приведення плеча – при згинанні кисті або пальців; ротація стегна назовні, випрямлення коліна і підошовне згинання стопи при ходьбі (ходьба "косаря"). Це далеко не повний перелік основних патологічних рухів співдружності.
Попередження цих порочних співдружних рухів полягає:
у правильному попереджувальному лікуванні положенням;
навчанні хворого принципам і навичкам дозованого і диференційованого напруження окремих м'язів або м'язових груп, починаючи з мінімальних напружень, що перешкоджає появі синергії;
у навчанні хворого контролю за можливою появою співдружних напружень і рухів у певних м'язах.
Нижче наведені деякі методичні прийоми при лікуванні хворих з геміпарезами, обумовленими захворюваннями або пошкодженнями головного мозку (переважно пірамідні ураження).
Пасивне придушення синкінезій
При заняттях лікувальною гімнастикою кінцівці слід надавати положення, перешкоджаюче прояву синкінезій (при виконанні активних рухів ноги фіксувати руки за головою, або витягнути їх уздовж тулуба, кисті під сідниці і т.д.)
При виконанні активних ізольованих рухів однієї кінцівки інша, що має схильність до синкінезій, фіксується в потрібному положенні вантажем або рукою методиста (наприклад, при виконанні рухів ноги рука розігнута в ліктьовому і променезап'ястковому суглобах, супенована, дещо відведена і притиснута до ліжка).
При виконанні якого-небудь активного руху методист виконує пасивно протиспівдружні рухи, (так, при активному згинанні здорової руки в ліктьовому суглобі методист пасивно розгинає паретичну руку).
Активне придушення синкінезій
Сегменти кінцівки, мимовільні рухи якої повинні бути виключені, активно утримуються в потрібному положенні самим хворим (при піднятті ноги хворий протидіє згинанню руки, утримуючи її в розігнутому положенні).
У заняття вводяться поєднання рухів, при яких кінцівки здійснюють протиспівдружні рухи, (розгинання руки з одночасним згинанням ноги в колінному суглобі, стискання кисті в кулак з одночасним розгинанням пальців хворої руки і т.д.).
Для цього необхідно:
свідоме придушення імпульсів в м'язових синкінетичних групах;
ортопедична фіксація одного або двох суглобів, в яких найбільш виражені співдружні рухи, (лонгетом або еластичними бинтами);
активне розслаблення синергічних м'язів;
протиспівдружні вправи і рухи.
При цьому слід дотримуватися принципу малих амплітуд.
Реабілітація хворих після інсульту на II і III етапах
Після лікування в неврологічному відділенні в гострому періоді інсульту хворі з дефектами рухових і мовних функцій надходять для спеціального відновного лікування в реабілітаційні відділення в стаціонарі або в поліклініці. На II етапі вирішуються завдання психологічної, моторної і соціальної активації хворих, а також завдання, визначувані реабілітаційною програмою з урахуванням наявних відхилень і змін. Особи з розвинутими руховими і мовними дефектами переводяться в спеціальну реабілітаційну палату. Устаткування палати: шведська стінка, крокова доріжка, стенди з набором побутових пристосувань, портативні трудові тренажери. Концентрація хворих в ранньому відновному періоді інсульту забезпечує крім створення психотерапевтичного середовища проведення групових занять з ЛФК. На цьому етапі вона включає індивідуальні і індивідуально-групові заняття в поєднанні з точковим масажем, аутогенним тренуванням, направленим на активне розслаблення і локальну стимулюючу дію на ізольовані групи м'язів паретичних кінцівок. У режимі дня передбачаються багаторазові заняття ФЕ: УГГ, ЛГ, самостійне виконання вправ хворим. У міру збільшення його фізичної активності в комплекс занять додається тренування навичок самообслуговування і елементи трудової терапії.
Програма реабілітації направлена на стимуляцію адаптивних і компенсаторних процесів, а також підвищення вольової активності хворих. Реабілітаційні заходи на II-III етапах передбачають розширення рухового режиму за рахунок різних форм і методів кінезотерапії. Дозована ходьба і підйоми по сходах є одним з цих засобів. При достатній адаптації хворого до фізичних навантажень і під контролем або інструктора ЛФК, або медсестри хворі поступово збільшують дистанцію і швидкість пересування при дозованій ходьбі, висоту і швидкість підйому по сходах. Темпи наростання навантаження в підйомах по сходах встановлюються для кожного хворого індивідуально залежно від його реакції на цей вид навантаження.
В умовах реабілітаційного центру з постінсультними хворими на III етапі проводиться лікувальна гімнастика в басейні. Водне середовище, в якому здійснюються лікувальні рухи, робить додаткову дію на організм людини, тепла вода (36-37°С) знижує тонус мускулатури, зменшує ступінь контрактури, покращуючи трофіку тканин, зменшуючи застійні явища і підсилюючи кровообіг. Вправи у воді і плавання ефективні для постінсультних хворих, оскільки опір води попереджає різким рухам, робить їх плавними, регульованими і поступовими, дозволяючи регламентувати рухову активність хворого.
IV етап відновних заходів
Санаторно-курортне лікування є важливою ланкою в системі відновного лікування хворих, що перенесли інсульт. Основними завданнями цього етапу реабілітації є: закріплення позитивних зрушень, досягнутих в стаціонарі і реабілітаційному центрі при лікуванні основного судинного захворювання головного мозку; ліквідація наслідків захворювання (парези, паралічі) і попередження повторних порушень мозкового кровообігу; подальше підвищення психічної і фізичної активності хворого, адаптаційних можливостей організму до побутового самообслуговування, трудової і громадської діяльності.
2.2. Спеціальні вправи
У ранньому відновному періоді застосовуються наступні вправи.
1. Вправи для верхніх кінцівок. Відновлення рухів в руці при геміпарезах відбувається повільніше, ніж у нижніх кінцівках, і не завжди всі функції руки відновлюються повністю.
При геміпарезі уражається і функція дельтовидного м'яза, а разом з цим знижується його зміцнююча суглоб роль; при переведенні хворого в положення сидячи і стоячи з'являється небезпека розтягування капсули суглоба під тяжкістю звисаючої кінцівки і виходження головки плечової кістки з суглобової западини (підвивих суглоба). Це може супроводжуватися болем у області суглоба, напруженням навколосуглобових м'язів, що утрудняє рухи.
Методика зміцнення плечового суглоба: В. п. лежачи на здоровому боку, скласти долоні, переплітаючи пальці так, щоб I палець ураженої руки знаходився зверху I пальця здорової. Методист, стоячи перед лицем хворого, накладає свою праву кисть навколо плечового суглоба, фіксуючи таким чином суглоб. Лікоть ураженої руки при зігнутому передпліччі він тримає лівою кистю з тим, щоб обережно, без
