вони утримують руками його стегна в положенні розведення з максимально можливим розгинанням в колінних суглобах, зовнішньою ротацією зігнутих стоп (під прямим кутом). Хворому пропонують сісти. Спочатку ноги розводять трохи, потім, у міру адаптації, все сильніше і сильніше. На перших заняттях методисти утримують кінцівки, а потім хворий сам прагне утримати їх при виконанні вправи.
Корекція патологічного положення ніг. В. п. лежачи на спині, руки злегка зігнуті в ліктьових суглобах, перед грудьми, пальці зігнуті. Один методист знаходиться біля ніг хворого, утримуючи їх у положенні повного розгинання в колінних суглобах, розведення стегон і їх зовнішньої ротації і тильного згинання, другий методист допомагає хворому розігнути руки в ліктьових суглобах, підвести плечовий пояс і голову.
Корекція положення рук. В. п. лежачи на животі, руки, злегка зігнуті в ліктьових суглобах, перед грудьми, пальці розтиснуті. Один методист утримує ноги, як описано у вправі 3; другий методист допомагає хворому відвести руки назад і дещо назовні, підтримуючи його за лікті, потім підвести плечовий пояс і голову.
Пропоновані вправи направлені на гальмування патологічних пізнотонічних рефлексів. У вправі 1 описаний прийом, розрахований на ослаблення спазму екстензорів тулуба, що виникає у зв'язку з лабіринтово-тонічним рефлексом в положенні лежачи на спині. Вправи 3 і 4 направлені на ослаблення спазму згинальних м'язів кінцівок, що виникає в результаті патологічного лабіринтово-тонічного рефлексу в положенні лежачи па животі. Вправа 2 має мету добитися ослаблення патологічного шийно-тонічного рефлекторного впливу на згинальні м'язи ніг, що приводять. Патологічне підвищення тонусу м'язів може знижуватися або посилюватися залежно від зміни пози (рис. 2.3).
Вправі, направленій на розгинання м'язів тулуба (м'язів плечового поясу і спини), перешкоджає наростання тонусу м'язів-згиначів. Якщо тонус м'язів-згиначів достатньо високий, то методист повинен допомогти хворому виконати цю вправу, підтримуючи його не за лікті, а за грудну клітку.
Рис. 2.. а – подолання спазму розгинальних м'язів тулуба, б, в – коригуючі вправи для ніг, г – коригуючі положення для рук [44]
5. Корекція положення ніг при вставанні. В. п. сидячи на стільці. Методисти, фіксуючи свої руки в області колінних суглобів ніг хворого, чинячи при цьому тиск вниз, притискують стопи до підлоги, попереджаючи напруження м'язів-згиначів стопи у момент вставання. Одночасно з цим методисти контролюють положення голови і тулуба, не допускаючи кіфозування хребта в грудному відділі.
Вправи з використанням реципрокних відносин виконуються після освоєння хворим основних рухів. Об'єм, спрямованість, ритм, а також опір руху підбирають індивідуально.
У вправах з використанням реципрокних відносин рух виконується одночасно двома кінцівками. При цьому можливі однакові вправи для обох рук; одночасне виконання антагоністичних рухів (наприклад, одна рука проводить згинання – приведення – зовнішнє обертання, інша – розгинання – відведення – внутрішнє обертання); одночасне виконання різноспрямованих рухів (наприклад, одна рука здійснює згинання – приведення – зовнішнє обертання, а інша – згинання – відведення – зовнішнє обертання або розгинання – приведення – внутрішнє обертання).
Навчання ходьбі
Підготовка хворого до ходьби повинна починатися ще в період перебування його в ліжку; по суті, всі вправи, описані вище, вже є такою підготовкою. Додатково рекомендується застосовувати наступну спеціальну вправу: В. п. лежачи на спині, кисті рук з пальцями, переплетеними в "замок", підкладені під голову. Методист, тримаючи гомілки хворого в нижній третині, притискуючи підошви до поверхні ліжка, проводить перемінні згинання ніг у колінних суглобах. У цій вправі в центральну нервову систему йдуть не тільки пропріоцептивні аферентні імпульси з м'язів, зв'язок і суглобів, але й імпульси з шкірної поверхні підошов (імітація самостійного пересування).
Шкірні відчуття при ходьбі грають безперечну роль в її правильності, в нормалізації статики всього тіла у вертикальному положенні. Перш ніж оволодіти навичкою пересування, хворий повинен навчитися стояти на обох ногах. При цьому необхідно спостерігати, щоб він привчався розподіляти тягар тіла рівномірно на обидві ноги. Хворого потрібно навчити стояти на одній нозі, спочатку на здоровій, а пізніше – на ураженій (з підтримкою методиста). Потім пацієнт повинен оволодіти вправою типу "кроку на місці".
В процесі навчання ходьбі необхідно стежити за тим, щоб хворий привчався правильно тримати середню лінію свого тіла і рівномірно розподіляв його тягар на обидві сторони.
Основне завдання під час пересування – навчити хворого згинати уражену ногу у всіх трьох суглобах, щоб стопа не чіплялася за підлогу носком. Для цього методист, підтримуючи хворого, подає команду "підняти ногу якомога вище, зігнути її в тазостегновому, колінному і гомілковостопному суглобах". Для полегшення координації руху ніг під час ходьби доцільно користуватися спеціальною доріжкою з розміткою постановки стоп. Щоб хворий не забував вище піднімати ногу, між "відбитками слідів" укладають бруски, через які необхідно переступати.
На початку навчання пересуванню рекомендується надягати тутор з гумовою тягою, що замінює уражені м'язи-розгиначі гомілки (рис. 2.4).
Рис. 2.. Застосування тутора з гумовою тягою, що замінює уражені м'язи_розгиначі [44]
Щоб попередити відвисання ураженої руки і вихід головки плечової кістки з суглобової западини під час пересування, цю руку необхідно фіксувати на косинці. Під час навчання пересуванню слід стежити за станом серцево-судинної системи і строго регулювати відпочинок в положенні сидячи.
Для навчання ходьбі застосовують "козелки" з твердою опорою для рук, паралельні бруси. Як тільки хворий буде в змозі самостійно пересуватися, корисно дати йому в уражену руку чотирьох- або трьохопорну милицю, яка забезпечує надійну опору.
У другому періоді (пізній відновний період) широко застосовуються наступні спеціальні вправи.
Вправи для верхньої кінцівки
В. п. сидячи за столом, хворий
