Комбінована оцінка функції дихальної і серцево-судинної системи по індексу Скібінської [5, 108]:

ЖЕЛ | Ч затримка дихання (с)

100

ЧСС

Оцінка результатів: 5 – дуже погано; 5-10 – задовільно; 10-30 – задовільно; 30-60 – добре; 60 і більше – дуже добре.

Комбінована оцінка стану дихальної і серцево-судинної системи за індексом Скібінської є адекватною і специфічною для оцінки ефективності процедур ЛГ та інших форм ЛФК з включенням регламентованих дихальних вправ.

Пневмотахометрія – визначення максимальної об'ємної швидкості потоку повітря на вдиху і видиху. Ці величини вимірюють кілька разів, до отримання двох однакових найбільших показників. Належна величина максимальної об'ємної швидкості видиху дорівнює фактичній ЖЕЛ, помноженій на 1,2. Фактичну величину форсованого видиху виражають у відсотках до належної, приймаючи останню за 100%. За нормальну величину максимального форсованого видиху приймають (100 ± ) % належної, тобто вона коливається від 85 до 115 %. Для хворих з легеневою недостатністю величина максимальної об'ємної швидкості потоку повітря на видиху складає: 63% ± ,2%, а при легенево-серцевій недостатності – (50,6 ± 2,3) % належної [5, 108].

Орто- і клиностатичні проби. Стан збудливості симпатичного відділу вегетативної нервової системи визначають за допомогою ортостатичної проби: обстежуваний лягає, через 3-4 хв протягом 15 с підраховують пульс, після переходу досліджуваного у вертикальне положення протягом перших 15 с знову підраховують пульс. Почастішання пульсу, підраховане за 1 хв при нормальному тонусі і збудливості симпатичного відділу нервової системи, не повинно перевищувати 12-18. Збільшення частоти пульсу менш ніж на 12 і більш ніж на 18 за 1 хв свідчить про пониження або підвищення його тонусу.

Дослідження функціонального стану парасимпатичного відділу нервової системи проводять за допомогою клиностатичної проби. Проба заснована на тому, що при переході з вертикального положення в горизонтальне тонус парасимпатичного відділу нервової системи змінюється, що виявляється в зрідженні ЧСС. Клиностатичну пробу проводять в зворотному порядку в порівнянні з ортостатичною. За нормальну збудливість парасимпатичного відділу вегетативної нервової системи приймають зрідження пульсу на 4-12 за хв. Більш виражене сповільнення пульсу свідчить про його підвищену збудливість [5, 109].

Оцінка адаптації хворого до фізичних навантажень. При призначенні ЛФК разом із визначенням реакції зовнішнього дихання виникає необхідність визначати індивідуальні особливості адаптації серцево-судинної системи до фізичного навантаження.

Найбільш доступні і легко відтворювані в клінічній практиці гемодинамічні показники: артеріальний тиск, пульсовий тиск, об'єм систоли, хвилинний об'єм крові, середньодинамічний тиск і периферичний опір. Не дивлячись на те, що непрямі методи визначення гемодинамічних показників не позбавлені недоліків, їх зміни після фізичного навантаження, є дуже об'єктивними показниками для визначення реакції серцево-судинної системи на фізичне навантаження.

Наведені показники серцево-судинної, дихальної і нервово-м'язової системи є дуже об'єктивними критеріями визначення резервних можливостей організму і обліку ефективності процедур ЛФК в етапно-відновному лікуванні хворих.

Висновки

Отже, плеврит – запалення листків плеври. В результаті скупчення ексудату (рідини) в порожнині плеври і зміни співвідношення еластичних сил в середині грудної клітки остання набуває інспіраторного положення, а грудна клітка з хворого боку набрякає. Інспіраторне положення грудної клітки, обмеження її екскурсії, відтиснення діафрагми ексудатом в легенях утруднює процес дихання, знижується життєва ємність легень, а це призводить до поверхневого дихання і виникнення задишки.

Під час видужання іде зворотний розвиток ексудату, він розсмоктується, утворюється плевральне зрощення – шварти і спайки. Поширені плевральні зрощення спричиняють розлади функції дихальної системи і кровообігу, що позначається на загальному стані організму і супроводжується зниженням працездатності хворих. Наслідком поширеного спайкового процесу в деяких випадках у хворого може розвинутись сколіоз, середстіння притягується на хворий бік, западає відповідна половина грудної клітки, звужується міжребер'я (І.С.Бреслав, 1975; Є.А.Пирогова, Л.Я.Іващенко, Н.П.Стребко, 1986). Лікувальна фізкультура є обов'язковою складовою частиною комплексного лікування хворих на ексудативний плеврит.

Завдання лікувальної фізкультури: поліпшити крово- і лімфообіг у легенях і плеврі, боротися з спайковим процесом; приділяти увагу інспіраторному положенню грудної клітки, поверхневому диханню; зміцнити організм.

Лікувальну фізкультуру призначають, коли гострий запальний процес затихає, температура тіла знижується до субфебрильної або нормальної, зменшується кількість ексудату, з'являється шум від тертя плеври при ауксультації легень. Під час занять хворий може відчувати легкий біль у ділянці грудної клітки.

Методика. Курс лікувальної фізкультури в стаціонарі складається з двох періодів: вступного (підготовчого) (до 5 днів) і основного (лікувально-тренувального) (в середньому 15 днів).

У вступному (підготовчому) періоді заняття проводяться у палаті. До комплексу входять прості вправи для верхніх і нижніх кінцівок з поступовим збільшенням амплітуди. На фоні цих загальнозміцнюючих вправ дають дихальні і спеціальні вправи, які сприяють розширенню грудної клітки в нижній частині. Вихідні положення: лежачи і сидячи. Кількість вправ -12-15, кожну вправу можна повторювати до 3-4 разів, темп повільний. Залежно від стану хворого включають паузи для відпочинку.

В основному (лікувально-тренувальному) періоді заняття проводять в палаті або в кабінеті фізкультури, влітку – на спеціально обладнаному майданчику. До комплексу входять гімнастичні вправи для рук, ніг, тулуба, а також комбіновані (для тулуба, верхніх і нижніх кінцівок). На фоні цих загальнозміцнюючих вправ дають дихальні і спеціальні вправи, які розширюють грудну клітку в її нижніх відділах. Це розгинання тулуба назад з одночасним