вправи. Процедура масажу займає спочатку – 5-7 хв., поступово час її доводять до 8-10 хв., помалу збільшуючи силу масажних рухів. Масажні рухи виконувати поверхнево (легкі погладжування) на уражених м'язах кінцівок (згиначі і пронатори руки, розгиначі і приводні м'язи ноги), в яких звичайно спостерігається підвищення тонусу. Для решти м'язів кінцівки масаж може бути глибшим, окрім погладжування, застосовують розтирання і несильну розминку. Критерієм при цьому служить стан тонусу масажованих м'язів: чим він нижче, тим активніше проводиться масаж.
Масаж комбінується з повільним обережним проведенням пасивних рухів. Якщо у хворого ще не виявився підвищений м'язовий тонус, немає тугорухливості (контрактури), то пасивні і активні рухи рекомендується починати з дистальних відділів кінцівок.
Коли виникає підвищення м'язового тонусу, тугорухливість і синкинезія, рухи доцільно почати з крупних суглобів [16].
Проведення пасивних вправ повинно також здійснюватися повільно, повільно з максимальною амплітудою [40] і не повинні супроводжуватися болем або наростанням тонусу. Необхідно добиватися максимального розслаблення спастичних м'язових груп. Велику роль у цьому грають оптимальна швидкість виконання рухів (достатньо швидка, але така, що не викликає спастики) і однонаправленість рухів, тобто виконання їх строго в одній площині. Недопустимі різкі пасивні рухи у момент розтягування спастично скорочених м'язів, оскільки вони можуть викликати у відповідь рефлекторне скорочення м'язів. Дотримання цих правил необхідне для поступового відтворення у хворого адекватної пропріоцептивної інформації в паретичних кінцівках, в цілях подальшого забезпечення активних рухових актів.
При спастичних гіпертоніях особливу увагу приділяють наступним рухам: згинання і зовнішня ротація плеча, розгинання і супінація передпліччя, розгинання кисті і пальців, відведення і зіставлення великого пальця руки, згинання і ротація стегна, згинання гомілки (при розігнутому стегні), а також тильне згинання і пронація стопи. Все це проводять лежачи на спині і животі (згинання гомілки при фіксації тазу) або на боку (розгинання стегна, ротація плеча і т. д.). Пізніше хворому дозволяють сидіти, виконуючи пасивні вправи для плечового поясу.
Пасивні рухи закінчуються лікуванням положенням, приступаючи надалі до напівпасивних і активних рухів [40].
Дихальні вправи. Дихальні вправи застосовуються як спеціальні вправи, сприяючі нормалізації кровообігу, як засоби зниження загального і спеціального навантаження в процедурі лікувальної гімнастики і масажі, а також для навчання хворих правильному раціональному диханню. Крім того вони переслідують мету профілактики вторинних ускладнень і зокрема наслідків постільного режиму.
Вправи в довільному розслабленні. Подібні вправи використовуються як спеціальні. Вони сприяють зниженню м'язової спастики, а також як засіб, що розширює діапазон моторних умінь і навичок. Ці вправи надають виразну гальмівну дію на центральну нервову систему. Робота моторного апарату цілком підкоряється центральній нервовій системі: збудження моторних центрів викликає скорочення м'язів і їх тонічне напруження, а гальмування центрів обумовлює гальмування.
Повнота розслаблення м'язів прямо пропорційна глибині розвитку гальмівного процесу.
Активні рухи. Услід за пасивними, послідовно додаються активні рухи спочатку здоровою кінцівкою, потім – паретичною (із сторонньою допомогою) в різних режимах роботи (долаючий, статичний, поступливий, а також з різним ступенем напруження м'язів). Вживані в першому відновному періоді активні вправи в основному повторюють пасивні і здійснюються або із сторонньою допомогою, або в полегшених умовах. Рекомендуються також вправи з посиланням імпульсів самим хворим за відсутності активних рухів (ідеомоторні). Активні вправи не повинні викликати больових відчуттів. Їх виконують у повільному і спокійному темпі без форсування об'єму рухів. Вправляють переважно розгиначі верхньої кінцівки, згиначі гомілки і тильні згиначі стопи, щоб перешкоджати утворенню звичайної геміплегічної контрактури. У міру згладжування неврологічних симптомів слід поступово готувати хворого до вставання, змінюючи його положення в ліжку: повороти на бік з поверненням в положення лежачи на спині, переведення в положення сидячи. Це роблять під час процедур ЛГ, а в інший час за допомогою обслуговуючого персоналу. Привчати хворого до положення сидячи в ліжку слід з тієї миті, як з'являються довільні рухи в тазостегновому суглобі, але з урахуванням загального стану і терміну, що пройшов після інсульту. Перший час положення сидячи полегшують, забезпечуючи упор для спини (стіна або подушки), а пізніше хворому дозволяють сидіти на ліжку з опущеними ногами (рис. 2.1).
Рис. 2.. Навчання хворого положенню сидячи в ліжку [44]
Розвиток м'язової сили. Поступово і неухильно треба переходити до завдання по підвищенню м'язової сили паретичних м'язів. Вони можуть бути одночасно спазмованими, а їх зміцнення за допомогою вправ не тільки не підсилює цю спастику, але, навпаки, сприяє її зниженню. Багаторазові повторення рухів з подоланням опору, в різних площинах і напрямах, в двох і більше суглобах – ось основні види вправ для розвитку сили.
При появі ознак підвищення тонусу в спастичних групах м'язів необхідно понизити число повторень вправ і ступінь м'язового напруження. Не рекомендується в цей період застосовувати вправи з ручними еспандерами, тенісними м'ячами, тобто сприяючі гіпертонусу згиначів кисті і пальців.
Важливі наступні методичні правила при відновленні сили:
спочатку вправи на збільшення сили м'язів проводяться в діапазоні малих амплітуд, а потім амплітуда збільшується аж до повної, фізіологічної;
після вправ на підвищення сили паретичних м'язів повинні слідувати вправи на їх розтягування із збільшенням фізіологічної довжини м'язів;
при виконанні поєднаних рухів у двох і більше суглобах не повинні виникати порочні співдружні рухи;
при виконанні вправ дихання повинно бути рівномірним, особливо потрібно стежити за цим у момент найвищого напруження, щоб виключити затримки дихання, а також натуження.
Попередження і усунення порочних синергії і синкінезій. При спастичних парезах спостерігається симптом потрійного укорочення (одночасне згинання стегна, гомілки і стопи), згинання ліктя і
