Пасивні вправи включають рухи з переміщенням різних частин тіла хворого зусиллями проводячого заняття. Проте це не означає, що хворий не повинен знати, які рухи виконує. Йому треба пояснити, з якою метою виконується вправа, і навіть показати на дитині, де повинно відбуватися напруження м'язів або їх розслаблення і т.д. Тільки таке включення уваги хворого і його участь допоможуть домогтися задачі по подоланню рухових розладів. Дуже важливим є правильне укладання частини тіла для виконання пасивних рухів. Треба, щоб вищерозміщена над суглобом частина тіла була на міцній опорі або фіксована. Пасивні рухи рекомендується проводити повільно, плавно, із збереженням заданих напрямів і траєкторії. Пасивні рухи, виконувані в швидкому темпі, часто приводять до напруження м'язів-антагоністів [6, 47].

Вправи з допомогою – наступний ступінь активізації, коли частина наміченого руху виконується пасивно або з підтримкою, а частина – самостійно хворим. При проведенні цих вправ бажано використовувати прийоми масажу для стимуляції або для розслаблення м'язів.

У вправах пасивних, за допомогою і активних рухи виконуються не тільки по прямих напрямках – вперед, убік та ін., але і по косих – проміжних напрямках, наприклад згинання в плечовому суглобі в поєднанні з неповним відведенням (45°). Ці косі напрямки рухів можуть використовуватися в різних комбінаціях, що значно збагачує координаційні зв'язки. В такому ж плані застосовуються рухи по діагоналях. Приклади: рука в початковому положенні косо вгору – рух по діагоналі до протилежного стегна і назад. Аналогічні рухи по діагоналі можуть застосовуватися і для нижніх кінцівок. Всі рухи по прямих, косих напрямах, по діагоналях можуть виконуватися різко або плавно, швидко або повільно, в цілому і на окремих відрізках, із включенням опору на ділянках руху, наприклад при випрямленні руки або із затримкою в певній позі на якомусь рівні руху. Широко використовуються кругові рухи, при виконанні яких можна також варіювати характер рухів. Цінними є гойдальні рухи; виконувані пасивно на початку відновлення рухливості в суглобах, такі можливості використання різних за характером вправ створюють сприятливі умови для відновлення реципрокних відносин м'язів-антагоністів, статичної роботи м'язів і поліпшення координації рухів в цілому.

Рефлекторні вправи здійснюються за допомогою неодноразових роздратувань певних рефлексогенних зон, викликаючи у відповідь відповідну рухову реакцію. Вони частіше застосовуються в ранньому віці, коли виражений парез тих або інших м'язів, і являються перехідними до виконання активних рухів. У тих випадках, коли рефлекторні рухи беруть участь або підтримують патологічні рефлекси, вони повинні бути загальмовані, без цього не може здійснюватися нормалізація рухів і поз. Наприклад, при стимуляції розгинання в гомілковостопному суглобі посилюється прояв рефлексу Бабінського (різке розгинання великого пальця), при цьому слід утримувати великий палець у середньому положенні та ін.

Активні гімнастичні вправи включають спеціально з лікувальною метою підібрані різні поєднання рухів, виконувані хворим самостійно. Кожний із цих активних рухів, що включаються у вправу, виконується хворим по закріпленій у нього патологічній схемі цих рухів, виражаючись в обмеженні рухливості, в підтримці патологічних синергій, синкінезій і заміщень, про що було сказано раніше. Тому навчання хворих правильним рухам і діям повинно бути тісно пов'язано з нормалізацією чутливих компонентів – м'язового відчуття, тактильної чутливості, вестибуло-мозочкових реакцій і зорової орієнтації, що особливо важливо при формуванні нових рухових навичок.

Прийнята в лікувальній гімнастиці класифікація активних фізичних вправ включає декілька їх різновидів.

Вправи на розслаблення м'язів сприяють відновленню порушеної координації рухів і нормалізації діяльності внутрішніх органів. При дитячому церебральному паралічі вони мають провідне значення, як для відновлення реципрокних взаємостосунків м'язів-антагоністів, так і для гальмування мимовільних рухів. Частіше за все їх використовують в поєднанні з різними видами рефлексотерапії, включаючи різновиди масажу.

Вправи на розтягання сприяють поліпшенню еластичності тканин, тим самим полегшуючи відновлення рухливості в суглобах. При дитячому церебральному паралічі ці вправи застосовуються обережно, особливо при контрактурах, а також за наявності грубих післяопераційних швів в поєднанні з тепловими процедурами і вправами на розслаблення.

Дихальні вправи направлені на відновлення нормального акту дихання у спокої, а також при поєднанні з різними рухами і діями. При дитячому церебральному паралічі ці вправи грають важливу роль у відновному лікуванні всіх форм захворювання з різним ступенем уражень [26].

Велика увага надається оволодінню типами дихання з виконанням тривалого видиху, оскільки дихання у хворих в основному поверхневе, не координоване з рухами.

Силові і швидкісно-силові вправи в статичному напруженні направлені на регуляцію м'язових скорочень, на сприяння відновленню рухливості в суглобах і опорної здатності, поліпшення обмінних процесів в м'язах, наростання м'язової маси. При дитячому церебральному паралічі ця група вправ в основному направлена на нормалізацію опорної здатності і силової витривалості антигравітаційних м'язів, що долають дію сили тяжіння і утримують тіло у вертикальному положенні. Це, в першу чергу, вся система розгинальної мускулатури на тулубі і нижніх кінцівках. Застосовуються вправи з опором і різні обтяження. Ці вправи використовуються для поліпшення працездатності м'язів, відновлення опорної здатності і правильної постави.

Коригуючі гімнастичні вправи сприяють виправленню хибних поз і деформацій. При дитячому церебральному паралічі ці вправи в першу чергу направлені на боротьбу з наслідками впливу ранніх тонічних рефлексів, патологічних синергій, синкінезій і заміщень,