоді постільний), раціональна вітамінізована дієта з достатньою кількістю білка (1,5_ г/кг), обмеженням води і кухонної солі, парентеральне введення аскорбінової кислоти, вітамінів групи В, внутрішньовенні краплинні введення плазмозамінних розчинів, індивідуально дозована лікувальна фізкультура, киснева терапія, в період вщухання плевриту – фізичні методи лікування.
5. Симптоматична терапія – зігрівальні компреси, гірчичники, іммобілізація хворої половини грудної клітки тугим бинтуванням (при болі), кодеїн, етилморфіну гідрохлорид при кашлі; кардіотонічні засоби при недостатності кровообігу. Надалі хворі підлягають диспансерному нагляду протягом 2-3 років. Виключаються професійні шкідливості, рекомендується висококалорійне харчування, багате вітамінами [7].
1.4. Емпієма плеври
Емпієма плеври (гнійний плеврит, піоторакс) – скупчення гною в плевральній порожнині з вторинною компресією легеневої тканини. Прямий шлях проникнення інфекції; травма легені, поранення грудної стінки, розрив стравоходу (посттравматична емпієма), пневмонія, туберкульоз, абсцес або гангрена легені, бронхоектази, резекція легенів, пневмоторакс. Найбільш часті пара- і метапневмонічні емпієми. Непрямий шлях проникнення інфекції: піддіафрагмальний абсцес, гострий панкреатит, абсцеси печінки, запалення м'яких тканин і кісткового каркаса грудної стінки. Збудники: стафілококи, пневмококи, факультативні і облігатні анаероби (синьо-гнійна паличка). В результаті запалення виникає гіперемія і лейкоцитарна інфільтрація плевральних листків, далі відкладення фібрину, що клінічно виявляється появою шуму тертя плеври і болями, зникаючими при триваючому накопиченні рідини в плевральній порожнині. Поступово плевральні листки товстішають, утворюються шварти, сприяючи організації порожнини емпієми, одно- або двосторонньої, обмеженої або тотальної, частіше розташованій базально, рідше парамедіастинально [15].
Ускладнення. Перфорація всередину з утворенням бронхоплевральних свищів, рідше назовні, через міжреберні проміжки – скупчення гною в м'яких тканинах грудної стінки (empyema necessitatis), септикопіємія.
Симптоми, перебіг. Клінічна картина маскується симптомами пневмонії, тому при метапневмонічних емпіємах її ознаки після світлого проміжку розпізнаються легше, ніж при постпневмонічних емпіємах, затушованих поточною пневмонією. Визначають також укорочення перкуторного звуку, зникнення дихальних шумів, ослаблене голосове тремтіння. Рентгенологічне дослідження стоячи виявляє базальне затемнення з горизонтальним рівнем при гнильній інфекції або бронхоплевральному свищі – піопневмоторакс. Почервоніння шкіри спостерігається тільки при прориві гною з порожнини емпієми під шкіру. Загальний стан прогресивно погіршується в результаті виниклої гнойно-резорбтивної лихоманки: слабкість, втрата апетиту, схуднення, гектична температура, частий пульс, високий лейкоцитоз зі зрушенням формули вліво, гіпо- і диспротеїнемія [7].
Лікування. Вже на початку лікування хворого на пневмонію, ускладнену плевральним випотом, слід передбачати можливість розвитку гнійного плевриту, тому необхідний раціональний підбір антибіотиків і своєчасне дренування плевральної порожнини. Підбір антибіотиків здійснюють шляхом аналізу мокроти із забарвленням по Граму. За наслідками забарвлення вибирають відповідні антибіотики, раннє вживання яких сприяє розсмоктуванню плеврального випоту. Рішення про дренування плевральної порожнини приймається на основі оцінки вигляду одержаної при плевральній пункції рідини. Наявність гною служить імперативним свідченням до дренування по ходу пункційної голки за допомогою троакара, через просвіт якого вводиться дренажна трубка, що сполучається з системою Бюлау. Через дренажну трубку порожнина емпієми промивається антисептиками з подальшим введенням добової дози антибіотиків. Особливо небезпечна емпієма плеври в осіб похилого віку й осіб, ослаблених тривалою пневмонією. Госпіталізація екстрена в хірургічне відділення навіть при підозрі на емпієму плеври. Прогноз при своєчасному лікуванні сприятливий.
Таким чином, плеврит – запальне захворювання плеври бактерійної,
