Фізична реабілітація при інсульті - болю, притиснути головку плечової кістки до суглобової западини. Це вихідна позиц...

Курсова робота - Фізична реабілітація при інсульті

болю, притиснути головку плечової кістки до суглобової западини. Це вихідна позиція, з установкою якої методист лівою рукою проводить повільно і плавно 5-20 рухів невеликої амплітуди. Після виконання цих рухів руку хворого фіксують косинкою (у В. п. сидячи або стоячи).

Така ж вправа для руки виконується і в пізньому періоді відновлення, коли нерідко виникають контрактури і підвищений м'язовий тонус (поза Верніке-Манна). У цих випадках руку поступово відводять від тулуба (до горизонтального рівня) і методист проводить описані вправи, фіксуючи головку плеча в суглобовій западині.

Вправа у відведенні плеча вперед, вгору і убік: В. п. лежать на здоровому боку. Однією рукою методист утримує лікоть із зігнутим передпліччям в положенні пронації, долонею іншої руки утримує кисть хворого в розігнутому положенні, а III пальцем відводить I палець убік. Наближаючи головку плеча до суглобової западини, як в попередній вправі, піднімає руку хворого вгору, відводить її убік і назад. Вправа в розгинанні руки в ліктьовому суглобі з відведенням її убік: В. п. лежачи на спині. Методист однією рукою тримає лікоть із зовнішньої сторони, іншою підтримує кисть, але таким чином, що I палець накладається на її тильну поверхню, а інші – на долонну поверхню; I палець ураженої руки натисненням кисті методиста відводиться убік.

Супінацію і пронацію передпліччя методист проводить з одночасним розпрямленням пальців і кисті однією рукою, а іншою підтримує руку хворого за лікоть.

Полегшене підняття і опускання руки за допомогою здорової руки, шнура і блоку (блоковий апарат) використовується з появою в паралізованій руці початкових, навіть ледве помітних, довільних рухів.

Вправи проводять спочатку 1 раз на день (під контролем методиста), а надалі 2 рази (другий раз хворий виконує вправу самостійно).

Якщо при проведенні пасивних вправ для руки кисть ураженої руки методист утримує однією рукою в положенні розгинання, а I палець відведеним, то при вправах для нижньої кінцівки методист надає стопі нормальне (фізіологічне) положення або втримує її в положенні розгинання. Ці заходи необхідні для профілактики синкінезій у кисті і стопі. У ряді вправ для верхньої кінцівки хворому рекомендується фіксувати уражену кисть здорової.

2. Вправи для нижніх кінцівок. Найбільш типові вправи для відновлення рухів нижньої кінцівки:

обертання в тазостегновому суглобі; приведення і відведення стегна; пасивне згинання в колінному суглобі (при розігнутому стегні) у В. п. лежачи на боку; пасивне згинання і розгинання в колінному суглобі; пасивні рухи в гомілковостопному суглобі; підняття і опускання ноги за допомогою здорової руки, шнура і блоку (останнє доцільно починати, як тільки в нозі з'являться помітні довільні рухи).

Ще при постільному режимі кожну процедуру необхідно починати з вправ для здорових кінцівок, а потім чергувати їх з активними вправами для паретичних кінцівок і з дихальними вправами, включаючи паузи для відпочинку. Перший час спеціальні вправи для паретичної руки і ноги рекомендується застосовувати тільки в полегшених положеннях і допомагати при їх виконанні. При підвищеній м'язовій ригідності активні вправи слід поєднувати з масажем, пасивними рухами і вправами на розслаблення м'язів. Для відновлення рухових навичок за допомогою фізичних вправ необхідні створення і зміцнення нового динамічного стереотипу рухів, тобто вироблення строгої послідовності умовних рухових рефлексів, що становлять цілісний руховий акт. Оволодіння такими рухами засноване на систематичному загальмовуванні заміщаючих рухів і відповідно до клінічних показань спонуканні хворих до активного включення в руховий акт уражених сегментів рухового апарату. Тільки тоді, коли вичерпані такі можливості відновлення, слід обережно застосовувати заміщаючі рухи спочатку в простих, а потім і в складних умовах. Численні дослідження в області підвищення ефективності застосування різних методик відновлення в основному базуються на впровадженні нових методик і ретельному опрацьовуванні і обґрунтуванням тих, що вже є.

Методичні прийоми аналітичної (рефлекторної) терапії. Мета лікування полягає в розробці пасивних рухів у окремих сегментах кінцівок, вихованні активного розслаблення і реципрокних скорочень м'язів-антагоністів.

"Пропріоцептивне полегшення" досягається при допомозі:

максимального опору руху; реверсії антагоністів; попереднього розтягування уражених м'язів; комплексних рухових актів; рефлексів. Максимальний опір руху використовується в наступних прийомах: опір, що надається руками методиста. Опір непостійний і міняється за всім обсягом під час руху м'язів, що скорочуються. Завжди дається максимальний опір силовим можливостям м'язів так, щоб, долаючи його, м'язи здійснювали рух в суглобі. Чинячи максимальний опір, методист примушує працювати м'язи хворого впродовж всього руху з однаковою силою, тобто в ізотонічному режимі; чергування м'язової роботи. Долаючи "максимальний" опір, відділ кінцівки (наприклад, передпліччя, гомілка) рухається до певної точки. Методист, збільшуючи опір, перешкоджає подальшому руху. Хворого просять утримувати цей сегмент кінцівки в заданому положенні і, збільшуючи опір, добиваються активності м'язів в ізометричному режимі роботи. Опір потім збільшують поступово, щоб не перевищити утримуючих можливостей м'язів (експозиція
1-3 с). Зменшуючи опір, просять хворого продовжувати рух. Ізометрична робота переходить в ізотонічну. З початком активного руху методист доводить опір до максимального; повторення скорочень м'язів. Довільне скорочення м'язів триває до настання втоми. Реверсія антагоністів – зміна напряму руху на зворотний. Основою цього виду вправ є послідовна індукція. Ритмічна стабілізація починається з ізотонічного руху сегменту кінцівки при "максимальному" опорі. У певній фазі руху хворого просять утримувати кінцівку і збільшують опір силовим можливостям працюючих м'язів. Таким чином, ізотонічна форма роботи м'язів переводиться в ізометричну. Потім без паузи для відпочинку чинять опір в протилежному напрямі і хворого знову просять утримувати кінцівку, але вже з використанням м'язів-антагоністів. Такий ритмічний змінний рух проводиться кілька разів. Ритмічну стабілізацію можна застосовувати для одного суглоба або для всієї кінцівки при фіксації хворим декількох

Сторінки: 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13