Застосування цих вправ повинно бути індивідуальним, але вони можуть частково використовуватися і в групових заняттях.

Вправи на координацію рухів застосовуються при дитячому церебральному паралічі для відновлення основ управління рухами. Ці вправи сприяють вільному перемиканню стану м'яза (спокій, напруження, розслаблення, скорочення), відновленню реципрокних взаємостосунків м'язів-антагоністів і їх спільної статичної роботи для фіксації суглобів; нормалізації "схеми тіла і рухів"; оволодінню складними поєднаннями роботи м'язів різних частин тіла при формуванні рухових стереотипів [6, 50].

Вправи в рівновазі сприяють поліпшенню координованих рухів, вихованню правильної постави, виробленню багатьох рухових навичок, тренуванню і нормалізації функцій вестибулярного аналізатора. Вправи в рівновазі грають велику роль у відновному лікуванні. Вони сприяють нормалізації опорної здатності, розвитку реакцій рівноваги в різних умовах – при пересуваннях по різному ґрунту, на різній за висотою і формою поверхні опори, з різною її стійкістю, з використанням статичних поз і пересувань, в поєднанні зі спеціальним тренуванням вестибулярного аналізатора.

Прикладні вправи включають різні способи пересування – повзання, ходьбу, біг, а також стрибки, лазіння, метання, тобто ті природні рухи, які здорова дитина застосовує в повсякденному житті.

У важких випадках дитячого церебрального паралічу ходьба є життєво необхідною навичкою, оскільки володіння або неволодіння нею у вирішальній мірі визначає ступінь інвалідності хворого, так само як і важкі ураження рук, що позбавляють його можливості самообслуговування.

Для хворих, що пересуваються за допомогою милиць або тростин, необхідне тренування в різних умовах, наближених до повсякденних, щоб підвищити рівень соціальної реабілітації. Діти з незначними порушеннями повинні опановувати прикладними навичками в межах вікових норм.

Стройові вправи в процесі проведення групових занять і ранкової гімнастики є організуючим засобом для виховання колективних дій.

Рухомі ігри як засіб лікувальної фізкультури мають велике виховне значення як емоційний спосіб закріплення рухових навичок. В програмі занять вони повинні широко застосовуватися при всіх формах захворювання, з різним ступенем важкості і в різних вікових категороіях, починаючи від індивідуальних ігрових завдань до складних командних і деяких спортивних ігор, що проводяться за спрощеними правилами.

Спортивні вправи застосовуються в лікувальній фізкультурі. Вони є одним із засобів створення позитивних емоцій, зміцнення волі для досягнення поставленої мети, гартування організму хворих. Спортивні вправи з включенням методу змагання повинні використовуватися при дитячому церебральному паралічі, з урахуванням можливостей і віку. Хорошими засобами для зміцнення здоров'я дітей, гартування організму, корекції патологічних розладів і вдосконалення координації рухів є плавання, катання на санчатах, ходьба на лижах.

2.2. Лікувальна фізична культура в резидуальному періоді

Чим старше стає хворий, тим більш ускладнюється рішення задач відновного лікування, особливо в тих випадках, коли дитина не отримувала систематичної лікувальної допомоги у відновному періоді захворювання. У всіх (що навіть лікувалися) хворих у відновному періоді, що зберегли якісь прояви патології рухів, найбільш істотний недолік полягає в тому, що під впливом досвіду формується і закріплюється патологічний руховий стереотип, перебудова якого затрудняється з кожним роком. З другого боку, позитивним є той факт, що діти дошкільного, особливо шкільного, віку здатні до більшого контакту з тим, що займається, розуміння необхідності виправлення дефектів і прагнуть їх подолати.

У резидуальному періоді вікові особливості дозволяють значно збагатити можливості організації колективного проведенням ранкової гімнастики, повноцінних групових занять, окрім індивідуальних, участю в святах, прогулянках, походах. Все це сприяє кращій соціальній адаптації хворих і допомагає їм вступати в самостійне життя більш підготовленими і пристосованими.

У зв'язку з різноманітністю картини залишкових явищ патології рухового аналізатора та інших систем аналізаторів необхідно виділяти групи хворих по тяжкості захворювання.

1-а група. Хворі з найскладнішим проявом патології, частіше за все змішаного характеру. Це випадки з вираженою спастичною диплегією, за наявності множинних уражень м'язів нижніх кінцівок або з явищами подвійної геміплегії при різному ступені ураження верхніх і нижніх кінцівок, множинних та інтенсивних проявах гіперкінезів і т.п. Досить часто ці хворі в дошкільному і навіть шкільному віці ще не можуть пересуватися самостійно і обслуговувати себе. У них спостерігаються затримки тонічних рефлексів, розлади систем аналізаторів, відставання в розумовому розвитку і невротичні розлади. Вирішальним для подальшої долі цих хворих є стан інтелекту, який визначає можливості контакту з оточуючими і навчання. У випадках значного відставання в інтелектуальному розвитку ці хворі поміщаються в спеціальні інтернати соцзабезу [6, 68].

2-а група. Її складають хворі з наявністю залишкових явищ патології рухового аналізатора, виражених більш локально у вигляді спастичних геміпарезів, незначних явищ спастичної диплегії, в ряді випадків у поєднанні з гіперкінезами обмеженого характеру, наявністю атаксичної ходи, порушенням рівноваги і координації рухів такого ступеня, що хворі пересуваються самостійно з наявністю деяких відхилень у ході, в поставі, із затримкою розвитку ручних дій і можуть себе повністю обслуговувати. Звичайно ці хворі отримують, залежно від їх здібностей, загальну середня або спеціальну освіту (ПТУ). Працюють із середньою освітою за фахом друкарки, швачки, лаборанта, взуттьовика та ін. Охочі отримують і вищу освіту, частіше всього у фінансово-економічному інституті, на різних факультетах університету.

3-я група. До її складу включаються хворі з незначними відхиленнями в ході і ручних діях, за наявності порушень постави, що вільно пересуваються і повністю себе обслуговують. На жаль, вони, як правило, звільняються від занять фізкультурою в загальноосвітніх школах, а в спецінтернати такі діти майже не поступають. Природно, що ця група в більшій мірі, ніж попередні, дістає можливість вибору професії і роботи по